Будемо чесні до кінця, адже московити лише встигли раніше «застовпити» своїм генералам і адміралам бойову славу, оспівати її в піснях. Запевняю московського градоначальника, що поети і композитори України згодом зуміють відновити цей пробіл. Усі розуміють, і Лужков у тому числі, що якби українець посмів оспівати своїх севастопольських героїв раніше, в часи імперії, романовської чи більшовицької, то закінчив би життя на шибениці або у в'язниці.
Московський істеблішмент жорстоко карав людей, які намагалися зазіхати на його брехливу історичну і героїчну міфологію. Згадайте, пане Лужков, як Москва переслідувала поета Володимира Сосюру за вірш «Любіть Україну».
Про другу Севастопольську оборону 1941–1942 років і штурм міста у травні 1944 року намагатимуся говорити коротко.
Як і в давні роки, на Чорноморському флоті служили переважно українські хлопці.
Природно, генералітет і в радянській імперії у своїй масі був російським.
Чудову пораду панові Лужкову дав глава однієї з міських адміністрацій півдня України, порекомендувавши відвідати Севастопольський меморіал і переконатися в переважно українських прізвищах вояків, які особливо відзначилися, і заодно поклонитися десяткам тисяч солдатів усіх національностей, похованих під могильними плитами на військових цвинтарях Криму й Севастополя.
Ми повинні розуміти — за спільну батьківщину в Другій світовій війні наклали головами люди всіх національностей, що проживали в Радянському Союзі. Кожен із загиблих приніс славу своєму народу. І має бути соромно панові Лужкову ділити військову славу живих і загиблих на «російську» і «неросійську». Йому відповідати перед солдатами-героями.
Мені лише хотілося пояснити московському градоначальнику, що міст «російської слави» на території колишньої імперії не існує й існувати не може. Російська імперія завжди була багатонаціональною, і сам по собі російський народ у ній ніколи не становив звичайної арифметичної більшості. Не варто забувати: у радянській імперії в росіяни записувалися всі, кому не ліньки — євреї, білоруси, татари, українці, німці, чуваші, мордва, башкири, поляки, марійці, якути, ненці, карели й багато хто інший. Зросійщення віталося й заохочувалося повсюдно.
Спеціально для Юрія Михайловича розповідаю анекдот, уміщений в газеті «Известия»:
«… Згідно з переписом населення, 1989 року в області (Єврейській автономній. — В. Б.) було 8 800 євреїв. Потім 11 126 виїхали в Ізраїль. Залишилося 12 500 (євреїв. — В. Б.). Цей арифметичний парадокс пояснюється просто: коли п'ята графа ставала перешкодою в кар'єрі, люди воліли приховувати свою національність» [46, с. 3].
Якщо вважати, що у кожній області колишнього Союзу набиралося «липових росіян» серед всіх народів хоча б така ж кількість, то можна мати уяву про масштаб зросійщення.
Отож і в армії, і на флоті на одного росіянина завжди припадав хоча б один — неросіянин. Пам'ятайте про це, пане Лужков!
Однак, Юрію Михайловичу, ви забули, а тому, певно, не зазіхаєте принаймні ще на десяток «міст російської слави». Нагадаю вам про кілька з них.
Приміром — Порт-Артур. Російська імперія 1904 року і там зазнала поразки, хоча солдати, як завжди, свою місію виконали до кінця.
Чудовий вальс «На сопках Маньчжурії» написав учасник війни. Мені особисто цей вальс подобається більше від «Севастопольського вальсу». А Вам, Юрію Михайловичу?
Ви чомусь забули пред'явити претензії великому Китаю на це «місто російської слави». Мені абсолютно не хочеться навіть допускати думки, що ви боїтеся, того й мовчите.
Або ось іще одне «місто російської слави» — Варшава!
Ваші предки брали це місто й захищали його понад десять разів. Згадайте: сам генералісимус Суворов вирізав у
Варшаві населення, як звичайний бандит. Чому ж забули про це місто? Адже багато разів приходили, підкоряли, упокорювали, захищали, залишали, йдучи геть.
А як, пане Лужков, ви забули про Київ?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог СУЧАСНІ СПАДКОЄМЦІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ“ на сторінці 12. Приємного читання.
TextBook