Послухайте, пане Лужков, професора Московського університету другої половини XIX століття Сергія Михайловича Соловйова, який творив міфологію історії Російської імперії, але водночас виказував золоті крупинки істини, які дійшли до нас:
«Для якнайшвидшого і якомога вигіднішого підписання миру Петро хотів здивувати… турків (тобто влаштував блеф. — В. Б.); він відправив свого посланника Українцева в Константинополь на російському військовому кораблі «Крепость»… і хоча на сході справи йшли успішно, хоча там татарські орди (Ваші московські єдинокровні родичі. — В. Б.) з голосною назвою царств покорялися цареві Московському (зверніть увагу, в 1700 році цар ще був не російським, а лише — московським. — В. Б.), але на південь, у Кримську орду, і далі посилати поминки (данину! — В. Б.). Це посилання (данини. — В. Б.) припинилося, коли російський військовий корабель з'явився перед магометанським Стамбулом» [7, с. 502–503].
А сталася ця подія лише в 1700 році.
«18 серпня 1700 року в Москві спалений був «колосальний феєрверк»: цар Петро Олексійович святкував турецький мир, придбання Азова, кінець обов'язку посилати поминки (постійну данину! — В. Б.) в Крим» [7, с. 504].
Такі ось, Юрію Михайловичу, «калачі». Не Московія до 1700 року була господинею Криму, а Кримський хан отримував данину з Московії. І, як ви розумієте, «російською славою» поки що «не пахло». Ці факти забувати не варто. Врахуйте: російська історія, запустивши у своє «велике минуле» «доважок брехні», подібні факти намагалася замовчувати. Тому вам про істину необхідно постійно нагадувати.
Ще нагадаю московському градоначальникові, що після Прутського походу, який відбувся 1711 року, під особистим керівництвом Петра І, коли він побував у принизливому оточенні в турків та Кримського хана і лише за великі гроші був викуплений, а не відправлений у Стамбул, Москва втратила й Азов, і весь вигаданий блиск на Чорному морі. Понад ЗО тисяч трупів поклав Петро на берегах ріки Прут із 43-тисячної армії, яка була під його началом. І не варто, Юрію Михайловичу, забувати, що в оточенні біля ріки Прут під Новими Станилештами була повалена армія, яка два роки перед тим святкувала Полтавську перемогу. Полтавська битва на цьому принизливому тлі має зовсім інакший вигляд.
Добре, що бодай царя відкупили у турків!
Лише за Катерини II, в 1783 році, Крим було приєднано до Російської імперії.
Звертаю увагу: приєднано із корінним населенням — кримськими татарами, про існування яких постійно забувають.
А тепер, Юрію Михайловичу, згадаймо, чиї ж голови — життя — було покладено в Причорномор'ї. Адже вас просто зациклило: росіяни та росіяни!
Усім відомо: на півдні України в 1776–1799 роках діяло дві армії: українська і катеринославська, загальною чисельністю (у різні роки) від 60 до 160 тисяч осіб. Комплектувалися армії переважно вихідцями з південних губерній, включаючи нинішні області Воронезьку, Курську, Орловську, Білгородську, Чернігівську, Сумську, Київську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку. Панові Лужкову не варто забувати, що перші чотири з названих областей у ті часи звалися Слобідською Україною, де проживали українці. Я навіть подавав виписку із ВРЕ, третє видання, панові Солженіцину, підтверджуючи цей факт. Повторювати не буду.
Отже, від Воронежа й Орла до Запоріжжя й Києва, на території, завойованій на той час Російською імперією, проживало (1770 рік) не менше, як 4,5 мільйонів українців. Я свідомо занижую цю цифру.
Якщо згадаємо, пане Лужков, що військову повинність відбували кріпаки, чим по-варварськи ви облагодіяли «братів», від 100 осіб — один у примусовому порядку, то одноразовий річний призов становив не менше 45 тисяч солдатів. Загалом за двадцять років Російською імперією було «забрано в москалі» близько мільйона українців!
А оскільки імперія в ті роки вела загарбницькі війни по всьому периметру держави (війна із Пруссією, завоювання Сибіру, війни зі Швецією і Польщею, захоплення Казахстану, перські походи тощо), зрозуміло, де склали свої голови солдати-українці: ясна річ, у боях від Кубані до Дунаю, хоча побували і в інших місцях.
Не варто забувати, що в 1796 році, після третього поділу Польщі, в Російській імперії кількість українського населення збільшилася до 10–12 мільйонів людей.
Так що «гарматний матеріал» потроївся. Стало можливим призивати в армію по 80 — 100 тисяч українців на рік.
Погляньте, Юрію Михайловичу, на таблицю — де проживали українці і в якій кількості (кінець XVIII століття). Таблицю складено за «Історією України» Ореста Субтельного:
| 1. | Гетьманщина (або Малоросія) (у складі Російської імперії) | 92 | 2300 |
| 2. | Слобідська Україна (у складі Російської імперії) | 70 | 1000 |
| 3. | Південна Україна (у складі Російської імперії) | 185 | 1000 |
| 4. | Правобережна Україна (після третього поділу Польщі — у складі Російської імперії) | 170 | 3400 |
| 5. | Східна Галичина (імперія Габсбургів) | 55 | 1800 |
| 6. | Закарпаття (імперія Габсбургів) | 13 | 250 |
| 7. | Буковина (імперія Габсбургів) | 5 | 150 |
| Загалом: | 590 | 10000 |
Саме за цією «Історією України», написаною професором Йоркського університету Орестом Субтельним, на Заході вивчають історію українського народу.
До речі, пане Лужков, Росія чомусь вивчає не історію російського народу, його становлення й розвитку, а історію Російської держави, намагаючись завуалювати, що сама ця держава відбрунькувалася від імперії Золота Орда, і базовим етносом московської держави стали фіно-татарські племена. І починаєте ви вивчення історії своєї держави зовсім нелогічно — з Києва, а не з норманського минулого династії Рюриковичів. Якось із середини починаєте, зовсім забувши, що історію держави творить народ, а не його володар — зайда.
Навіщо російському істеблішменту знадобилася ця неправда — давно всім відомо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог СУЧАСНІ СПАДКОЄМЦІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ“ на сторінці 10. Приємного читання.
TextBook