Розділ без назви (2)

Мовчки, з жалем комендори відійшли від гармат. З берега прогримів останній постріл, і повита димом фортеця замовкла.

І знов на мисах цілу ніч горіли вогнища. В плинних відблисках, що дробились на зибу, чорними тінями шнирили японські човни. Вахтові на шлюпі пильнували, — жоден човен не наблизився до «Дианы»…

Цієї ночі в офіцерському салоні довго радились Головнін, Рікорд і лейтенант Рудаков, придумуючи способи, як порозумітися з японцями на віддалі. План, запропонований Рудаковим, був простий, і капітан жартівливо сказав, що тисячу років тому, може, і в Європі користувались такою ж «поштою».

Вранці шлюпка відбуксирувала до селища і залишила на видноті діжку. В одному відділенні її поставили склянку з прісною водою, поклали кілька полін і жменю рису. В другому відділенні лежав відріз червоного сукна, бісер і золоті монети. Тут же поклали картинку, намальовану кимось з мічманів: вона зображала гавань, фортецю, шлюп, стріляючі фортечні гармати і німі гармати шлюпа…

Тільки-но матроси «Дианы» повернулись на корабель, японці зараз же забрали діжку. Того дня вони ніякої відповіді не дали.

Наказавши приготуватись до бою, Головнін вивів «Диану» на те саме місце, де недавно її обстрілювали японські батареї.

Фортеця мовчала. Ніхто не вийшов з-за обвішаних строкатими тканинами стін. Капітан велів скликати всіх офіцерів і прочитав перед строєм наказ. У наказі він вимагав від кожного офіцера негайно, в писаній формі подати свою думку про становище, яке створилося: чи ждати відповіді під загрозою нового обстрілу, чи застосувати силу?

Красень Мур виступив з шеренги і, певний, видимо, що його підтримають усі офіцери, викрикнув, зриваючись з голосу:

— Бій!.. Тільки бій!.. Як вони насмілились?! Та ми їх… та ми… одноголосно!..

Його ніхто не підтримав. Головнін зауважив без усмішки:

— Я знаю, мічмане, ви відважна людина. Однак таке відповідальне питання потребує загального рішення.

Мур сховався в шеренгу. Офіцери усміхались. Головнін дав команду розійтись.

За півгодини капітан перечитував писані висловлювання офіцерів «Дианы».. Мур і справді вирішив «одноголосно», — за воєнні дії подав голос лише він. Обурюючись з ганебного поводження японського, начальства, всі офіцери вважали, однак, що без урядового розпорядження воєнних дій ні в якому разі не можна починати.

Перечитавши подані папери, капітан наказав вивести шлюп за дистанцію фортечного вогню. З далекого рейду, де кораблю не загрожувала небезпека, він послав загін озброєних матросів у рибальське селище, розташоване біля самої гавані вздовж берегового вигину. Очолював загін Рікорд. Йому дано було вказівку застосувати силу в разі, коли б японські солдати вчинили опір висадці. Для розплати з рибалками Рікорд мав при собі гроші й речі.

В селищі не було жодної людини. Матроси обійшли два-три десятки будинків і всюди знаходили картину квапливої втечі. Вони взяли трохи сушеної риби й рису, залишивши господарям кілька відрізів сукна. Курілець Олексій і дивувався, і обурювався:

— Багато плати!.. Дуже багато наша плати…

Другого дня японці все ж дали відповідь, виставивши діжку на тому самому місці. У діжку вони поклали писаний ієрогліфами лист та дві мудровані картинки; листа ніхто на шлюпі не зміг прочитати, а над картинками і Головнін, і Рікорд довго морочилися, висловлюючи різні попущення, та так і не зійшлись остаточно думками про те, який смисл цього «живопису».

Ясно було одне: японці відмовлялися будь-чим допомогти команді «Дианы». Залишалось покласти надії тільки на себе. До речі, хтось із матросів помітив на правому березі гавані гирло невеликої річечки. Капітан і послав туди по прісну воду загін озброєних матросів з лейтенантом Рудаковим. Пильно стежачи з фортечного валу за роботою моряків, японці не чинили перешкод. Більш того, незабаром вони прислали парламентера.

Це був курілець, літній чоловік, дуже худий і бідно вдягнений. Ішов він повільно, сторожко, щомить озираючись на всі боки, наче боявся засідки, і, як прикриття, тримав перед собою дерев’яний хрест… Рудаков пошкодував, що цим разом не взяв з собою перекладача Олексія. Навіть подарунки не розвіяли страху парламентера, — як видно, у фортеці йому натуркали щось дике про російських моряків. Рудаков зрозумів все-таки, що японський начальник згоден зустрітися з капітаном шлюпа на човнах, при умові рівної охорони з обох сторін.

Цього разу японці виставили діжку зовсім близько від фортеці. Головнін гадав, що зустріч і має відбутись біля цього знака. Шлюпка одчалила від «Дианы» і йшла в напрямі до фортеці, проте японці не виходили назустріч. Усе це починало скидатися на дурну, знущальну гру. А може, тут було гірше за знущальні вибрики? Може, вони знову пробували затягти капітанську шлюпку під вогонь батарей?