Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША КІНЦІ У ВОДУ»

— Згоден, — тихо промовив Хорст і тільки тепер відчув, що його морозить. «Що, власне, я втрачаю? Прийшов сюди голий і піду голий». Проте серце його вже стискала судомина жалю.

Круп'є сів на стілець, тремтячі повіки поволі закрили палаючі жадобою очі. Він пустив рулетку. Охоплений шаленим напруженням, зал повис над столом сотнями вирячених очей і спітнілих, перекошених згубною пристрастю облич. Кулька прошелестіла колом раз, удруге, втретє і впала у сектор з цифрою 19. Із сотні горлянок вилетів здавлений крик. Потім все змішалося, завирувало, замахало руками. Хорст разом із стільцем злетів під стелю і поплив у густій хмарі диму навколо стола. Під ним біснувалася зграя фанатиків рулетки. Дайн-Рябчук лежав животом на столі, прикриваючи гору жетонів. У руках круп'є жевріла червона сап'янова коробочка з іскристим алмазом усередині. Круп'є дивився на нього, мов на казкову жар-птицю. Враз постарілий, згорблений шукач африканських алмазів сеньйор Альдо Фрасконі продерся крізь натовп до виходу. Ним цікавились тільки фоторепортери місцевих газет. Їх бліци сліпили Хорстові очі. Хорста піднесли до невеличкої мармурової статуї грецької богині Фортуни, що стояла в ніші майже під стелею. Їі обранці діставалися до неї, тільки здершись на плечі своїх шанувальників.

— Цілуй! — заволали істеричні голоси.

Хорст поцілував запилені мармурові ноги богині і подумав про Гізелу: «Якого чорта я пішов з нею до собору? Досить було почекати якийсь день, і все було б інакше…» Він гірко подивився в очі Фортуні, і йому на мить здалося, що вона відповіла лукавою усмішкою.

Хорста обережно, немов кришталеву вазу, опустили на підлогу. Фанатики шанобливо розступилися, звільняючи йому шлях до стола. Торнау ступив крок і зупинився. На нього дивилися ті ж самі цупкі, пронизливі очі, які він бачив у соборі. Тепер вони були сповнені їдкого сарказму. На цей раз незнайомець не ховався. Стояв біля вікна, палив сигарету і всміхався. Від тої усмішки Хорстові пробіг поза спиною мороз.

У кабаре, куди вони зайшли з Дайн-Рябчухом після того, як обміняли жетони на зеленкуваті купюри з портретом Веніаміна Франкліна, стояла напівтемрява. В густій хмарі сигаретного диму плавала тиха мелодія. На естраді, вихоплена різноколірними пасмами світла, звивалась в жагучому танці молода жінка. Власне, на танок це було мало схоже. Вона то застигала у пристрасних позах, то несподівано вся віддавалась агонії рухів, поступово роздягаючись, усе більше оголяючи красиве тіло.

Дайн прилип до неї масними, хтивими очима. Метрдотель провів їх до вільного столика біля самої естради. Підіслав кельнера. Дайн замовив коньяк і лимони. Хорст згадав, що минулого дня нічого не їв од ранку.

— Омара і глінтвейн, — сказав він кельнерові.

— Замовляй, Хорсті, тобі ще не час думати про свою талію, — усміхнувся Дайн, не зводячи очей з танцівниці. Брунатні груди жінки звабно коливалися в непевному світлі прожекторів.

— Не зівай, Хорсті, вона дивиться на тебе, — перегнувшись через стіл, зашепотів Дайн.

Хорст глянув на її кам'яне обличчя, застиглі очі і подумав, що їй, мабуть, не дуже приємно відчувати на собі липкі, сповнені брудної похоті погляди. Хорстові стало жаль цієї стрункої жінки, тіло якої могло б надихнути майстра на створення мармурової поеми про жіночу красу. Мабуть, з таких жінок греки ліпили своїх богинь. Світло прожекторів поволі згасало. Мелодія розтанула під склепінням залу. В невидимому оркестрі наростав тривожний барабанний дроб. Жінка повернулася до залу, потім враз вигнула тіло, неначе вражена в серце тим диким звуком, і скинула з стегон легку пов'язку. Руки її поволі поповзли вздовж тіла і несподівано злетіли до неба не то з благанням, не то з прокльоном. Світло прожекторів вже ледве окреслювало витончені форми тіла, а жінка все стояла напружена, мов струна, ніби благаючи небо громом і блискавками вразити чорну пащеку залу, в якій по-вовчому палали очі. Світло погасло. Зал потонув у чорній безвісті і несподівано вибухнув оплесками. Коли світло спалахнуло знову, на естраді вже стояв дебелий, грубо розмальований чолов'яга і дурикувато скалив зуби. Починалася клоунада, проте за столиками все ще смакували попередній номер.

— Ех, шляк би його трафив, файна любаска, — промовив Дайн-Рябчук.

Хорст не зрозумів його останніх слів, проте здогадався, кого той має на увазі, бо, правду кажучи, і сам думав про ту жінку.

— То хто тобі боронить? — посміхнувся він Дайнові.

— Не та у мене талія, Хорсті, — сумно відповів Стефан.

З пляшками на срібній таці, артистично лавіруючи між столиками, до них підплив кельнер. Змахнув серветкою піт з пляшки коньяку, висмикнув корок, наповнив чарки.

— Вип'ємо, Хорсті. Перша чарка за фортуну!

Дайн двома пальцями взяв кришталеву чарку. На ній бурштиново засвітився вензель казино.

— Так везе не часто. Мені особисто ніколи не щастило в грі. Та й у житті не дуже. Тиняюсь по світу, як бездомний пес. — Дайн скривив товсті вологі губи. — За тебе, щоб ти завжди був улюбленцем тієї легковажної богині!

Хорст підняв чарку і несподівано різким рухом знову поставив її на стіл.