Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

— «В монастирі святого Кирила…» — вголос прочитав він. — Де це?..

— В першому-ліпшому довідковому кіоску Москви вам дадуть точну адресу цього монастиря, мосьє, — ухильно відповів Джейк.

— Ви не людина, а вуж! — хмуро сказав Кортец.

«А ви удав…» — хотів відповісти Джейк, але передумав і сказав:

— Я виріс в Америці, мосьє…

— Це зразу видно… Та не в цьому справа, а в тому, що ваш дядечко, божевільний він чи ні, раніше од нас з вами знав адресу тайника. Хіба не так?

— Так, мосьє. Але однієї адреси, очевидно, мало. Треба мати ще план, оце ось креслення… А креслення вислизнуло з рук князя Платона саме в той момент, коли він збирався запустити руку в підземелля монастиря… Потім почалась революція, довелося переховуватись…

— А далі?

— Далі?.. Коли б він хоч що-небудь знайшов, це було б такою науковою сенсацією, що ми напевне почули б про неї, мосьє… Не забувайте, що про бібліотеку Грозного точаться суперечки вже більше сотні років і шукають її стільки ж…

Джейк говорив з пафосом. Кортец з острахом поглядав на нього: «Чорт його знає! А чи не психопат він, як і його дядько?..»

Та, вловивши спостережливий погляд Джейка, кинутий скоса в його бік, «нащадок великого конквістадора» заспокоївся:

«Ні! Це стопроцентний американський пройдисвіт…»

— Гаразд! — рішуче заявив він. — Коли ми дістанемо довідку, про яку я говорив, я викладу вам наш план дій. Але вже тепер можу сказати, що ми з вами поїдемо в СРСР як туристи — це зараз модно. Росіяни охоче пускають до себе цілі батальйони туристів і навіть дозволяють їм вільно роз’їжджати по всій країні.

— Це дуже добре, мосьє!

— А гроші у вас є?

— Є, але мало, — зітхнув Джейк. — Містер Грегг був не дуже щедрий…

— Оце вже не по-американськи, — сказав Кортец, підібгавши м’ясисті губи. Він подумав хвилинку. — Ну, нічого, коли вже я вліз у цю справу, то витягну з містера Грегга все, що нам буде потрібно.

Старогрецька книга на кузнецькому мосту

Про московські вулиці написано немало книжок і нарисів, і ми нічого не відкриємо читачеві, нагадавши, що деякі московські вулиці й понині називаються валами, хоча ніяких валів на них немає вже сотні років, а різноманітні «ворота» давним-давно перетворилися в звичайні перехрестя і площі. До таких «філологічних» пам’яток старовини можна віднести і Кузнецький міст — маленьку вузеньку московську вулицю, розташовану в самому центрі столиці. Тут колись через річку Неглинку був перекинутий міст, біля нього розташувалися кузні. А зараз Кузнецький міст «заселений» головним чином магазинами. Особливо багато тут і в крихітному проїзді МХАТ — продовженні Кузнецького мосту — книжкових магазинів: букіністичних лавок, магазинів Москкниготоргу, кіосків… Тут торгують книжками з лотків, а зовсім недавно торгували навіть з рук. Ще в 1956 році на Кузнецькому мосту, біля великого магазину підписних видань, як військо Самозванця біля стін Лаври, стояла юрма любителів книжок, і спритні спекулянти в цій юрмі втридорога перепродували «дефіцитні» книжки, а запеклі книжники обмінювались «новинками».

А що діялось на Кузнецькому мосту в неділю!.. «Сорочинський ярмарок» і «Ярмарок у Голтві», тільки злиті і, так би мовити, укрупнені!.. Книжкове «черево Парижа» в центрі Москви!.. У величезному натовпі, що заповнив обидва тротуари між Петрівкою і Пушкінською вулицею, можна було знайти все: «Пригоди Рокамболя», «Фацетії» Поджо Браччіоліні з «номерними вставками» і без них, романи обох Дюма (батька й сина), вірші Єсеніна і Гумільова; антологію японської поезії; книги Бальзака, Гоголя, Мопассана, Чехова, Драйзера, Діккенса і навіть Поль де Кока; твори Конан Дойля і його численних літературних «наступників» (до речі, так мало схожих на свого прародителя, як ільфо-петровські «діти лейтенанта Шмідта» скидалися на свого названого батька).