Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

З цими книжниками-бригадмільцями начальник відділення заговорив про книжкову товкучку. На його подив, майже всі комсомольці явно засмутилися, дізнавшись, що незабаром уже не зможуть вимінювати цікаві книжки у таких же, як і вони самі, безкорисливих любителів літератури. Але разом з тим погодилися, що Феніморів Купріних треба «вилучати з обігу» негайно.

І ось одного привітного літнього ранку в неділю на Кузнецький міст прийшли всі одинадцять книжників-бригадмільців. Серед них був молодий технік Іван Волошин.

Іван Волошин і раніше зустрічав тут Фенімора Купріна, не раз бачив, як той міняв «Гроші» на гроші. Сьогодні, побачивши, як швидко промайнули темні окуляри, він непомітно пішов за спекулянтом. Цього разу Людина-невидимка торгувала вже не «Грошима», а романом з дуже дивною назвою. Волошин чув, як Фенімор Купрін, підійшовши до товстого чоловіка в ясно-сірому габардиновому костюмі, конфіденційно повідомив йому:

— «Блиск і злидні куртизанки Нана». Славнозвісний заборонений роман…

Габардиновий громадянин, очевидно, не був новачком у книжкових справах. Він знизав плечима і сказав оперним басом:

— Ви щось плутаєте, любий. «Блиск і злидні куртизанок» — це роман Бальзака. А «Нана» — роман Золя.

— Не хвилюйтесь, громадянине, — з гідністю збіднілого іспанського гранда відповів Фенімор Купрін, — я знаю, що «Нану» написав Еміль Золь, а «Куртизанок» створив Бальзак. Але в цій забороненій книжці обидва романи переплетені разом. А рвати їх мені невигідно.

— Ах, ось воно що! — здивувався товстун. — Та звідки ви взяли, що романи Бальзака і Золя хтось забороняв?

— Це якраз неважливо, громадянине. Там є все, що цікаво мужчині, — не здавався Фенімор Купрін. — Пальчики оближете.

Оперний бас хотів заперечити ще щось, але Фенімора Купріна вже тягли за рукав:

— Скільки?

— Півтори сосни…

— Бери третю половину.

— Хо-хо! Пошукай, погуляй…

Іван Волошин стояв зовсім поряд із спекулянтом. Він уже хотів узяти його за руку і запросити до відділення міліції, як раптом помітив, що з Фенімором Купріним діється щось дивне: забувши про куртизанок і про свого покупця, спекулянт завмер на місці, як мисливський собака, почувши дичину. Він навіть зняв окуляри і спрямував удалину пильний погляд.

Волошин простежив за його поглядом, але нічого особливого не помітив: книжники, що їх відганяли міліціонери, перекочовували з місця на місце, викрикуючи на ходу:

— Міняю «Голову професора Доуеля» на «Вершника без голови»!

— Є «Ідіот», потрібен «Любий друг!»..

— Міняю «Тридцятирічну жінку» на «Ляльку»!

Та що ж усе-таки помітило у безладних рядах мисливців за книжками «орлине око» Фенімора Купріна?