TextBook У цей час Володимир Літтауер знаходився на залізничному вузлі Дно, приблизно за сто кілометрах на схід від Пскова. У його полку також намагалися приборкати дезертирство. Різниця полягала в тому, що на Східному фронті це явище набуло масового характеру, тому було неможливо вдаватися до розстрілів. Багато солдатів відмовлялися йти в бій. Чимало було й таких, хто взагалі не хотів воювати. Досить часто траплялося, що дезертирували цілі військові частини, їдучи з фронту на захоплених потягах. Як сьогодні.
Ми підготували прості теплушки для худоби: весь потяг складався з півдесятка вагонів. Його підігнали на протилежну сторону платформи, на яку мав прибути потяг з дезертирами. Мої люди з гвинтівками розташувалися обабіч колії, там, де чекали на потяг. Він прибув на платформу, тоді наші люди почали голосно і безперервно повторювати: «Не висовуватися! Не висовуватися!» Час від часу вони стріляли в повітря з гвинтівок. Я сам або один з моїх офіцерів, у супроводі кількох солдатів, входили в перший вагон і кричали: «Здавайтеся, сучі діти, поки ми вас не пристрелили! Зброю на землю!» Дезертири вистрибували по одному з вагона й опинялися в коридорі, утвореному нашими солдатами. Він вів до теплушки на іншій стороні платформи. Щойно дезертирів завантажили туди, за ними одразу ж зачинили широкі двері й замкнули їх зовні. Потім мої солдати утворювали новий коридор, між наступним вагоном і теплушкою, і все повторилося знову.
Минає близько двадцяти хвилин. Паровоз з усіма теплушками повернув назад на фронт, везучи назад непокірний вантаж.
161
Четвер, 2 серпня 1917 року Ангус Б’юкенен бере участь у штурмі гори Тандамуті
Ще один нічний марш-кидок, ще один наступ. Перед ними — гола гора, вона здіймається з густої рослинності, ніби хребет потонулої первісної тварини. На вершині великий гай. У ній ховається форт. Він є метою атаки.
О 9:00 ранку починається штурм. У буші строчать кулемети, лунає тріск гранатометів. У першій хвилі наступу — тубільний батальйон Королівського Африканського стрілецького полку, 3/4 King's African Rifles. Вони зазнають значних втрат, їхня атака завмирає на голому схилі гори. У бій іде друга хвиля — з'єднання Ангуса Б'юкенена, 25-й батальйон королівських фузилерів. Вони почали поважати чорношкірих солдатів. Між ними і найбільш боєздатними африканськими частинами навіть виникла подоба братства — щось немислиме до війни! Б’юкенен командує кулеметним взводом батальйону. Він зі своїми солдатами йде за ланцюжком стрільців, угору гірським схилом, засіяним трупами, прориваючись до вершини. Перестрілка перетворюється на безперервний гуркіт.
У міру того як німецькі війська відсувалися далі, в найменший кут колонії, чіпляючись за свої укріплені позиції, бої ставали дедалі більш запеклими і важкими. І хоча загальна кількість солдатів була значно меншою, ніж у минулих військових кампаніях, бойові втрати збільшилися втричі.
Обидві воюючі сторони схильні до відчаю. І що далі — то більше. Німці — тому що це була остання п'ядь їхньої власної території на африканському континенті. Британські командири — тому що з Лондона надходили дедалі суворіші накази про якнайшвидше завершення операції. Бракувало не лише військових кредитів, а й тоннажу торгового флоту. Відтоді як німці почали свою підводну війну, їхні підводні човни потопили більше кораблів, ніж устигали будувати союзники[246], тому кожен четвертий корабель не діставався місця призначення. Під загрозою опинилося постачання британських островів. У цій ситуації конвої до Східної Африки сприймали як недозволену розкіш.
Відступивши з долини Мозамбіку, німці засіли на горі Тандамуті. Тут з середини червня наступи чергувалися з контрнаступами. І сьогодні знову бій.
Дві роти з 25-го батальйону королівських фузілерів кинулися вперед, до дерев, але були зупинені boma, широкою загородою з навалених кущів терну, — настільки ж ефективним, як і колючий дріт. Відсахнувшись, солдати повернули назад, повернувши ліворуч. Тим часом Б'юкенен зі своїми кулеметниками встиг зайняти позиції за п'ятдесят метрів від загородження. Закипів бій. Незабаром загинули четверо з його «найбільш досвідчених і незамінних кулеметників». Але Б'юкенен не відступав. Його кулемети продовжували знищувати ворожі позиції. Водночас гранатомети, що розташовувалися ззаду, випускали майже безшумні снаряди, що рвалися в диму та полум'ї серед дерев[247].
Б'юкенен помітив, що вогонь у відповідь з форту поступово вщухає. Йому навіть здалося, що німецькі сурмачі просурмили відхід. Вони ось-ось переможуть, але цієї миті він отримує наказ — відступити. Німці атакують десь навіддалі. Постала небезпека, що британці будуть відрізані. Коли Б'юкенен і його чота пішли з гори, вони зачули далеко звуки стрілянини. Усі носильники зникли. На стежці в безладді валялися їх власні речмішки, коробки та ящики. Щойно вони зрозуміли, що аскарі вдарили з тилу, оточивши їхній обоз, як опинилися під прицільною стріляниною.
Вони дісталися польового шпиталю. Він був розграбований німецькими військами, але якимось особливим чином. Ті, хто командував ворожими з'єднаннями,
мали зухвалість наказувати слугам-тубільцям подавати їм, німцям, білим людям, чай, і потім вони забрали весь хінін та інші необхідні їм ліки. Правда, ці білі ввічливо поводилися з пораненими і, діставши револьвери, завадили своїм же, войовничо налаштованим чорношкірим кривдити пацієнтів.
У той час як війна на інших фронтах ставала дедалі жорстокішою, воюючі в Східній Африці білі досить часто виявляли лицарське благородство один до одного. Це camaraderie, фронтове братство, було не тільки відлунням довоєнних ідей про те, що колонії повинні триматися поза конфліктами, а й символізувало, що всі вони, ця крапля білих людей у чорному морі континенту, поділяють спільну долю колоністів[248]. Зазвичай, з білими військовополоненими поводилися дуже гуманно, їх іноді годували краще, ніж власних солдатів. Траплялося, коли німецький лікар переходив британську лінію фронту і вимагав повернути коробку з медичним обладнанням, що виявилася у ворога. Отримавши її, він безперешкодно повертався до своїх. А коли фон Леттов-Форбек у розпал боїв був нагороджений орденом Pour le Мérite («За заслуги») — вищою німецькою нагородою, то його супротивник, генерал, надіслав йому люб'язного листа з привітаннями.
Б'юкенен та інші з батальйону, які ще трималися на ногах, дісталися до одинадцятої години вечора табору під Зівані. Вони були абсолютно виснаженими. Двадцять дві години вони тільки й робили, що билися або пересувалися пішки.
За тиждень вони знову штурмуватимуть цю гору.
Того самого дня Харві Кушинг занотовує у своєму щоденнику:
Увесь день періщив дощ, і таким самим потоком надходили замерзлі, тремтячі поранені, укриті брудом і кров'ю. Кілька GSW [249] у голову, але коли з них зішкребли глину, то виявилося, що рани дріб'язкові, а інші — значно серйозніші, ніж ми спершу вважали. Оглядові кабінети як і раніше переповнені, неможливо нормально обстежувати пацієнтів. Від цього хаосу можна збожеволіти. Надходять дуже невтішні новини. Найбільша битва у світовій історії по пояс загрузла в болоті, а гармати провалилися і того глибше.
162
Четвер, 8 серпня 1917 року Флоренс Фармборо перетинає кордон Румунії
О сьомій годині ранку вони вже виступили. Дощило, дороги перетворилися на місиво. Але їй подобався відкритий, горбистий краєвид, його барви і контури, приглушені м'яким ранковим світлом. Вони перетнули Прут мостом, на якому працювали австрійські військовополонені. Вона побачила, що їхні намети наскрізь промокли під дощем. Деякі військовополонені нерухомо сиділи біля наметів, чекаючи, коли сонце, зійшовши, підсушить їхній вологий одяг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах» автора Петер Енґлунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1917“ на сторінці 16. Приємного читання.