Розділ без назви (2)

— Такі, що можуть виникнути тільки у зрадника…

— Мені шкода цього чоловіка, — повільно вимовив губернатор, уважно оглядаючи Мура. — Однак він хоче говорити? Нехай говорить.

— Вас знов обдурюють, мій буніосе! — вигукнув Мур засмучено. — Капітан одверто глузує з вас. В Європі втеча з полону карається не менш суворо, ніж у вашій країні…

Нерухомі очі губернатора немов оскліли; запалі, старечі губи притаїли посмішку:

— Ви починаєте робити успіхи, мічмане… Щоправда, успіхи не похвальні для офіцера. Не забувайте, що всі ви однакові для мене, хоч ви особисто й не встигли втекти.

— Але я й не пробував тікати, мій буніосе! — скрикнув Мур перелякано. — Я тільки удавав, що погоджуюсь, щоб вам про все розповісти…

Чиновники засміялись, а губернатор промовив неголосно й байдуже:

— Скидається на те, що ви і в екіпажі «Дианы» були тільки для того, щоб виказувати японській владі секрети свого командира?..

Він кинув Головніну:

— Коли Федір Мур погоджувався тікати разом з вами, ви вірили йому?

— Так, безумовно, — твердо сказав капітан.

— А тепер… кого ж він обманює, вас чи мене?

— Вчинки мічмана Мура лишаються на його совісті. Коли ми збиралися тікати, ми були певні, що він тікатиме з нами. Але потім він злякався. Пізніше ж, я думаю, у нього виникли власні плани: зрадити товаришів і повернутися до Росії самому. Він, мабуть сподівався, що зможе звести на нас наклеп і тим загладити свою провину…

Мур здригнувся і відступив до стіни; бліді губи його тремтіли; пальці намацували комір і не могли відстебнути. Чомусь Головнін згадав у цю хвилину, як поводився мічман у південноафриканській гавані, як ховався він за шлюпкою, з якою готовністю супроводив на борту «Дианы» англійського офіцера, як опинився біля дверей капітанської каюти, коли Головнін спалив секретний документ. Хто ж він був, ставний, вродливий Мур? Людина без роду, без племені, завжди ладна перейти на бік сильного противника? його, капітанова, провина, що вчасно не зірвав він маску з цієї солоденької фізіономії. Та тепер він знав: плани хитрого німчика розгадано безпомилково, і не відмовитись Мурові від своєї згоди на втечу, — стіною стане вона, ця згода, між ним і японською владою.

Знову порадившись із своїми помічниками, губернатор спитав:

— Чи правда, капітане, що посланник Резанов сам затіяв напад на японське селище в бухті Аніва у жовтні 1806 року і згодом на Ітурупі? Він дав такий наказ лейтенантові Хвостову, але пізніше від нього відмовився, а Хвостов все-таки виконав його наказ?

Головнін подивився на Мура: той уже отямився і жадібно слухав перекладача:

— Про такий наказ Резанова ніхто з нас не чув, — сказав капітан.

— Недавно нам розповіли про це курільці. Дивно, що навіть курільці це знають, а вам, капітане, не було відомо…

— Мічман Мур називає себе німцем, а не курільцем, — зауважив капітан. — Я певен, що лише він міг вигадати таку версію…