Розділ «Антитюркський дискурс у творах українських інтелектуалів другої половини XVII ст»

Різкий осуд Самовидця союзу Хмельницького й татар звучить у оповіді про Берестецьку битву 1651 р. Про саму цю подію в літописі говориться мало. Сказано, що кримський хан відмовився воювати в ній, покинувши козаків. І, відповідно, козаки змушені були відступити. Літописець з іронією та осудом говорить про цю ситуацію: «А недоброю є дружба вовка з бараном, як і християнина з бусурманином»617.

Самовидець, також описуючи інші події, не перестає твердити про шкідливість союзу козаків та ординців. Говорячи про події 1652 року, зазначає: «А гетьман Хмельницький, ставши під Кам’янцем-Подільським, багато шкоди спричинив: поза Львовом і по Волині, спустошивши краї й наповнивши ясиром орду, повернув до Чигирина й відпустив ординців»618.

У літописі загалом дається позитивна оцінка Переяславської ради. Автор з повагою говорить про московського царя. Це зрозуміло. Самовидець, як і багато інших авторів того часу, стояв на позиціях роялізму. Правда, він був далеким від ідеалізації союзу козаків з Московією619.

Враховуючи стримане ставлення Самовидця до особи Богдана Хмельницького, стає зрозумілим скупий опис смерті й поховання цього гетьмана. Ніяких панегіриків на його адресу в творі немає.

Не менш критичний Самовидець і до інших гетьманів – особливо тих, які шукали підтримку в «бусурман». Гетьманування Івана Виговського постає як період втрат і поразок. Відчувається зневажливе ставлення літописця до цього козацького провідника. Те саме можна сказати й про зображення Петра Дорошенка. Останній допоміг туркам взяти Кам’янець-Подільський у 1672 р. Наслідки цього літописець описує таким чином: «… турчин, маючи від’їжджати, наказав, аби похованих у склепах було викинуто і за місто вивезено, що відразу й було вчинено. Усіх померлих зі склепів, як і з гробів, повикопували й за місто вивезли, а образами Божими, взятими з костелів та церков, вулиці були мощені, болота, по яких турчин в’їхав до Кам’янця та його підданий, безбожний Дорошенко-гетьман. Не заболіло його серце від такого безчестя образів божих задля свого нещасливого дочасного гетьманства»620.

Серед козацьких провідників лише двоє, наказний гетьман Яків Сомко (1619— 1664) та запорозький кошовий отаман Іван Сірко, зображені з деякою симпатією. Певні надії літописець покладав на гетьмана Івана Мазепу. Його прихід до влади зображується як повернення стабільності, порядку621.

Незважаючи на таке, здавалось би, критичне ставлення до козацтва, передусім козацької старшини, Літопис Самовидця став своєрідним бестселером для пізніших козацьких літописців, українських історіографів та письменників.

Літопис Самовидця, поширюваний у чисельних списках, став важливим джерелом для літописів Григорія Грабянки й Самійла Величка, «Короткого опису Малоросії», на основі якого були укладені компілятивні праці з історії України Якова Лизогуба, Василя Рубана й Олександра Рігельмана. Звісно, у зазначених творах у більшій чи меншій мірі зустрічаємо антитатарські й антитурецькі мотиви, що дісталися їм у спадок від Літопису Самовидця.

Доволі відомим антитурецьким твором був лист запорожців турецькому султану. Це ніби відповідь Мехмеду IV, який вимагав від козаків покірності. Датою написання вважається 1678 рік.

Ілля Рєпін. «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Існують різні варіанти цього листа, які змістовно практично не відрізняються. Ось один із них:

«Запорозькі Козаки Турецькому Султанові!

Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, самого Люцифера внук. Який ти в дідька лицар, коли не вмієш голим гузном їжака забити?! Не годен ти синів християнських під собою мати! Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, подільський кат, московський злодій, самого гаспида байстрюк, бо дідько втисся твоїй матері, усього світу й півсвіту блазень, а в нашого Бога найостанніший дурень. Тебе самого і твого війська ми не боїмось – землею і водою будемо битися з тобою, нехристе проклятий! Так тобі козаки відповідають. Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць у небі, рік у книзі, а день такий у нас, як і в вас – поцілуй у голе гузно кожного з нас…»622

Дослідники схиляються до думки, що цей твір є антитурецьким памфлетом, який з’явився в кінці XVII ст. і вписується в контекст тогочасної антиосманської літератури, поширеної в Європі623. Можливо, лист турецькому султану був написаний у зв’язку з облогою турками Чигирина в 1678 р. Це цілком міг бути елемент інформаційної війни, спрямованої на мобілізацію козацької спільноти проти турків.

«Друге дихання» цей лист отримав уже в кінці ХІХ ст. У 1869 р. його списки виявили в Хронографі 1696 р. Власне, це був «Список листа, який прислали в Чигирин від турецького султана 7 липня 1678 р.» і «Відповідь від козаків із Чигирина султану». У 1872 р. часопис «Русская старина» опублікував цю «переписку» за трьома списками.

Апокрифічний лист запорожців турецькому султану, «підкріплений» картиною Рєпіна, отримав різноманітні інтерпретації в художній літературі та образотворчому мистецтві. Кінець кінцем він сприяв насадженню антитурецьких стереотипів як у російському, так і в українському суспільствах.

У той час Російська імперія збиралася взяти реванш за поразку в Кримській війні 1853—1856 рр., сподіваючись завдати удару османам на Балканах. Цей апокрифічний твір був використаний відомим художником Іллею Рєпіним. У 1880 р. він почав працювати над художнім полотном «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Перший варіант картини був завершений в 1891 р. Незважаючи на те, що критики вказували на «історичну недостовірність» картини, доля її склалася надзвичайно вдало. Це полотно успішно демонструвалося на виставках у Росії й за кордоном (Чикаґо, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм). У 1892 р. картину купив за 35 тисяч рублів цар Олександр III. Художник намагався намалювати ще одне полотно на цю ж тему, проте не завершив роботу.

Загалом можемо констатувати, що антитюркські мотиви набули поширення в українській «високій» літературі XVII ст. – творах полемічного, історичного характеру, літописанні тощо. До того ж вони мали своє продовження в наступні часи, що часто обумовлювалося відповідними політичними реаліями.