І щоб усі знали, що це стосується не одного регіону Росії, послухайте ще одного губернатора:
«Бійтеся політиків, які кажуть, що служать народу. Найчастіше вони брешуть. Як ви уявляєте: вибрав народ президента (або генерального секретаря, або царя), і сидить той у Кремлі, служить народу? Особливо помітно, як його оточення служить! Зібрали 95 % всіх грошей у Москві й «служать» [49, с. 6].
Подано слова і думки пана Михайла Прусака, губернатора Новгородської області. Врізав, як по лобі дав. Молодець!
Не буду нагадувати панові Лужкову, що повідали багато інших губернаторів і вчених Росії. Нема рації подавати безліч тотожних прикладів. Досить цих.
І останнє, Юрію Михайловичу, про що хочу вам нагадати. Я свідомо не згадував про вашу титанічну боротьбу в Москві з «особами кавказької національності». Це квіточки у порівнянні з тим, чому ви, як московський градоначальник, свідомо потураєте.
Послухайте, якими «писаннями» сьогодні наповнена Москва: «Так, ми покликані стати панами цього світу, тому, що так захотів ІЬсподь. І якщо для виконання Його Волі нам буде потрібно втопити в крові кілька мільярдів інородців, ми ні на секунду, ні на хвилину не задумаємося, гуманно це чи ні, чи відповідає це правам «людини». Нісенітниця!
Наша Біла справа — це свята місія твердження Російського духу по всьому світу, бо лише наша раса (мається на увазі російська раса! — В. Б.) варта панувати в цьому світі».
І далі, там же, слова з гімну «Російської національної єдності»:
«Нам не страшны ни пули, ни снаряды, Ми верим в то, что сможем победить: Ведь в мире должен быть один Порядок И он по праву русским должен быть». Газета «Известия» у № 86 від 14 травня 1998 року слушно констатувала: «Не визнаючи існування доморощених расистів, влада заохочує їх на нові дії».
А цим «пустунам», пане Лужков, теж не вистачає Севастополя. І ще дечого.
Кожен, хто не сприймає фашистської ідеології, має право, Юрію Михайловичу, задуматися і поставити собі питання: навіщо Лужкову потрібний матеріал по Криму й Севастополю, зібраний у спеціальному комітеті Ради Федерації? Яку «юридичну базу» ви готуєте собі на майбутнє? Адже чесні відповіді щодо Криму і Севастополя давно всім відомі. Навіть ООН із цього питання висловилася.
Не ображайтеся, пане Лужков, за паралелі.
Ніхто не має права забувати: доки гітлерівська еліта готувала в кабінетах матеріали про «втрачені німецькі землі», штурмовики з ножами «гралися» на вулицях.
Не будьте такі самовпевнені.
Зупиніться та задумайтеся.
1998 рік
5. Вдруге: Солженіцин
Написавши розділ «Солженіцин» десь у році 1994-му, не сподівався, що доведеться доповнювати його. Я вірив, повернувшись в Росію, Солженіцин, який має розум і можливість аналітично мислити, згодом заспокоїться і зрозуміє абсолютну неминучість краху Російської імперії. Хотілося сподіватися, що Нобелівський лауреат чесно й неупереджено поставиться до розвалу імперії на «шматки», як він сам пише. Тим паче, що «споконвічна земля» московитів — Московія — залишилася цілою у складі Російської Федерації.
Однак виявилося, що час не заспокоїв і не вилікував цієї людини, а ще дужче озлобив стосовно окремих народів, які посміли відкинути «ласку старшого брата». Його численні інтерв'ю, бесіди, прямі телефонні лінії витримані в дусі відвертої ненависті до України, Чечні, Грузії й, почасти, до Казахстану.
За останні роки особисто мені, який не шукав зустрічей із писаниною Солженіцина, потрапили на очі такі його повчання людству:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог СУЧАСНІ СПАДКОЄМЦІ ЗОЛОТОЇ ОРДИ“ на сторінці 14. Приємного читання.
TextBook