Розділ «П'єр Адо Покривало Ізіди Нарис історії ідеї Природи»

Ганс Блюменберґ, який був моїм другом і про смерть якого я дуже шкодую, переконливо показав у своїй книзі «Парадигми метафорології[11]» яким чином історія деяких метафор, більшість яких не може бути адекватно перекладена концептами й висловами (наприклад, оголеність істини, природа як книга і письмо, світ як годинник), дає змогу розкрити еволюцію духовних настанов і бачень світу, притаманних різним епохам. Ці традиційні метафори тісно пов’язані з тим, що у риториці називають загальними місцями. Ідеться про формули, образи, метафори, що приймаються філософами й письменниками як усталені моделі, якими вони, як їм здається, вільно послуговуються, хоча насправді ці моделі певним чином визначають їхнє мислення. Протягом століть вони постають перед чередою поколінь як своєрідна програма, яку потрібно реалізувати, як завдання, яке потрібно виконати, як настанова, яку потрібно прийняти, навіть якщо сенс цих сентенцій, образів і метафор з часом докорінно змінився. Ці ідеї, образи й символи можуть надихати мистецькі твори, поеми, філософські дискурси або життєві практики. Саме у такий напрямок історії метафор і загальних місць вписується це дослідження, чи йдеться про формулу «Природа любить приховуватися», чи про поняття покривала чи його знімання, чи про образ Ізіди. Ці образи й метафори одночасно виражають ставлення людини до природи і впливають на нього.

Читач певно буде здивований тим, що слово «природа» пишеться у книзі то з маленької літери, то з великої. Я вирішив писати його з великої літери тоді, коли воно так пишеться у цитованому мною тексті, або коли воно позначає якусь персоналізовану трансцендентну сутність, скажімо, богиню.

Хочу сердечно подякувати всім тим, хто допомагав мені у написанні цієї книги документами, порадами чи побажаннями. Дякую зокрема Еріку Віню за терпіння і справедливі зауваження, Сільвії Сімон за надану допомогу. Також дякую Кончетті Люна, яка коректно і плідно допомагала мені в усіх питаннях щодо бібліографії й редагування цього твору. Також я користувався цінними порадами та допомогою Монік Александр, Веронік Будон-Мілло, Ільзетраут Адо, Сандри Ложьє, Жана-Франсуа Балоде, Рене Боне, Луї Франка, Рішара Гуле, Дітера Гарлфінґера, Філіпа Офмана, Нуччіо Ордінеа, Алена Сеґондса, Браяна Стока, Жака Тюіє. Я висловлюю всім їм мою щиру вдячність.

П’єр АДО

ПРОЛОГ В ЕФЕСІ

Загадкова сентенція

Упродовж усієї нашої розповіді ми впізнаватимемо три переплетені між собою провідні лінії: відому формулу Геракліта «Природа любить приховуватися» з її багатовіковим успіхом, поняття таємниці природи та, зрештою, образ прихованої Природи, що його уособлює Артеміда-Ізіда. Отже історія, яку ми розповідатимемо, символічно починається в Ефесі, у Малій Азії, десь близько 500 року до нашої ери. В цей день, як переповідає традиція[12], Геракліт, один з найдавніших грецьких мислителів, приніс до храму знаменитої Артеміди Ефеської книгу, ймовірно без назви, у якій підсумував все своє знання.

У цій книзі міститься загадкова сентенція[13], усього три грецькі слова — phusis kruptesthai philei. Їх традиційно перекладають формулою «Природа любить приховуватися», хоча цілком імовірно, що Геракліт ніколи не мислив її у цьому сенсі. Наступні покоління постійно інтерпретуватимуть ці слова, які дають нам змогу побачити те, що ми вважаємо початком розмірковувань над таємницею реальності; однак цілком можливо, також, що ці слова є завершенням тривалих роздумів, які тягнуться з глибини віків. У цьому ефеському храмі перебувала статуя Артеміди — ідол з чорного дерева, строкато вдягнена, з прикрасами на шиї та грудях, нижня частина тіла затиснута у вузький футляр: загадкова та дивовижна фігура, що прийшла з правіків (іл. 2).

Упродовж всього шляху, який ми зараз розпочинаємо, ми будемо простежувати зв’язки, які виникли того дня та на довгі віки, між цими словами й цією фігурою Артеміди, яка, як ми побачимо, потроху ототожнилася з фігурою Ізіди. Ми також простежимо крок за кроком метаморфози теми покривала та його знімання — як у випадку покривала Смерті, чи покривала Ізіди, так і у випадку таємниць Природи чи таємниці Буття.

Три грецькі слова phusis kruptesthai philei, вимовлені й написані Гераклітом, завжди будуть навантажені значенням — тим значенням, якого їм надав Геракліт, і тим, яке згідно з думкою наступних віків ці віки в них відкрили. Ще дуже довго, можливо навіть і назавжди, вони зберігатимуть свою таємницю. Як і Природа, вони люблять приховуватися.

Що хотів сказати сам Геракліт, коли вимовив або написав ці слова? Насправді дізнатися це надзвичайно важко, щонайменше з двох причин. Насамперед тому, що з часів античності неясність Геракліта стала приказкою. Двома століттями пізніше Аристотель казав, що неможливо розставити розділові знаки у тексті філософа з Ефесу, «адже не ясно, до якої частини фрази — наступної або попередньої, належить певне слово»[14]. До речі, ця неясність є однією з рис архаїчної мудрості, яка охоче виражається у формі загадок. У «Протагорі» Платона Сім Мудреців доводять свою мудрість «стислими й достопам’ятними висловами», які вони подарували Аполонові, написавши на його храмі в Дельфах. Таким є стиль давньої філософії, як каже Платон, «лаконська стислість»[15]. Проте Геракліт не задовольняється загадковою стислістю, він також хоче показати засобами цієї літературної форми те, що для нього є законом будь-якої реальності — боротьбу між протилежностями і постійні метаморфози внаслідок цієї вічної боротьби протилежних сил.

Отже, не йдеться про те, щоб довіритися інтерпретаціям цього незрозумілого тексту, які нам залишили давні мислителі, тим більше, що ті, хто жив після Сократа, зокрема Платон і Аристотель, жили в універсумі думки, який повністю відрізнявся від світу мислителя з Ефесу. Мова еволюціонувала, думка набула інших форм і автори цієї доби — між іншим, так само, як і модерні автори, — не помічають суперечностей у своїх власних інтерпретаціях. Щоб зрозуміти цей текст, потрібно радше порівнювати Геракліта з Гераклітом, або щонайменше з авторами, не надто віддаленими від нього у часі. У тому, що стосується Геракліта, можливості порівняння на жаль надто обмежені, адже до нас дійшло лише сто двадцять шість фрагментів його творчості, в цілому не більше десятка сторінок. Ці фрагменти мають форму коротких сентенцій, загадкових афоризмів, які з легкістю приймають антитетичну структуру й відбивають у такий спосіб сам устрій реальності з його збігом протилежностей.

І

ПОКРИВАЛО СМЕРТІ

1

Афоризм Геракліта:

Те, що народжується, схильне зникнути

Щоб зрозуміти афоризм Геракліта, мусимо спробувати зрозуміти три слова. Насамперед потрібно сказати, що тип фраз, який містить слово philein (любити) часто зустрічається у самого Геракліта, а також у трагіків, або ж у Геродота, наприклад: «Вітер «любить» [має звичку] віяти»[16], чи у Демокріта: «Завдяки цим вправам [зусиллям з навчання читанню та музиці] повага «любить» зростати [зазвичай зростає]»[17]. Слово «любить» (philein) означає тут не почуття, а природну або звичну схильність, процес, який виникає з необхідністю або досить часто.

Але чим є те, про що кажуть: «воно схильне приховуватися», «зазвичай приховується»? Ідеться про phusis — за доби Геракліта це слово мало багатий сенс і не означало власне Природу як сукупність або начала явищ. За тієї доби це слово мало насамперед два значення: воно могло означати з одного боку устрій, власну природу будь-якої речі та, з іншого боку, процес реалізації, ґенези, виникнення, приросту якоїсь речі.

Перше значення підтверджується у Геракліта. Він заявляє, що його власний метод полягає у поділі будь-якої речі відповідно до її природи[18], що у контексті того, що нам відомо про вчення Геракліта, має означає поділ кожної речі з виявленням притаманного їй збігу протилежностей. Якщо розуміти phusis у цьому значенні, то можна припустити, що «приховуватися» стосується трудності відкриття власної природи кожної речі. У Геракліта слова kruptein та kruptesthai справді можуть мати сенс «приховувати від пізнання», наприклад, у випадку Аполона у Дельфах: «Його промова не каже й не приховує, вона вказує»[19]. Тому цілком можливо сенсом нашого афоризму є «природа (у сенсі власного устрою, власної сили, життя речі) любить приховуватися, не бути видимою». Втім це тлумачення передбачає два відтінки: або природа речей є важкою у пізнанні, або природа речей вимагає свого приховування, тобто мудрець повинен її приховувати[20].