Розділ «Частина третя»

— Навіщо з кількома? — посміхнувся Стерн. — Священики дорожчі од солдатів. Досить і одного, а от солдатів треба побільше.

— Риба ще в морі, а ви до неї цибулю кришите, — згадав я одну нашу приказку.

— Помиляєтесь, — заперечив Сміт, посміхаючись згорда. — Риба вже на сковороді. Цей острів належатиме англійській короні.

— А чому не тим, хто його населяє?

— Тому що вони не заслуговують цього. Я певен, що ці нещасні, — він показав на кількох тубільців, які були поблизу, — почуватимуть себе далеко краще підданцями Англії, ніж якоїсь іншої країни.

— Чому ви так думаєте? — поцікавився я.

— О, це дуже просто! Уявіть собі, що сюди прийдуть японці. Хіба ви можете порівняти їх з нами, англійцями?

— А чому б ні? Я не бачу особливої різниці…

— Не бачите різниці? Ах, так! Я забув, що ви однаково ненавидите і японців, і англійців.

— Помиляєтесь, сер. Я однаково люблю японців і англійців і однаково ненавиджу колонізаторів, байдуже — японці вони чи англійці.

— Даремно, — сказав Сміт. — Ми за демократію, а японські завойовники — фашисти.

– І в ім'я демократії ви поневолили частину Африки й Аравії і всю Індію з її чотирьохсотмільйонним населенням? Ні, сер. Що б ви не говорили, ослові байдуже, хто на нього кладе вантаж.

— Зовсім не байдуже! — заперечив Сміт. — Бо, крім вантажу, є ще й батіг.

— А за батогом — ніж. Я не був у Індії, але знаю, що там є пам'ятники англійським генералам, які катували індійський народ в ім'я вашої демократії.

Сміт був готовий вибухнути, але швидко оволодів собою і сказав примирливо:

— Якщо так будемо розмовляти й далі, то знову посваримось. А саме зараз я цього не хочу.

— Чому?

— Тому що ви мені потрібні. Так-так, не дивіться на мене. Я знаю, що кажу. Ви будете моїм свідком…

— Свідком?

— Так, свідком. Ви підтвердите перед капітаном того іноземного підводного човна, що ми з Стерном були першими білими людьми, які зійшли на острів.