Розділ «Частина третя»

За парканом проїхала військова вантажівка, підстрибуючи на ямах, малий здригнувся від цього звуку й забрав руку від обличчя.

– А хто? – повторив він.

– Я твій друг, – сказав Роман. – Будь певен.

Ольга вийшла з кухні. Вона сьогодні дуже швидко все робила – і пиріжки із жерделями швидко смажила, і посуд мила – їй було шкода часу, кожна хвилина була безцінною.

– Що будемо робити? – запитала вона.

– Підемо у балку… – запропонував Роман.

– Я з вами, – зрадів Артем.

Роман з Ольгою перезирнулися.

– А спати?

– Що я, маленький?

– А малювати? Ти ж хотів малювати, – нагадала племіннику Ольга.

– Тільки разом з вами, – попередив малий.

– Я готовий, – погодився Роман.

Вони розібрали між собою вже непотрібні шкільні зошити – Ольга принесла їх із хати, там чотири покоління жінок зморив післяобідній сон. Під баргароном спеки не відчувалося. Тут два чоловіки, дорослий та малий, брали розсипані на столі олівці, малювали загадки, показуючи одне одному, запитуючи, що це.

Роман намалював якусь абстракцію.

– Це риби, що ти їх бачив у ставку? – запитав малий.

– Так, це вони, – погодився Роман. Йому сподобалася ця версія.

Артем дзьобав чорним олівцем чистий аркуш, рясно вкривав його цятками, аж нарешті намалякав поверх усього ще якихось закручених пружинок.

– Що це? – підніс аркуш.

– Це піщана буря, – вирішив Роман.