TextBook Починають надходити поранені: одних несуть на ношах, іншим допомагають товариші, а хтось, накульгуючи, плентається сам. Переважають два кольори — білий і червоний. Кров чітко проступає на новеньких білих маскувальних халатах солдатів. Флоренс бачить, як один із солдатів стискає в руці гранату і від шоку не бажає її випускати. Інший поранений у живіт, кишки випали назовні, — він уже мертвий. У третього поранення легенів, він задихається. Вона бачить, як соборують четвертого, але він навіть не має сили проковтнути облатку. Біле і червоне.
Коли все завершилося, Флоренс виходить на свіже повітря. Із сусідньої ділянки фронту долинають звуки перестрілки, але тут усе знову тихо і спокійно. Розвідка боєм провалилася: 75 загиблих і близько 200 поранених. Командир полку зник, можливо, лежить важко поранений десь там, серед колючого дроту, в зимовій темряві.
88
Вівторок, 18 січня 1916 року Мішель Корде їде на метро до Східного вокзалу
Морозяне повітря. Зимове небо. Цього ранку Мішель Корде проводжає на вокзал свого давнього друга. Той військовий інженер і прямує до своєї частини. Вони разом їдуть на Східний вокзал. У метро Корде чує, як один піхотинець, який повертається на фронт після відпустки, розповідає своєму приятелеві: «Я готовий дати ліву руку на відсіч, тільки б туди не повертатися». Це не просто мовний зворот. Корде потім чує, як піхотинець каже, що дуже хотів би, щоб його поранило, аби тільки полишити передову, і висунув руку з окопу. Він тримав руку добру годину, але все марно.
Цього дня говорили і про те, що щодня війна забирає 3 тисячі людських життів і з'їдає в середньому 350 мільйонів франків. Говорили про те, щоб знизити витрати заради того, щоб битися довше. Хтось вжив вислів «війна в розстрочку». Обурюються з приводу вчорашньої капітуляції Чорногорії, союзника Сербії та Франції на Балканах. Але вибору не було. Крихітна гірська країна окупована тими самими німецько-австрійськими військами, які розгромили сербську армію. Хтось розповідає історію про німецького офіцера, якого важко поранили і полонили і який, умираючи, прошепотів: «Правда ж, що Гете… найвеличніший у світі поет?» Це вважалося типовим проявом німецького самовдоволення.
Коли Корде з другом дісталися нарешті Східного вокзалу, була десята година ранку. Довкола люди у військовій формі. Вони сотнями сидять на візках із вантажем або на кам'яних балюстрадах. Чекають на свої потяги, чекають, коли проб'є одинадцята. До цього часу суворо забороняли подавати військовим напої. Корде чув розповідь про одного міністра, який запропонував чаю двом дамам і нареченому однієї з них, але отримав ввічливу відмову, бо наречений носив військову форму і ще не було одинадцятої. Тоді міністр спробував замовити чай тільки для дам, але і тут отримав відмову, оскільки не виключалося, що військовий вип'є чай, призначений дамам. Метрдотель послужливо вказав вихід, підказуючи, як розв’язати цю дилему: офіцер з іншої компанії саме залишав чайний салон, щоб його друзі, які залишилися, мали змогу попити чаю.
На пероні повнісінько солдатів, які повертаються з відпусток. Біля вагонів зворушливі сцени прощання. Жінки високо піднімають своїх малюків, щоб чоловіки, які виглядають у відчинені вікна, поцілували їх наостанок. Корде спостерігає за подіями, як завжди, очима глядача. Дивиться на солдата: у нього перекривлене обличчя, просто лик скорботи. Страждання солдата відверті, настільки очевидні, що Корде швидко відвертається. Не озираючись, він залишає перон.
89
Лютневий день 1916 року Пал Келемен спостерігає за транспортом на гірській дорозі в Чорногорії
Чорногорія, ще один ворог Німеччини, хоча і не головний, переможена. Пал Келемен зі своїми гусарами брав участь у військових операціях, але знову так і не побачив справжніх боїв. Тепер вони заклопотані своїми звичними буденними справами: патрулюванням доріг і охороною. Він занотовує у щоденнику:
Штаб переїжджає. Залізничний міст ще не відновили, тому між двома станціями курсують вантажівки. І хоча транспорту для перевезення запасів продовольства на щодня бракує, машини реквізує Генштаб. Колони вантажівок зміяться гірськими дорогами, навантажені ящиками шампанського, ліжками з пружинними матрацами, підлоговими лампами, кухонним обладнанням, коробками з усякими делікатесами. І це в той час, коли війська отримують лише третину від свого звичайного раціону. Фронтова піхота аж чотири дні харчувалася порожнім хлібом, а в офіцерській їдальні завжди подають обід з чотирьох страв.
90
Субота, 5 лютого 1916 року Олива Кінг з нетерпінням чекає на вихідний у Салоніках
Вона ділить намет ще з трьома жінками. Зранку вони готують собі сніданок на маленькій переносний британській похідній плитці, досить малопотужній. Але цього вистачає, щоб зварити каву та розігріти банку з ковбасою. У Салоніках нічого особливого не відбувається. На фронті затишшя, причому так тихо, що солдати на передовій навіть почали саджати городи, маючи намір вирощувати горох. Про військові дії нагадують хіба що окремі німецькі цепеліни, які вчиняють нальоти. Перше серйозне бомбардування трапилося наприкінці грудня, друге — чотири дні тому. Ефект вони справили досить слабкий.
Як і на інших фронтах, де панувало затишшя, повітряні бої привертають до себе увагу, що вочевидь не відповідає їх реальному значенню. Вони уособлюють усе, чого очікують від війни, але що важко знайти сьогодні: пістрявість, напруження, драматизм — дійство, у якому панують мужність і спритність окремої людини. Днями по всіх Салоніках возили збитий німецький аероплан. (Те, що його збили просто за французькими позиціями, чиста випадковість. У машині зяяв усього лиш один кульовий отвір, але куля пробила бензобак.) Кінг ходила поглянути на процесію. Попереду скакала союзницька кавалерія, слідом їхали автомобілі з гордими пілотами-союзниками, а за ними аероплан, завантажений на три вантажівки. Замикали процесію ще декілька автомобілів і кінна колона. Про цей день Кінг розповідає в листі, адресованому сестрі:
Це була офіційна процесія, що мала справити враження на тубільних жителів[146], які витріщалися на аероплан, роззявивши роти, але найцікавішими для них стали безліч вантажівок, санітарних машин, автомобілів, трамваїв, візків, запряжених волами, в'ючних коней та іншого, що скупчилося позаду.
Уже стемніло, дощить. Кінг лежить у наметі та пише листа сестрі. Він є коротким, оскільки у неї залишається всього половина стеаринової свічки. Потім вона лаштується до сну, на це багато часу не потрібно. Їй слід тільки зняти черевики і спідницю, і вона, напівроздягнена, негайно забирається під ковдру, укрившись зверху ще й шинеллю. Завтра у неї і трьох її сусідок за наметом вільний день, і вона з нетерпінням чекає на нього. Їй хочеться виспатися. На сніданок матиме три яйця, що вона купила сьогодні ввечері.
91
Неділя, 13 лютого 1916 року Рафаель де Ногалес і дикі гуси на ріці Тигр
Холоднішає. Близько одинадцятої години ранковий дощ поступається місцем рясному снігопаду. Пласка пустельна рівнина, що оточувала їх, одяглася в екзотичний білий колір. Рафаель де Ногалес знаходиться на борту пароплава, що прямує мулистим Тигром на південь, на фронт. Він знову прагне бою, небезпеки. Учора він залишив штаб у Багдаді і попрямував служити в кавалерійську бригаду, яка бере участь у важких боях навколо Ель-Кута.
Якби не холод, то можна було б назвати цю подорож приємною, майже ідилічною.
Єдине, що порушує монотонність пейзажу, так це джирти і водяні колеса, що повільно крутилися по обидва боки річки. На берегах раз у раз виникали запилюжені пальмові гайки і жовтого кольору невеликі села. Зграї диких гусей, плескаючи крилами, пролітали над нами у свинцевому небі, — можливо, їх злякав трикутний парус, який підняла на дау команда, під акомпанемент протяжної, тужливої пісні, такої схожої на скаргу і настільки ж сумної, як і пустельний обрій.
Де Ногалес справді хотів звільнитися з лав османської армії, коли виснажений, хворий, він після свого тривалого й небезпечного кінного переходу з Саїрта нарешті досяг Алеппо. Ніщо не могло змусити його змінити своє рішення. Навпаки. Знову і знову він натикався на сліди різанини християн, бачив колони депортованих вірмен, у першу чергу жінок і дітей, «скелетів у брудному лахмітті», — під суворим наглядом османських солдатів вони плентали назустріч загибелі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах» автора Петер Енґлунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1916“ на сторінці 4. Приємного читання.