TextBook Вони знову на ворожій території. Чортків, де вони стоять вже місяць, знаходиться в австрійській частині Галичини. Місто постраждало торік від росіян, які, відступаючи, спалили багато будинків. Населення — це переважно євреї. Флоренс занотовує у своєму щоденнику:
Положення євреїв, які живуть в Чорткові, вельми жалюгідне. З ними поводилися зі мстивою ворожістю [росіяни]. Будучи австрійськими громадянами, ці євреї користувалися майже всіма правами і свободами, не відчували того жорстокого гноблення, якого постійно зазнавали російські євреї. Але тепер за нової влади їхні права і свободи порушено, абсолютно зрозуміло, що вони зненавиділи новий порядок.
Коли йде сніг — а цієї зими снігопадів було багато, — по одному євреєві від кожного будинку повинні чистити вулиці, причому під наглядом російських солдатів з нагайками, що вони, не вагаючись, використовували. Просто навпроти будинку, де розквартировані Флоренс і багато інших сестер милосердя, зяяли руїни. Раніше там мешкав один з міських рабинів. Поруч розташована синагога: її варварським чином зруйновано.
Цього ранку до Флоренс прийшла кравчиня-єврейка: вона пошила дівчині сіру бавовняну сукню. Жінка була схвильована. Коли Флоренс запитала, у чому справа, та розповіла, що вчора ввечері в двері постукали троє козаків і вимагали для себе кімнату. (Це право всіх солдатів. Багато хто квартирували в єврейських сім'ях по 20–30 чоловік на будинок. Тіснота була невимовна.) Вона чесно відповіла, що всі кімнати вже переповнені солдатами, але ті троє вдерлися до неї в будинок і почали обшук. Незабаром вони знайшли те, що шукали, — револьвер, причому самі ж його і підкинули. Кравчиня зі своїм чоловіком почали було протестувати. Вони були обурені й насамперед налякані: адже зберігання зброї суворо заборонено, а порушення заборони каралося стратою. Розігравши виставу, козаки потім запропонували забути про те, що трапилося, якщо отримають десять рублів. У кравчині та її чоловіка не залишалося вибору.
Ми нашкребли ці десять рублів і передали суму козакам, а ті гучно, обурено обговорювали схильність євреїв до зради. Розповіді про подібні кривди звичайні в цьому куточку землі. Схоже, що саме слово «єврей» уже є лайливим для російських солдатів.
Щодо решти, то в останні місяці все було спокійно. Крім дорогих і безрезультатних атак на півночі, біля озера Нароч поблизу Вільни, ніхто так і не бачив російського наступу, про який усі обнадійливо говорили. Почуття розчарування не полишало, і навіть Флоренс почувалася обдуреною у своїх очікуваннях.
Оскільки на фронті запанувало затишшя, не потрібно було дбати про поранених. Замість цього Флоренс та інші надавали допомогу цивільному населенню. Багато хто хворіли на тиф і віспу. Спалахи епідемії посилилися через скупченість у будинках, унаслідок чого зараза поширювалася миттєво, і через брак їжі. У міських магазинах продавали дурниці, на кшталт корсетів, черевичків на високих підборах, шовкових стрічок і замшевих рукавичок. Але важко було дістати прості й основні товари — масло, дріжджі, яйця. Якщо ж вони і були в продажу, то за нечуваними цінами.
Того року лютувала епідемія тифу, і найважче довелося дітям. Помирали від десятьох до двадцятьох дітей на день. Флоренс доводилося невпинно працювати. Вона занотовує у щоденнику:
Іноді мені здавалося, що мене жахають не стільки страшні рани, що я бачила за час торішнього відступу у солдатів, скільки вигляд цих дітей, які страждають, їхні маленькі матові обличчя і знесилені тільця.
Цього дня вона доглядала за чотирирічним малюком на ім'я Василь. Він походив з убогої селянської родини. Батька призвали до австро-угорської армії на самому початку війни, і він зник безвісти, а мати заробляла тим, що обпирала російських солдатів. Хлопчик торік заразився віспою, через хворобу і голод він припинив рости. Коли вона підняла його, ручки і ніжки хлопчика теліпалися, мов сірники.
Іншим пацієнтом цього дня була українська дівчинка. Вона сказала, що їй виповнилося вісімнадцять, але виглядала вона значно молодше. Дівчинка приходила ще вчора, похмура, налякана, з приводу шкірного захворювання. Спершу їй обстригли брудне, сколошкане волосся. Потім дали зелене мило, щоб вона помилася. «Її тіло, укрите болячками, було живою розповіддю про її сумну долю — проституцію». Дівчинка жила з того, що продавала себе солдатам. Сьогодні вона прийшла знову, з привітнішим виглядом, адже зрозуміла, що їй дійсно можуть допомогти.
Флоренс стояла у дверях, коли йшла пацієнтка. Дівчинка обернулася. Флоренс побачила, як вона схилила голову і подякувала лікареві: «Вона заплющила очі, щоб не бризнули сльози. Ще одна жертва війни».
101
Понеділок, 10 квітня 1916 року Едуард Мослі бачить, як в Ель-Куті ріжуть останніх коней
Вони давно вже різали тяглових коней і мулів, але навмисно приберігали верхових коней. Тепер їм нічого не залишається. Ще одна спроба прориву зазнала невдачі. Надійшов наказ, щоб зарізали останніх коней і нагодували голодний гарнізон, який витримує облогу міста.
Мослі нарвав свіжої трави. Потім пішов до місця, де утримувалися коні. Його Дон Жуан упізнав свого господаря і радісно привітав його — так, як він навчив коня. Мослі погодував його травичкою.
А потім почався забій тварин.
Унтер-офіцер стріляє в них. Лунають звуки пострілів. Великі, важкі тіла падають одне за одним. Тече кров. Мослі дивиться на них, помічаючи, як коні, що залишилися, з тремтінням спостерігають за тим, що відбувається, чекаючи своєї черги. Дон Жуан неспокійно тупцює на місці, як і решта, але в цілому поводиться тихо. Коли настала його черга, Мослі не знайшов сили витримати це видовище. Він попрохав унтер-офіцера з гвинтівкою цілитися краще і повідомити йому, коли все завершиться. Потім поцілував свого коня і пішов. Він устиг помітити, що кінь повернув голову в його бік і подивився йому вслід.
Пролунав постріл.
Вечеря того вечора складався з серця і нирок Дона Жуана. (Ці частини коня завжди дістаються його господареві; крім того, Мослі отримав також чорний хвіст Дона Жуана.) Він відчував змішані почуття, але вважав, що все зроблено правильно. У своєму щоденнику він занотував: «Я певен, коню сподобалося б, щоб він дістався саме мені й нікому іншому».
102
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах» автора Петер Енґлунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1916“ на сторінці 10. Приємного читання.