TextBook Нема лиха без добра. У Софії та інших у польовому шпиталі є достатньо часу на підготовку. І коли ревище ураганного вогню пронеслося в повітрі, вони саме завершили працювати в новому, більшому приміщенні шпиталю, на 500 лікарняних ліжок. Якщо місць забракне, є де розташувати поранених на ношах. Якщо ж і ноші завершаться, то соломи вже напевне вистачить. Схоже, вони підготувалися серйозно. У маленькому засніженому містечку, де вони стояли, усюди можна побачити намети: сюди надходитимуть поранені, щойно почнеться наступ.
І вони вже надходять.
Спершу все добре. Софія була поміж тих, хто зустрічав санітарні машини біля порога і допомагав вивантажувати поранених. Незабаром утворилася черга з санітарних машин, справа застопорилася. Щоб упоратися, вони закликали на допомогу перехожих. Але потім і весь шпиталь виявився переповнений: поранені лежали на ліжках, на ношах, на соломі — скрізь.
І знову вони намагаються відтворити картину того, що відбувається, з уривків новин, почутих розмов, переповідок у лікарняних палатах. Складається картина фантастичного хаосу. Артилерія, маючи вдосталь боєприпасів, стріляє наосліп або по своїх. Нездарна розвідка: ніхто напевне не знає, де розташовані резервні частини німців. Відсутність координації: війська виступають у різний час. Метушня: більшість всіх наказів скасовують. Відсутність постачання: задні лінії забиті кавалерією, що марно чекала прориву. «Ми вважали, що снаряди проб’ють дротову огорожу, — розповідав один поранений, — але почався наступ, і снаряди полетіли в нас»[163]. Бочарська працювала весь день і всю ніч.
Звичний сценарій наступу і контрнаступу повторюється з дня на день. «Вони завдавали ударів і відбивали їх, били по людських нервах, надіях, по людських тілах, немов били в гонг». Бочарська отримала листа від свого кузена Володимира, лейтенанта. Але минуло ще кілька днів, перш ніж вона знайшла час і сили дістати його з кишені фартуха і прочитати. Вона розгорнула листа:
Люба Софіє!
Це не наступ, це бійня. Ти вже знаєш, що він провалився. Не можна звинувачувати в цьому солдатів. Вони трималися чудово. Не можна звинувачувати і фронтових офіцерів. Уся провина — на Ставці головнокомандувача. Правду кажучи, після цього наступу я втратив бажання рухатися далі. Я бачив осіб, які ризикують тисячами людських життів, сподіваючись отримати собі медалі. Сьогодні немає жодної змоги прорвати оборону німців. Можливо, це буде в майбутньому, коли в Ставці відбудуться зміни. Досить про це. Я зараз перебуваю в резерві, днями безперервно валяюся на траві, гріючись на сонечку і слухаючи спів жайворонків.
Того самого дня Паоло Монеллі занотовує у своєму щоденнику:
Раптово якась чортівня в повітрі, і ось дві бомби вибухають за п'ять метрів від тебе, і ти ще не зрозумів, поранений ти чи ні. (Після оглушеного стану, що триває вічність, раптом чуєш звідкись здалеку голос свого товариша, який притиснувся поруч до землі: «Монеллі, тебе не поранено?» — «Зараз погляну».) Але потім ти розумієш, що це оманливе відчуття, ніби все звучить здалеку. Військовий лікар люто жбурляє кухонні тарілки слідом за докучливим літаком.
99
Вівторок, 28 березня 1916 року Крестен Андресен зустрічає в Монтіньї весну і невдоволення
Начебто настала весна. Зазеленіли бук і чагарники. Розпустилися бруньки на яблунях. У лісі розквітли анемони та інші первоцвіти. Але все ще холодно. Дме пронизливий вітер.
У Андресена поганий настрій: «Я стомився, мені все набридло, важко не занепасти духом». І це незважаючи на те, що він щойно побував удома, в десятиденний відпустці, — а можливо, саме через це. Перша його відпустка з початку війни. Ледве він повернувся, як довелося знову лягти в госпіталь, цього разу з серйозною інфекцією в горлі та високою температурою. Він поки ще не брав участі у важких боях: в одному листі до родича він майже перепрошує за це, перепрошує, що йому нема про що писати. (Тим часом він послав додому сувеніри, здебільшого осколки снарядів.) Його доконують не повсякденні жахи військових буднів, а страшна огида. Його служба полягала здебільшого у зміцненні позицій і копанні землі ночами.
Пішов двадцятий місяць відтоді, як він надів форму. Він потихеньку почав зневірюватися у швидкому укладенні миру. Тепер він з гіркотою згадував, як рівно рік тому вважав, що війна незабаром завершиться. Крах колишніх надій звичайно ж частково пояснював його пригнічений стан.
Він був далеко не самотній у своїй зневірі цією війною, якої кінця не видно і яка вимагала дедалі більших витрат. У всіх країнах, які брали участь у війні, була інфляція, бракувало продовольства, а найбільш важко постраждали, поряд з Росією, Німеччина та Австро-Угорщина. У цьому зіграла свою зловісну роль не лише морська блокада союзників[164]. Постачання було порушене ще й через адміністративну халатність, брак транспорту, через те, що забагато селян і фермерів було призвано до армії. А ті, хто залишилися, часто спокушалися продавати свою продукцію на чорному ринку. Там ціни в десятки разів вищі. (Було підраховано, зокрема, що близько половини всіх яєць і запасів свинини йшли просто на чорний ринок.) Якщо додати до цього стрімке зростання цін на звичайнісінькі товари, то результатом буде катастрофа для більшості родин, особливо в містах. Усі негативні показники поповзли вгору: хвороби, недоїдання, дитяча смертність, незадоволення, молодіжна злочинність. І все це в геометричній прогресії.
Андресен зустрів інших солдатів, які повернулися з відпусток, і почув від них дивовижні історії.
Один розповідав про нібито повстання в Бремені, де натовпи жінок били вітрини і штурмували магазини. Мортенсен з Скібелунда зустрів когось із Гамбурга. Той повернувся з відпустки чотирма днями раніше, тому що його дружині нічим було його годувати.
До того ж дехто з невдоволених з незрозумілої причини гнівався на Андресена. Один назвав його ура-патріотом. Сьогодні один солдат із Гамбурга, з «Vorwärts» в руках (центральним друкованим органом соціал-демократів), почав випитувати його, якої позиції у війні дотримують депутати парламенту з Південного Шлезвіга. «Тут багато людей з незалежними поглядами». Навіть на фронті почали відчувати брак продовольства. Украй рідко можна було намазати маслом грубий солдатський хліб. Масло замінили на якийсь позбавлений смаку джем, про який солдати виспівували сатиричні куплети. (Солдатський гумор не забув скласти рядки, де цей джем називали «кремом Гінденбурга» або «пам'ятним маслом кайзера Вільґельма».)
На фронті все спокійно.
Відтоді як я повернувся, минув тиждень, і я жодного разу не чув гарматних пострілів. Усі сили стягнуто до Вердена. Знову говорять про те, що форт захоплено, але взагалі чутки ширяться різні. Що з Румунією? Мені здається, що все спокійно, але, можливо, це затишшя перед бурею.
100
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах» автора Петер Енґлунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1916“ на сторінці 9. Приємного читання.