Розділ «Частина третя»

Після першої склянки та двох картоплин Роман зупинився: стоп! тепер пауза! Бо здохнемо. З голодухи напхатися – багато розуму не треба. Стоп, кажу. От хоча б есемески своїм надішлемо.

А що написати – «Все добре, я не можу говорити»?

– Моя мама, – сказав уголос, – це чисто Шерлок Холмс, її не надуриш. Вона навіть взимку, коли дзвонить, а я на вулиці, каже: шапку вдягни, я ж знаю, що ти зараз без шапки.

– А у моєї коронне запитання: ти їв? – згадав свою Лом.

– А мене ніхто про таке не питає – ні чи я їв, ні чи я у шапці… Я сам по собі, – повідомляє Корнет.

Три екрани підсвічують обличчя синім мертвим світлом. Потвори з глибокими тінями на лицях набивають своїм рідним есемески вже не дуже твердими від вина пальцями. Валентин спить – йому для того, аби вирубатися, вистачило склянки вина і трохи гарячої картоплі.

Мамо, я поїв і у касці. Усе добре, не хвилюйся, тут поганий зв’язок.

Ось така була есемеска. Наразі досить. Розмови відкладаються до більш слушного часу.

І ще одну відправив.

Олю, я живий. Дочекайся.

– Слухайте, вимикаймо мобілки! Так довше заряд триматиметься. І так безпечніше. Що ми тут, на концерті? Мобілками світити…

На столі склянка з вином, накрита куснем хліба. Для Лектора.

– Хлопці, пом’янемо…

– І Міхалича.

– І Саратова.

– І Валіка…

– Усіх, хто вже ніколи…

– Вічна пам’ять!

Вина – на денці. Банка спорожніла.

– Чую запах моря, – упівголоса повідомляє Лом. Він лежить на дивані і щось там роздивляється на стелі. Він ніде не може прилаштувати свої довгі ноги. Намагається навіть закинути їх на високу спинку. Ті з’їжджають, зісковзують, він терпляче збирає їх докупи й повертає назад, на стіну, вони деякий час стримлять двома гігантськими перпендикулярами, але падають, стягуючи тіло на долівку.