Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Стоїки, зі свого боку, повернуться до позицій досократиків тією мірою, якою вбачатимуть у матеріальному елементі принцип походження речей, проте, як і Аристотель, вони помістять цей принцип руху всередину кожної речі та сукупності речей[81]. Отже, операція природи абсолютно аналогічна мистецькій операції, що містилась би усередині phusis. Вони насправді визначають phusis як «вогонь-художник, який діє у методичний та систематичний спосіб, щоб породити всі речі»[82]. Первісний вогонь поступово конденсується у повітрі, воді, землі, щоб запалати знову після проходження протилежних етапів. Існує, таким чином, два аспекти світу: світ, взятий у своєму формотворчому й первісному елементі та світ, взятий у послідовності його різних станів, у його періодичному становленні. Відповідно до першого аспекту, світ ототожнюється з phusis, що його продукує й організує, а сама phusis ототожнюється з душею світу, тобто із Зевсом, вищим Богом. Коли процес ще не розпочався, phusis, Природа, Бог, Провидіння, божественний Розум тотожні і Бог є єдиним. Коли ж космічний процес розгортається, Природа вторгається у матерію, щоб формувати й керувати зсередини тілами та їхніми взаємодіями. Як це каже Сенека: «Чим є природа, якщо не самим Богом та божественним розумом, іманентним світові в його цілісності та у кожній з його частин»[83]. Пліній Старший на початку його «Історії природи» добре показує появу цієї обожненої Природи, яка довго пануватиме в уяві людей Заходу:

Світ, ця сукупність, яку вподобали називати іншим словом, «небо», під схилом якого відбувається життя всесвіту, потрібно розуміти як божество, вічність, без початку та кінця. Людині не варто допитуватися, що є за його межами, це поза межами припущень людського розуму. Світ є священним, вічним, неохопним, весь у всіх речах, або радше він є Всім, безконечний і такий, що видається конечним, визначений в усіх речах і такий, що видається невизначеним, зсередини, ззовні охоплюючи все у себе, він є одночасно витвором природи та самою природою.

У такий спосіб слово phusis, що спочатку означало подію, процес, реалізацію якоїсь речі, почало означати невидиму потугу, що реалізує подію. Ми маємо тут справу з феноменом, добре проаналізованим істориками релігій: перехід від досвіду якоїсь події до визнання сили чи потуги, внутрішньо пов’язаної з подією[84].

6. Персоніфікація Природи

Природа, ототожнена стоїками із Зевсом, починаючи з І ст. до Р.Х. часто розумілася як богиня, до якої можна звертатися, як це робить Пліній: «Вітаю тебе, Природо, Мати всіх речей»[85]. Пізніше, десь з II ст. н.е., починають складати гімни Природі. Мезомед, відпущений на волю імператором Адріаном, склав один із гімнів, що починається наступними словами:

Начало і джерело усіх речей,

Прадавня матір світу,

Ніч, світло та мовчання…[86]

Трохи пізніше, з’являється це звернення Марка Аврелія:

Природо! Все, що приносить кожна твоя пора, — для мене плід.

Все — від тебе, все — в тобі, все — задля тебе[87].

Можна також процитувати перші вірші орфічного гімну Природі, який також можна датувати приблизно II ст. н.е.:

О Природо, богиня мати всіх речей, матір незліченних хитрощів,

Прадавнє небесне плідне божество, цариця,

Що приборкує усе й ніколи не приборкується,

Що править всім і бачить все[88].

Похоронний напис, знайдений в Саламіні на Кіпрі, дорікає Природі, що вона змушує померти молоду людину:

О жорстока Природо,

Чому ж ти породжуєш — ти, хто руйнує так швидко[89]?

Ми знову зустрічаємо тут Гераклітову тему смерті, пов’язаної з народженням, до якої часто будуть звертатись упродовж віків.