Розділ «1916»

1 щоденник

1 ножиці

1 ремінь

3 складаних ножі

Того самого дня, о третій годині, в Ель-Куті Едуард Мослі занотовує у своєму щоденнику:

До нас так і не змогло прорватися підкріплення. Маємо неофіційну інформацію. Усі ми знаємо, що це була «важлива спроба», а не якась другорядна операція. Ми відчуваємо розчарування, але це якось звично, адже у нас залишилося лише розчарування.

---

97

---

Субота, 11 березня 1916 року Ангус Б’юкенен і туман на Кіліманджаро

Вони торують собі дорогу вперед. Не будують її, а прокладають усією своєю вагою. Колона складається з чотирьох-п'яти тисяч солдатів, кількох тисяч мулів і коней, безлічі гармат, возів з боєприпасами і ще з усілякими запасами, машинами, які ковзають у самому хвості. Колона рухається неспішно.

На початку маршу, коли вони ще крокували піщаною рівниною, Б’юкенен озирався назад і в клубах пилу бачив залишені ними сліди: вони нагадували «тонку витку лінію, прокреслену в пустелі, на ще не завершеній карті». Авангарду довелося вплутуватися в одиничні, короткочасні сутички з ворогом. Дорогою вони знайшли кинутий поспіхом німецький табір і спалили його.

Тепер потрібно завоювати німецьку Східну Африку.

На папері все виглядає як масштабна і вражаюча операція. Точнісінько як у Європі планується атакувати німців водночас з декількох сторін: британці мають завдати удару з Північної Родезії, бельгійці — окупувати район на північ від озера Танганьїка, португальці, як очікується, нападуть з півдня — уже два дні як Німеччина і Португалія перебувають у стані війни. Але головна операція розгорнеться на північному сході німецької Східної Африки, навколо Кіліманджаро. Мета: провести класичну операцію з оточення, а потім знищити ворога. Колона, у якій крокує Б’юкенен та інші королівські стрільці, повинна буде атакувати з півночі та виступити в ролі ковадла, утримуючи німецькі війська, які відступають, щоби молот — головна ударна сила[161], що наблизиться із заходу, — зміг розбити їх ущент. Обидві колони просувалися в Моши. (Це невелике містечко було кінцевою станцією на довгій залізниці, побудованої німцями з Тангі.) Такою була логіка великої європейської війни, пристосована до африканської географії.

Зухвалі плани завдати блискавичного удару в спину ворога поки що обернулися обтяжливим нерівним просуванням незнайомою місцевістю. Коли ж колона вступила в буш, то швидкість її просування зменшилося. До того ж вони опинилися в районі поширення мухи цеце, а спеціально завезені сюди мули і коні були особливо чутливими до хвороби. Тварин буквально косило — жертв було не злічити[162]. (Кому спало на думку використовувати тут цих мулів і коней? У будь-якому разі, не знавцеві цієї частини Африки.) Весь день вони плентали повз дохлих тяглових та верхових тварин, що лежали біля краю протоптаної дороги. Після загибелі тварина буквально за 24 години перетворювалася «на масу личинок мух — видовище огидне». (Це, до речі, стосувалося і загиблих солдатів.) Запах і справді неймовірний.

Інша невтішна новина — наближається сезон дощів. Минулої ночі вже накрапало. У солдатів немає ані ковдр, ані наметів (все упаковано десь у далекому обозі), так що Б'юкенену й іншим довелося поспати всього три години, просто неба, на голій землі, замерзлими і промоклими. Витривалість дається значно важче, ніж хоробрість.

Увесь день вони рухалися на південь, ліворуч від них біліла вершина Кіліманджаро. З настанням сутінків вони нарешті вибралися з буша і вийшли на відкриту місцевість. Тоді колона повернула на схід, до великої гори. Десь удалині виднілася кінцева мета їх шляху, Моши. Назва містечка означала на суахілі «дим», натякаючи на хмарну завісу, що постійно оточує цю гору заввишки 5895 метрів. На заході почулися звуки пострілів. Колона зупинилася. Авангард наткнувся на ворожих розвідників. Але бій розпочати так і не довелося. Ті, як зазвичай, безслідно зникли. Після короткого очікування колона знову почала рухатися.

Близько дев'ятої вечора вони отаборилися на березі річки Санджа. Далеко в темряві, між їхнім бівуаком і Моши, видніються вогні. За сім днів вони прокрокували кілометрів сімдесят. Уночі чутно окремі постріли: це у вартових здають нерви. Решта — все спокійно.

Ковадло більш-менш на місці. Але куди подівся молот?

Наступного дня зрозуміло, що німецькі з’єднання вислизнули з пастки і зникли десь на півдні, причому на диво оперативно, стрункими рядами і без втрат. Моши взяли. Німецька частина населення втекла, у місті залишалися лише африканці, греки і купці з Гоа. Операція завершилася провалом.

У понеділок увесь день дощило, у вівторок також.

---

98

---

Субота, 18 березня 1916 року Софія Бочарська чує канонаду Еверт біля озера Нароч

Усі вже наслухалися про російський наступ, що наближається — і саме в цьому полягає проблема. Адже якщо про плани відомо навіть кашоварам, то існує ймовірність того, що інформація досягла вух німців також. Проте наступ неминучий. На Західному фронті, як усім відомо, точилися бої під Верденом, і російське командування обіцяло надати французам допомогу.