Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

Тараканцев втупився. нерухомим поглядом у випещену, самовпевнену пику Кортеца. Хвилину він мовчав, нарешті хрипко прогарчав:

— Шахраї! Шантажисти! Я зараз же подзвоню в МВС!..

Джейк діловито склав у конверт репродукції і сів на своє місце з виглядом невинної дитини. Кортец похитав головою:

— Лаятися не треба, Дмитре Павловичу. Це ні до чого… А подзвонити в МВС треба… Нехай розберуться в цій темній справі…

Він підійшов до телефону і взяв трубку:

— Джейк! Номер телефону МВС?..

Джейк уже гортав свою записну книжку:

— Зараз-зараз, мосьє…

Тараканцев підбіг і вирвав у Кортеца трубку:

— Поводьтеся пристойно! Ви в чужому домі!

Кортец розвів руками:

— Але ж ви самі хотіли подзвонити. Чого ж зволікати?..

Тараканцев заходив по кімнаті. Його трясло, мов у лихоманці. Тон Кортеца, його впевненість збили з пантелику нещасного Лжедмитрія. Це ж не жарт — він продав два цінні шедеври російського мистецтва спритному агентові за безцінь… І хто тепер повірить, що він, Тараканцев, не знав, що саме намальовано під жалюгідною мазаниною, під двома посередніми пейзажами?..

Кортец ворушив волосатими пальцями, милуючись грою світла в камінні на перснях, Джейк посилав у стелю незрозумілі сигнали своїми зеленими повіками…

Мовчання тривало хвилини дві. Чути було тільки приглушені зітхання Лірики за стіною та схвильоване сопіння Лютеції Гаврилівни, що припала вухом до дверей.

— Де ці полотна? — спитав нарешті Тараканцев.

— У готелі, мосьє… — подавшись уперед, ввічливо сповістив Джейк.

— Милості просимо завтра вранці до нас, — сказав Кортец. — Прихопіть із собою професора Кончаковського. Він великий спеціаліст по Боровиковському.

— Ні в які готелі я не поїду, — хмуро пробуркотів Тараканцев. — Приїжджайте сюди завтра ввечері самі. Я й без Кончаковського в усьому розберуся…

— Дуже добре! — з неприхованим задоволенням погодився Кортец.