Бачите: на древній Китай воліли зазіхнути!
Гадаєте, пане Глазунов, це художній вимисел? Анітрохи. Я вже подавав виписки з офіційних щоденників статс-секретаря імператриці Катерини II О. В. Храповицького, виданих у Москві 1862 року.
Ось і вам, пане Глазунов, цитата з цієї праці на пам'ять: «1786 рік, 5 липня. На рапорті Павла Сергійовича Потьомкіна про володіння Татар вимагати пояснення. Кордон не закінчено, потрібен час для виконання великого заходу. Кордоном буде Чорне море і підданство Перських власників, які рівнятимуться Герцогові Курляндському, до того йдеться» [23, с. 11].
Оце вони — справжні помисли російської аристократії і їхньої ставлениці Катерини II. Не зуміла «матінка» приєднати до імперії Персію та Константинополь. Інакше ваша спадщина, пане Глазунов, далеко б посунулася, аж до візантійських імператорів.
І Жириновський не знадобився б сьогодні.
Як же ви їй простили такі недоробки, пане Глазунов? Чи справді сподіваєтеся на Жириновського?!
1995 рік
4. Лужков
1997 року, ранньої вересневої осені, Москва в екстазі відсвяткувала вигадане 850-річчя. Горілка, вино, пиво й шампанське лилися рікою. Мільярди російських рублів шпурлялися наліво й направо. На торжества за великі гроші були запрошені поважні артисти з Європи, юрбилися на підмостках артисти самої Москви, марширували оркестри, гриміли барабани, на Красній площі повалили міфічного Змія.
Веселися і пий скільки завгодно!
У той же час мільйони людей в Росії, за 100–200 кілометрів від Москви, сиділи без шматка хліба, діти забули смак молока, учителі й лікарі більше ніж півроку не одержували заробітної плати. Убогість захлеснула велику країну.
Але московського градоначальника Юрія Михайловича Лужкова, під чиїм керівництвом гриміли литаври і вершилося дійство, знедолена Росія не цікавила. Він мислив не насущними справами й потребами, він дивився далеко вперед.
Наступні покоління москвичів віддадуть належне Юрію Лужкову, знаючи, з яким державним розмахом і з якою величезною помпою жили й веселилися москвичі за його керівництва у «850-ту річницю» столичного града. Народ московський удосталь мав хліба, мав і видовища.
Спектакль на Красній площі спочатку хотіли поставити за сценарієм Наталії Кончаловської, написаним до 800-річчя Москви. Здавалося, більшовицька, сталінська Москва 1947 року нічим не відрізнялася від Москви Лужкова 1997 року. Спокійно можна вершити дійство за старим сценарієм. Москва завжди жила ситно, в статку, а оспівувалася за єдиними міфами і за царя, і за більшовиків-комуністів, і за теперішніх батьків-демократіБ. Міфи про Москву — єдині й вічні, бездоказові й недоторканні.
Але, як сказала одна розумна людина, «коли ми почали міркувати про всі навали (на Московію. — В. Б.), то спіткнулися об правду, яка в історії не завжди була істиною».
Який сум!
Виявилося, що в міфології про Москву існує значний, як казав М. М. Карамзін, «доважок брехні». І тут дуже доречне питання: чому ж сам факт 850-річчя Москви не було поставлено під сумнів?
Відповідь очевидна: тоді витрачені на торжества гроші залишилися б у бюджеті Росії й дісталися, бодай частково, знедоленим громадянам, а безтурботно-святочна публіка була б із дулею в кишені. Але хіба міг так вчинити Юрій Михайлович із елітою, яка співає йому панегірики? Та ніколи в житті!
За відмови від показухи і бенкету виникала й друга проблема: ставилося під сумнів саме 850-річчя стольного града. Такого Лужков допустити не міг. Імперські амбіції столичного градоначальника відомі всім, хто бодай зрідка читає газети й дивиться московське телебачення. І тому Юрій Михайлович у своєму інтерв'ю газеті «Известия» напередодні свята сказав, як відрубав: «Ніхто нам не зіпсує свято!»
І ніхто не посмів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог СУЧАСНІ СПАДКОЄМЦІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ“ на сторінці 8. Приємного читання.
TextBook