Розділ без назви (2)

Рилеев був автором і нечувано-зухвалого вірша «До временщика», націленого, як пістолет, у самого грізного Аракчеева:

Тиране злий, тремти! Встать може Ціцерон!

Чи Кассій, або Брут, чи бич царів Катон!

О, як на лірі я прославлю ту людину,

Що може врятувать від тебе батьківщину![3]

Автор цього грізного вірша Рилєєв став віднині правителем канцелярії Російсько-американської компанії, що містилась у власному будинку біля Синього мосту. Цю адресу знало багато письменників, флотських і армійських офіцерів. Дуже добре знав її й Василь Головнін…

Вечорами тут збиралося чимале товариство, і розмови точилися не тільки про справи компанії, про плавання до берегів Аляски, про промисли на Алеутських островах, — пристрасно й гаряче обговорювалися тут усі новини столиці, молоді люди читали нові вірші Пушкіна, сперечалися про театральні постановки, про журнальні статті; моряки розповідали про свої мандри, про порядки, які доводилося їм спостерігати в різних державах. Спосіб правління в інших країнах нерідко порівнювали вони з царським режимом у Росії…

Нікому з присутніх не заборонялось висловлювати свої думки прямо і гостро, хоч би йшлося про вищих сановників, про міністрів і навіть про самого царя. Часто бували тут Микита Муравйов, Пущин, Наришкін, Трубецькой, Одоєвський, Якубович, Каховський… З будинку біля Синього мосту нерідко переїздили вони, десь по півночі, на квартиру до Рилєєва, і там, у колі близьких знайомих, спаяних взаємним довір’ям і дружбою, промори звучали ще рішучіше й вільніше.

В будинку Російсько-американської компанії на набережній Мойки збиралися члени Північного товариства декабристів, палкою душею якого був Кіндрат Рилєєв.

На Алясці та Алеутських островах Головнін провадив ревізію Російсько-американської компанії. Він виявив у діяльності її агентів і казнокрадство, і утиски корінних жителів, і общитування російських промисловців. Здавалось, велику й відважну справу, почату Григорієм Шелеховим, — заселення й освоєння дикої Аляски, — ці дріб’язкові ділки, любителі легкої наживи лагодилися згубити…

Не в Морському міністерстві, не в державних сановників, — тут, у будинку біля Синього мосту, Головнін знайшов глибоке співчуття своєму обуренню і розуміння всієї важливості для Росії її заокеанських земель…

Особливо обурювали Василя Михайловича нахабні вилазки американських піратів, браконьєрів, контрабандистів, які намагались розорити й витіснити з Аляски російських промисловців. Коли він читав декабристам свої щоденники, Рилєєв то схвильовано схоплювався з місця, то люто стискав кулаки.

— Право Росії володіти цим краєм, — читав Головнін серед напруженої тиші, — грунтується на засадах, що їх усі освічені народи вважають за істинні й справедливі, а саме: на праві, хто перший його відкрив, і на ще важливішому праві, хто перший зайняв його. Вся Європа відає і визнає, що північно-західний берег Америки, від широти 51 на північ, відкрили наші мореплавці Берінг та Чириков. Росіяни перші з освічених народів докладно розвідали тутешній край і заснували в ньому свої промисли…

… Але, на мій подив, як під теперішню, так і під попередню мою мандрівку я бачив зовсім інше. Громадяни сполучених областей Північної Америки щороку посилають туди по кілька суден, число яких іноді сягає до двадцяти, для торгівлі з жителями в межах Росії…

… Це ще не все. Від цієї, можна сказати, хижацької торгівлі походить інше, далеко важливіше зло: ці судна постачають жителям порох, рушниці, навіть почали доставляти їм гармати, явно з наміром вжити цю зброю проти росіян, з яких дуже багато загинуло від її дії, і я сміливо можу твердити, що найбільшу частину російських промисловців, які загинули від руки диких американців, вбито порохом і кулями, доставленими їм освіченими американцями. Я не розумію, яким чином погодити таку явну ворожість цих республіканців з правами народними…

— Послати б кілька військових суден на Аляску, і ці американські торгаші швидко забралися б геть із наших гаваней, — сказав Рилєєв.

— Хто ж пошле? — гірко озвався Трубецькой. — Маркіз де Траверсе?.. Чи цар? Та він швидше на кріпаків спрямує гармати, ніж від іноземців стане російську землю обороняти. Аляска далеко, а він Ґ Петербурга побоюється.

— Та й які кораблі послати? — роздумливо питав Головнін. — Усі ці непрохані гості при дворі довели флот наш до страшного стану. Тут не просити государя, — кричати, битися хочеться: подивіться, в якому становищі сьогодні флот російський, славне дітище Петрове! Розграбували його сановники-зажери, до злиденного, ганебного стану довели…

Рилєєв спитав несподівано суворо:

— Ви нам скаржитесь, Василю Михайловичу?.. Мито чудово знаємо, хто винен в усіх бідах Росії… В палаці сидить він, супостат, оточений підлесниками й ябедами… Голосніше казати треба, Василю Михайловичу, так, щоб уся Росія почула!..