Розділ «Антитюркський дискурс у творах українських інтелектуалів другої половини XVII ст»

Показово, що в пізніших виданнях «Синопсису» додана була інформація про походи турків на Чигирин у 1677 і 1678 рр. Але тут знову ігноруються козаки, а мова йде про перемоги московського війська.

У результаті Хмельниччини, а потім Руїни Київ став неспокійним місцем. Принаймні церковне й релігійно-культурне життя тут занепало. В таких умовах роль центру культурного життя перебирає на себе відносно спокійний Чернігів. Помітну роль у цьому відіграли Баранович та Галятовський, які в своїх творах зачіпали актуальні питання. Наприклад, Галятовський після походів турків на Чигирин написав два антимусульманські твори – «Лебідь» і «Алькоран» Магометів.

Антитатарські й антитурецькі мотиви зустрічаються в представників Чернігівського культурного осередку – чернігівського архієпископа, місцеблюстителя Київської митрополії Лазаря Барановича (1600—1693) та архімандрита чернігівського Єлецького монастиря Іоаникія Галятовського (?—1688).

До актуальних питань, пов’язаних з військовими діями в Україні, звертався Баранович у своїх поетичних творах, наприклад, у книжці «Аполлонова лютня», що побачила світ у 1671 р. Тут, зокрема, йшлося про загрозу з боку турків і татар, звучать заклики дати відсіч цим магометанам. Найчастіше в Барановича лунає заклик до миру606.

Іоаникій Галятовський

Щодо Галятовського, то його погляди багато в чому співпадали з поглядами Барановича. У творах цього автора теж відчутні антитатарські й антитурецькі мотиви. Так, у передмові до книги «Скарбниця» (1676) є звернення до гетьмана Івана Самойловича. Зрозуміло, написане воно в апологетичному дусі, характерному для тодішнього етикету. Галятовський намагався подати в цьому творі позитивний образ козацтва, представником якого був Самойлович. При цьому основна увага звертається на те, що козаки прославилися в боях із татарами й турками. Велика увага звернута на діяння Сагайдачного. Автор навіть намагається провести певну паралель між цим козацьким героєм і Самойловичем: «Я ж при своїх недостойних молитвах зичу твоїй вельможності такого щасливого прогресу на війні, як щасливого прогресу пізнавав на війні козак Петро Сагайдачний, який під Хотином потужно громив турецькі й татарські війська… Коли б Сагайдачний із запорозькими військами не загамував там турецької потуги, певно б, турки-магометани почали в Росії із християнських церков свої магометанські мечеті чинити або ж стайні для своїх магометанських коней. Той-таки Сагайдачний славне місто Кафу в товаристві із запорозьким рицарством узяв, туди човном приїхавши і всіх турків і татар, бусурман, вистинав, а численних християн-невільників визволив із поганської неволі і повернувся звідти до Росії, вітчизни своєї, із великими скарбами»607.

Особлива увага автором приділяється такому аспекту, як православна релігійність козаків. З цього приводу Галятовський пише: «Мають козаки також славу через православну віру, бо православну віру східної церкви заховують, а та церква від Сходу, від Христа своє назвисько має… За ту віру православну східної церкви воюють запорозькі воїни із невірними магометанами, із поганами та єретиками… При добрих учинках православна віра буде Запорозькому війську щитом…»608

У 1679 р. у Новгороді-Сіверському в друкарні Лазаря Барановича був надрукований невеликий антимусульманський трактат Іоаникія Галятовського «Лебідь…»609, присвячений теж гетьману Івану Самойловичу. Твір написаний у формі протиставлення Лебедя, власне Ісуса Христа, Яструбові, котрий є символом ісламу. Трактат поділяється на 8 розділів («пір’їнок Лебедя»), де автор говорить про причини існування й поширення ісламу, про перемоги мусульман над християнами (згадує він і напад турків на Чигирин у 1678 р.). Мова ведеться тут і про вчення Корану. Правда, це вчення подано в спотвореному вигляді. Судячи з усього, Галятовський Корану не читав, а інформацію про мусульманське віровчення брав із західних, латинських джерел610.

Як уже говорилося, Галятовський є автором антимусульманського трактату «Алькоран» Магометів. Наукою єретичною, єврейською і поганською сповнений. Від Когелета Христового розгромлений і знищений». Ця праця вийшла 1683 р. у Чернігові, в друкарні Лазаря Барановича. Загалом цей невеликий твір (трохи більше 80 аркушів) належить до жанру типової полемічної літератури тих часів. Згідно із задумом автора, на кожне «вчення Корану» знаходиться відповідь християнського «Когелета», тобто проповідника. Переважно ці відповіді узяті з Нового й Старого Завітів, хоча, на відміну від сакральних текстів християнства, книжка не містить жодної прямої цитати з Корану.

Загалом Галятовський розглядає дванадцять питань, які, на його думку, слід «спростовувати»: 1) про пророцтво Магомета; 2) про закон Магомета; 3) про «меч і Коран», даний Магомету з неба; 4) про Магометові дива; 5) про вознесіння Магомета на небо; 6) про хрест, якого Магомет не визнає; 7) про ікони, які Магомет забороняє шанувати; 8) про ченців Магометових; 9) про Святе Письмо, начебто юдеями й християнами підроблене; 10) про Божественність Святої Трійці; 11) про Магометові розповіді, що юдеї не розіп’яли Христа; 12) інші оповіді Магомета про рай.

У вступі до своєї праці Галятовський переважно звертається до політичної міфотворчості, зокрема пише, що східні церкви – Константинопольська, Антиохійська, Олександрійська та Єрусалимська – чекають на «Московського Цезаря», який визволить їх із полону турків так, як уже звільнили від «татар» Казань, Перм та інші землі великої Московії. Більше того, османи начебто мають пророцтво, згідно з яким наприкінці світу «Цезар Московський та Король Перський» об’єднаються проти турків. Цікаво, що причину конфлікту між Османською імперією і Персією Галятовський вбачає у релігії – османи вірять у Магомета як пророка, а ось перси, на його думку, – в Алі. Фактично «Алькоран» належить до перших написаних в Україні праць, де простежено відмінність між сунітами й шиїтами (хай навіть у такому грубому розумінні).

Звертався до тематики ісламу Галятовський ще й у більш ранніх працях, зокрема «Небо нове з новими зірками» (Львів, 1665), де міститься згадка про те, що в «Алькорані» Магомета шанується Марія, мати Ісуса. Отже, Галятовський спеціально цікавився ісламом і Кораном611. І ця цікавість була викликана експансією татар і турків на українські землі.

Антитатарські мотиви зустрічаємо в Літописі Самовидця – одному із перших літописів, в яких знайшла відображення ідеологія козацької старшини612. Цей твір ніби перебуває «на межі». З одного боку, автор був свідком Хмельниччини і Руїни, які намагається описувати без прикрас. Але, з іншого боку, в Самовидця вже зустрічаємо намагання виправдати дії козацтва, представити їх у аспекті позитивному.

Літопис обіймає опис подій 1648— 1702 рр. Правда, цей твір дійшов до нас у різних списках. Є списки, де опис починається ще до 1648 р. Та все ж порівняння цих списків дає підстави дослідникам вважати, що хронологія Літопису Самовидця стосується саме 1648—1702 рр.

У Літописі здійснюється виклад по роках. Сам же твір можна розділити на дві частини. Перша – часи гетьманування Богдана Хмельницького та його найближчих наступників, орієнтовно до середини 70-х рр. XVI ст.

Друга частина Літопису, яка охоплює останню чверть XVII і буквально перші роки XVIIІ ст. Тут більше зустрічаємо уривчастих записів, які подані без якогось взаємозв’язку, а лише в хронологічному порядку.

Ставлення Самовидця до Хмельницького стримане. Він не прагне його героїзувати. Хоча на початку оповіді в кількох словах дає йому позитивну характеристику, відзначаючи, що той добре розумівся «в справах козацьких військових», був у «письмі біглий», а також брав участь у дипломатичних козацьких місіях613.

Певно, одна з важливих причин стриманого ставлення Самовидця до Хмельницького – це те, що той став союзником татар. Автор неодноразово демонструє несприйняття представників мусульманського світу (татар і турків), він проти їхнього втручання в справи українські. Таке втручання, на його думку, веде до «спустошення християнства». Звідси осудливе ставлення літописця до козацьких гетьманів, що опиралися на допомогу «невірних» – Богдана Хмельницького, Івана Виговського й Петра Дорошенка.

Не оминає автор Літопису Самовидця тих злодіянь, які творили на українських землях татарські орди. Говорячи про розгром шляхетського війська під Пилявцями, зазначає: «А багато з панів та шляхти у неволю пішли, інших же було багато вбито, бо орда не брала полону задля того, щоб не обтяжуватися…»614 Говорив Самовидець і про погроми, які чинили козаки з татарами на Галичині, Волині, Поліссі, Холмщині. «І хто може, – писав він, – порахувати ті численні збитки в людях, що орди позабирали, а маєтності козаки побрали, бо в той час не було милосердя серед народу людського»615. Причому, зазначав літописець, жертвами в цих краях були не лише євреї і шляхтичі, а й прості люди.

Описуючи військові дії, що відбувалися на українських землях у 1649 р., зокрема бої під Збаражем і Зборовим, Самовидець знову звертає увагу, що «людей татари в неволю забрали, і козаки маєтності побрали, і міста значні спустіли»616.