Розділ без назви (2)

— Отже, він побоюється нас? Але ми прийшли з добрими намірами.

— Він каже: треба боятись. Руський великий корабель.

Головнін засміявся:

— Усі ці страхи нагнав Хвостов!

Японець здригнувся і відступив на крок:

— Хвостов? Никола Сандрееч Хвостов?! Лейтенант?!

— Нехай заспокоїться, — сказав Головнін. — Ми не збираємось нападати на їхнє селище.

Настрій офіцера несподівано змінився. Він вирішив не виявляти страху. Удаючи гостинного господаря, він запросив капітана до свого вкритого плетеними матами куреня, відклав набік обидві шаблі, зняв пояс… Моторний денщик уніс велику жаровню і посудину з рисовою горілкою — саке… Тепер японський офіцер став зовсім приязним і торохтів без угаву, не бентежачись тим, що курілець Олексій не встигав перекладати його слова.

— Дров нема, вода нема, — сказав Олексій. — Начальник казав — нема… Треба бути обережним, мій начальник…

Головнін обернувся до Олексія:

— Ти гадаєш, він щось замишляє?

Олексій дивився розгублено.

— Так, він є поганий…

За кілька хвилин Головнін підвівся з мати і подякував офіцерові:

— Час пізній. Мені пора на корабель.

Японець не приховував жалю. Він усе кланявся й усміхався, але очі його, маленькі, чорні, бистрі, не брехали: в них затаїлись жорстокість і злість.

— Мені дуже шкода, — прощаючись, сказав йому Головнін, — що, бувши таким гостинним, ви все ж не змогли забезпечити нас дровами й прісною водою. Нам доведеться пошукати іншу підхожу бухту…

Він не був певен, що Олексій точно переклав ці слова. Однак японець зрозумів і спитав занепокоєно:

— Куди ви збираєтесь іти?

— Шукати потрібну нам бухту.