Розділ ««Загадкові» хозари»

Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Добре відомою є літописна легенда про данину хозарам. У «Повісті минулих літ» говориться, що слов’янські племена утискували різні іноплемінники – болгари, угорці, авари. Серед них називаються й хозари, котрі ніби хотіли підпорядкувати собі полян. Останні жили в Подніпров’ї, а їхнім стольним градом був Київ,заснований Києм, Щеком і Хоривом. «І знайшли їх, – говориться в «Повісті минулих літ», де йде мова про полян, – хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «В лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили вони не з своєї волі, а за божим повелінням»56.

Оповідь ця має суто легендарний характер і написана «заднім числом», тоді вже, коли Хозарський каганат зазнав поразок від руських князів. Щодо наведеної легенди, то з приводу цього Гумільов висловив цікаві міркування: «Данина мечами могла мати лише один смисл: у полян була забрана зброя. Для тих, хто володіє шаблею, мечі – металобрухт, оскільки шабля є легкою, не втомлює руку й прорізає кольчугу. Але шабля потребує спеціальної виучки бійця, непомірно більшої, аніж меч. У хозар у ІХ ст. шаблі справді були… Отже, не збагачення за рахунок полян було метою хозар, а руйнування їхнього військового потенціалу. Але така акція можлива лише в результаті переможної війни, про яку літописець не сказав і слова»57.

Наведені міркування Гумільова мають гіпотетичний характер. Однак літописна легенда про данину хозарам, безперечно, свідчить, що поляни були підкорені Хозарським каганатом. Імовірно, вони були роззброєні – аби не чинили завойовникам опору. Київ певний час був хозарською факторією на шляху «із варяг у греки». Про це є й інші свідчення на сторінках «Повісті минулих літ». Наприклад, говориться, що «хозари брали з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці – стільки від диму»58. Якщо довіряти цій інформації, то виходить, що хозари встановили контроль над слов’янськими племенами, котрі проживали на теренах нинішньої Київщини, а також у басейнах рік Десна й Ока. Брали вони данину хутром, яке цінувалося на ринку. Обтяжливу данину, судячи з усього, вони не накладали. Для них більш важливими були торгові шляхи, які проходили Дніпром, Десною та Окою.

Про те, що Київ належав хозарам, говориться також у літописній розповіді про Аскольда і Діра. Там читаємо наступне: «Ідучи мимо, узріли вони (Аскольд і Дір. – П. К.) на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони [тамтешні жителі] сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам»59. Судячи далі з контексту твору випливає, що саме ці можновладці, зібравши варягів, визволили полян від хозарської залежності й почали правити в полянській землі.

Більше джерел про те, як поляни звільнилися від хозарської залежності, ми не маємо. Тому доводиться вірити «Повісті минулих літ». Із неї можемо лише зробити висновок: військово-торгівельні корпорації варягів, які намагалися контролювати торгові шляхи Східної Європи, почали витісняти звідти хозар, зокрема із Подніпров’я.

Це робив князь Олег (?—912). Під 885 р. у літописі сказано: «Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали»60. Радимичі, які належали до слов’янських племен, проживали між Дніпром та річкою Сож. Зараз це переважно терени південно-східної Білорусі.

Сильного чи то смертельного удару Хозарському каганату завдав князь Святослав (?—972). Спочатку в «Повісті минулих літ» говориться про те, що цей князь вирішив підпорядкувати собі вятичів, які платили данину хозарам: «І пішов він на Окуріку і на Волгу, і знайшов вятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм»61. Із цього запису випливає, що Святослав намагався взяти під контроль частину волзького торгового шляху, де господарями були хозари.

А під 965 р. у літописі читаємо наступне: «Рушив Святослав на хозар. Почувши ж [про це], хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом [Іосифом?]. І зступилися [війська] битися, і сталася битва межи ними, [і] одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і [город] Білу Вежу взяв»62.

Це повідомлення часто трактується як загибель Хозарської держави. Проте сумнівно, що так було. Згаданий похід Святослава мав, радше, не завойовницький, а грабіжницький характер. Ніде чітко не сказано, що руський можновладець оволодів хозарськими землями. Після цього походу князь спрямував свої походи в південно-західному напрямку, на Дунай, де навіть збирався заснувати нову столицю. Як бачимо, його приманювали не багаті хозарські міста, котрі на той час почали деградувати, а перспективний дунайський регіон.

Умовний портрет князя Святослава Ігоровича з Царського титулярника, XVII ст.

Далі в «Повісті минулих літ» зустрічаємо фрагментарні згадки про хозар. Під 1023 р. є згадка, що коли була усобиця між Ярославом і Мстиславом, то останній ходив проти свого суперника «з хозарами і з касогами»63. Тобто можна припустити, що на той час хозари зберігали свою державну організацію, але знаходилися в союзних чи навіть васальних відносинах із руськими князями.

Ще одна згадка про хозар в літописі припадає на 1083 р. Там говориться, що князь Олег зайняв Тмуторокань і посік хозар64. Отже, хозари проживали неподалік Тмутороканя, тобто поряд із Таманським півостровом. Нарешті під 1106 р. у «Повісті минулих літ» говориться про воєводу Іванка Захаровича, який був хозарином. Він служив руському князю Святополку65. Це, власне, остання згадка в руських літописах про хозар.

Згадується ще в «Повісті минулих літ» про жидів хозарських, які приходили до князя Володимира й пропонували йому юдейську віру66. Але цей епізод стосується переважно україно-єврейських, а не україно-тюркських стосунків.

Загалом у руських літописах дається таке уявлення про хозар. Це – войовничий народ, який підпорядкував полян та інші слов’янські племена. Однак київські князі увільнили слов’янське населення від хозарської залежності, підпорядкувавши його собі. Також вони завдали хозарам нищівної поразки. І після цього хозари опинилися в залежності від русів. Принаймні в легенді про данину хозарам, яку давали поляни, є натяк на те, що тепер хозари платять данину. Хозари також перебували на службі в руських князів.

При цьому, коли ведеться мова про хозар, не йде мова про їхнє юдейство. Натомість у «Повісті минулих літ» є поняття «жиди хозарські», котрі хотіли нав’язати юдаїзм князеві Володимиру (960? —1015). Отже, хозари й жиди хозарські – це не одне й те саме.

Не виключено, що від хазарів руські князі перейняли титул кагана, розглядаючи себе як продовжувачів хозарської державної традиції. Існує навіть думка про існування Руського каганату67. Одним із головних джерел для доведення функціонування Руського каганату є Бертинські аннали. У цій франкській хроніці розповідається про візантійське посольство, яке прибуло в Інгельгейм до двору імператора Людовіка І Благочестивого 18 травня 839 р. У складі цього посольства був народ рос, про якого повідомляється, що правитель його називався каганом68. Інформація про те, що правитель русів іменувався каганом, зустрічається також у арабських джерелах69. Каганом двічі називається князь Володимир у «Слові про Закон і Благодать» Іларіона70. Тобто це не є опискою. Так справді іменувалися верховні правителі на Русі. Каганом також називали Ярослава Мудрого. Про це, зокрема, свідчить одне з графіті Софійського собору. Там було написано: «Спаси, Господи, кагана нашого»71.

Існує чимала література про Руський каганат. Щоправда, незначна кількість джерел не дає змоги дати відповідь, чи він справді існував і що представляв собою. З цього приводу зустрічаємо широкий спектр думок. І все ж можемо з певністю твердити, що тюркський титул кагана носили руські князі. І для них це був титул верховного правителя. Звідки вони взяли його – від авар чи хозар? Останнє видається більш певним. Але як би не було, можемо однозначно констатувати: тюркські традиції державотворення мали вплив на Русь-Україну.

Наступний розділ:

«Печеніг – ворог русича»

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів» автора Петро Кралюк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«Загадкові» хозари“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи