Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Однак можна цілком законно запитати себе, чи не потрібно розуміти тут phusis скоріше у другому значенні — процесу, тобто значенні появи, народження якоїсь речі чи речей. Цей сенс також існував за доби Геракліта, найкращий приклад чого знаходимо у Емпедокла: «Для всіх смертних речей немає ні народження (phusis), ні кінця в огидній смерті, а є лише змішування та розрізнення переплетених речей, саме це люди називають phusis»[21]. Емпедокл має на думці, що якщо люди вважають, що слово phusis позначує процес, який спричиняє існування речі, то вони помиляються: phusis є процесом змішування та розрізнення вже існуючих речей. Якою б не була порушена Емпедоклом проблема, зрозуміло, що слово phusis означає тут процес появи речей. Отже, афоризм Геракліта міг би означати: «Процеси народження та утворення схильні приховуватися». Ми продовжуємо перебувати у регістрі труднощів пізнання і можемо порівняти наш афоризм з іншим афоризмом Геракліта: «Ідучи своїм шляхом, ти ніколи не зможеш знайти межі душі, навіть якщо досліджуватимеш всі шляхи — настільки її logos є глибоким»[22]. Порівнявши обидві сентенції, можна дійти висновку, що phusis тотожне logos, тобто подиху, що поєднує протилежності.

Зрештою це означає, що ми цілком можемо витлумачувати kruptesthai у зовсім іншому сенсі. І справді, це дієслово у активному способі kruptein, а також у середньому способі kruptesthai, може означати «ховати, закопувати», як дієслово kaluptein. «Kalypso», знаменита Каліпсо, яка затримала Одіссея, є богинею смерті[23]. Це значення відповідає одночасно уявленню про землю, яка ховає тіло та уявленню про покривало, яким вкривають голову мертвих. Наприклад, Федра у «Гіпполіті» Евріпіда, нажахана пристрастю, що її пожирає, просить свою годувальницю покрити їй голову. Та це робить, однак додає: «Вкриваю. Коли ж то й мене, стару, окутає смерть?»[24]. Смерть постає тут як покривало, темрява, хмара[25]. Це можливе значення kruptein, kruptesthai скеровує нас до зовсім іншого витлумачення уривку Геракліта. Як ми щойно побачили, слово phusis може означати народження, а слово kruptesthai своєю чергою може вказувати на смерть, зникнення. Ми, таким чином, маємо опозицію народження та смерті, виникнення та зникнення, і сентенція набуває антитетичного вигляду у повній відповідності до загального спрямування Геракліта.

Тут ми знову матимемо дві можливі форми антитези. Насамперед можна припустити, що phusis та kruptesthai повинні розумітись у активному сенсі. Тоді матимемо наступне значення афоризму: «Те, що народжує, прагне знищити», тобто та сама сила народжує та умертвляє. Однак можна припустити, що обидва слова мають пасивний сенс. Слово phusis справді може позначати, як у Аристотеля[26], результат процесу утворення, форму, що виникла наприкінці цього процесу. Наш афоризм тоді означатиме: «Те, що є наслідком процесу народження, прагне зникнути», або «Форма, яка виникла, прагне зникнути».

Отже маємо п’ять можливих перекладів загадкової сентенції, що доводить складність розуміння Геракліта:

1. Устрій кожної речі прагне приховатися (тобто є складним для пізнання).

2. Устрій кожної речі хоче бути прихованим (тобто не хоче бути викритим).

3. Походження прагне приховатися (тобто походження речей є складним для пізнання).

4. Те, що народжує, прагне знищити (тобто те, що народжує, прагне умертвити).

5. Форма (видимість) прагне зникнути (тобто народжене хоче померти).

Два останні переклади імовірно найближчі до того, що хотів сказати Геракліт, оскільки вони мають антитетичний характер, властивий його думці. Реальність є такою, що кожна річ має два аспекти, які руйнують один одного; наприклад смерть є життям і життя є смертю: «Безсмертні смертні; смертні безсмертні; адже одні живуть смертю інших, останні вмирають життям перших»[27]. «Народжені одного разу, вони хочуть жити і мати таким чином долею смерть, вони залишають по собі дітей, щоб знову відтворювалася доля смерті»[28]. «Назвою лука є життя (biós=bios), однак його витвором є смерть»[29].

Цей зв’язок між народженням та смертю, між виникненням та зникненням ми знову знаходимо, наприклад, у «Аяксі» Софокла, у славнозвісному уривку, який подекуди називають «промовою про приховування»[30]. Перед тим Аякс проголосив про свій намір померти. Однак раптом, тієї самої миті, коли хор вже заголосив, він виголосив довгу промову, що викликає враження, ніби він змінив думку:

Так, неосяжний час, що не підвладний ліку,

Веде до виникнення (phuei) речей, які не були видимі (adéla)

Та до зникнення (kruptetai) речей, які виникли (phanenta).

Отже, немає нічого такого, що не могло б статися,

Ми бачимо як відступають

І найсуворіші присяги, і найзапекліші бажання.

Я сам відчуваю, як слабшає моє рішуче слово[31].

Образ Часу-викривача назавжди залишиться живим у вельми багатій темі Істини, викритої часом[32]. Стосовно Часу-руйнівника потрібно сказати, що цей чудовий образ є загальним місцем, і ми обмежимося тільки одним прикладом вірша Шекспіра, який звертається до часу: «Ти живиш і віддаєш смерті все існуюче»[33].

Деякі автори вже відмічали спорідненість цих рядків Софокла та афоризмів Геракліта[34], зокрема з тим із них, що говорить про Aiôn (тривалість, час): «Aiôn є дитиною, яка грає у кості»[35]. Щоб увиразнити це зближення, вони спиралися на текст Лукіана[36], який наступним чином підсумував всю філософію Геракліта: все змішується — знання, незнання, велике, мале, високе, низьке, і пронизує одне одного у грі Часу (Aiôn). Насправді дуже важко дізнатися, що означає Aiôn у Геракліта: час життя, космічний час чи долю? Та, водночас, дуже важко сказати напевне, чи вже мав Aiôn у Геракліта цю здатність приховування та розкривання, що надають йому Софокл та Лукіан[37]. Як би там не було, зрозуміло, що образ гри у кості з’являється не у Софокла. Так само мало імовірно, що у цього автора трагедій може міститись натяк на наш фрагмент 123, адже у останньому саме phusis, а не час змушує виникати та зникати.