Розділ «Частина третя»

— Те ж, що й капітан, — відповів я.

— Безнадійні люди! — крикнув Сміт і побіг стежкою понад берегом.

— Куди? — закричав йому вслід капітан, але плантатор не відповів.

Плавучі вогники заховалися за Скелею Вітрів. Корабель потонув у темряві тропічної ночі. І тоді на ближньому горбі несподівано запалало два вогнища. Дивлячись на яскраве полум'я, Стерн сказав:

— Пізно…

Вранці наступного дня невідомий корабель знову з'явився. За ніч він, мабуть, обійшов острів і, не знайшовши зручного місця для стоянки, знову повертався до затоки. Я вийшов на галявину. Боамбо і стрільці були там. Вони провели ніч просто неба. Прийшли й обидва англійці. Капітан був спокійний, а Сміт мав дуже стомлений вигляд, мабуть, всю ніч не спав. Він завжди був блідий, а зараз обличчя його аж посіріло, а біля запалих очей з'явилися дрібні зморшки, ніби сліди від пташиних лапок. Але в очах світилася бадьорість. Адже корабель знову наближався до затоки і певно скоро кине якір. А він нічого іншого й не хотів…

— Англійський? — звернувся він до капітана.

— Ні. Це не корабель, а підводний човен. І не англійський.

— Ви певні?

— Цілком, — скипів капітан. — Я знаю всі види англійських підводних човнів.

— Можливо, американський?

— Ні. І не американський.

— Кінець кінцем, це не має значення, — сказав Сміт.

— Має, — заперечив капітан. — Уявіть собі, що підводний човен належить ворожій країні. Наприклад, Японії…

— Японський підводний човен в Індійському океані? — перебив його Сміт. — Це неможливо! Японці б не насмілились дійти аж сюди.

— Чому ви так думаєте? — спитав я.

— Тому що через Індійський океан проходить єдиний морський шлях, який з'єднує Англію з Індією. Наш флот не допустив би, щоб тут плутався японський підводний човен. Він, мабуть, з якоїсь дружньої країни. Роздивіться краще, Стерн.

Стерн вдивлявся в підводний човен, але більш нічого не міг сказати. А Сміт міркував уголос:

— Якщо човен дружньої країни, ми допоможемо морякам набрати прісної води, плодів і — прощавай, Тамбукту! Але не назавжди, звичайно. Я полюбив цей райський куток і думаю знову повернутися сюди, тільки вже не сам…

— Мабуть, з англійськими військами і кількома священиками, — зауважив я.