Розділ «Епілог СУЧАСНІ СПАДКОЄМЦІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ»

Оце вони — справжні помисли російської аристократії і їхньої ставлениці Катерини II. Не зуміла «матінка» приєднати до імперії Персію та Константинополь. Інакше ваша спадщина, пане Глазунов, далеко б посунулася, аж до візантійських імператорів.

І Жириновський не знадобився б сьогодні.

Як же ви їй простили такі недоробки, пане Глазунов? Чи справді сподіваєтеся на Жириновського?!

1995 рік

1997 року, ранньої вересневої осені, Москва в екстазі відсвяткувала вигадане 850-річчя. Горілка, вино, пиво й шампанське лилися рікою. Мільярди російських рублів шпурлялися наліво й направо. На торжества за великі гроші були запрошені поважні артисти з Європи, юрбилися на підмостках артисти самої Москви, марширували оркестри, гриміли барабани, на Красній площі повалили міфічного Змія.

Веселися і пий скільки завгодно!

У той же час мільйони людей в Росії, за 100–200 кілометрів від Москви, сиділи без шматка хліба, діти забули смак молока, учителі й лікарі більше ніж півроку не одержували заробітної плати. Убогість захлеснула велику країну.

Але московського градоначальника Юрія Михайловича Лужкова, під чиїм керівництвом гриміли литаври і вершилося дійство, знедолена Росія не цікавила. Він мислив не насущними справами й потребами, він дивився далеко вперед.

Наступні покоління москвичів віддадуть належне Юрію Лужкову, знаючи, з яким державним розмахом і з якою величезною помпою жили й веселилися москвичі за його керівництва у «850-ту річницю» столичного града. Народ московський удосталь мав хліба, мав і видовища.

Спектакль на Красній площі спочатку хотіли поставити за сценарієм Наталії Кончаловської, написаним до 800-річчя Москви. Здавалося, більшовицька, сталінська Москва 1947 року нічим не відрізнялася від Москви Лужкова 1997 року. Спокійно можна вершити дійство за старим сценарієм. Москва завжди жила ситно, в статку, а оспівувалася за єдиними міфами і за царя, і за більшовиків-комуністів, і за теперішніх батьків-демократіБ. Міфи про Москву — єдині й вічні, бездоказові й недоторканні.

Але, як сказала одна розумна людина, «коли ми почали міркувати про всі навали (на Московію. — В. Б.), то спіткнулися об правду, яка в історії не завжди була істиною».

Який сум!

Виявилося, що в міфології про Москву існує значний, як казав М. М. Карамзін, «доважок брехні». І тут дуже доречне питання: чому ж сам факт 850-річчя Москви не було поставлено під сумнів?

Відповідь очевидна: тоді витрачені на торжества гроші залишилися б у бюджеті Росії й дісталися, бодай частково, знедоленим громадянам, а безтурботно-святочна публіка була б із дулею в кишені. Але хіба міг так вчинити Юрій Михайлович із елітою, яка співає йому панегірики? Та ніколи в житті!

За відмови від показухи і бенкету виникала й друга проблема: ставилося під сумнів саме 850-річчя стольного града. Такого Лужков допустити не міг. Імперські амбіції столичного градоначальника відомі всім, хто бодай зрідка читає газети й дивиться московське телебачення. І тому Юрій Михайлович у своєму інтерв'ю газеті «Известия» напередодні свята сказав, як відрубав: «Ніхто нам не зіпсує свято!»

І ніхто не посмів.

Однак доречно нагадати панові Лужкову, що 1847 року в російського імператора Миколи І, який краще і глибше знав історію Москви й Московії, була трохи інша думка про ювілей:

«Святкуйте, як хочете, і робіть, що хочете», — така була 1847 року байдужа відповідь імператора Миколи І на питання членів уряду: святкувати чи не святкувати 700-ту річницю Москви. Святкувати не захотіли, відклавши усі розважальні загальнонародні заходи до кращих часів» [44, с. 2].

А він, онук Катерини II, знав, як злодійкувато його бабуня «перетасувала» та «відредагувала» історію Московії, зізнавшись 7 серпня 1791 року, що «зіграла з татарами жарт». У нашому романі-дослідженні стольному граду Москві присвячено чимало сторінок, де читачі мали змогу переконатися, що Москва заснована не 1147 року, а значно пізніше — 1272 року. І засновником Москви був не князь Юрій Довгорукий, а хан Золотої Орди — Менгу-Тимур, внук великого хана Батия.

Але міфи Москви й Московії живучі, як і імперські амбіції Лужкова. Так що святкували Лужков і його товариші не 850-річчя Москви, а тільки 725-річчя. Теж — ювілей, щоправда, дещо куций, неповновагий. Але коли грошей надмір, їх можна витратити на що заманеться.