Розділ «Частина третя»

– А Лектор хто? – Роман теж зривається на крик. – Не східняк? Із Маріуполя – не східняк?

Лом його не чує.

– Суки! Будьте ви прокляті, суки! Своїх знищують! Своїх не шкодують! Тримайся за них, щоб їм… Нах! Нах!..

– Пішов ти! – Роман відвертається, ховає обличчя у згин ліктя.

Коли ж це закінчиться?

І як після цього жити?

Хлопця звуть Валентин, його бригаду розбомбили, вони відходили хто на чому міг. Ті, що залишилися у «фольксвагені», були з його підрозділу, усі з Волині. «Валік, – подумав Роман, – Валентин, знову Валік…»

У хлопця шок. Він не помагав копати могилу, вони самі усе зробили, ножами, руками, ламаючи нігті. Поставили з двох гілок хрест, стягнувши їх паракордом – Роман зняв шнур з руки, подумав: ось і знадобився.

Валентин мовчав, розхитувався взад-вперед, сидячи на землі. Ним почало трусити, він ніяк не міг зігрітися.

– Встаємо, йдемо, – сказав Роман. – Зігріємось у русі.

– Як ми потім знайдемо це місце? – сипло озвався Лом.

Він втратив голос від крику й наче від того заспокоївся, роззирався тепер, намагаючись запам’ятати: у лісочку неподалік розгаратаного вибухами соняшникового поля, у кількох метрах від калабані з водою… Жодного орієнтиру.

– Куди тепер? – запитав Корнет.

– Пам’ятаєте, що казав Міхалич? – Роман бадьорився, не можна було зараз розкисати. – Пам’ятаєте? Вогонь на вогонь! Просто туди, звідки стріляли, й підемо. Єдина надія на порятунок.

– Ну і п…ць нам, – погодився Корнет. – Випити б чогось для ривку. Хоча б ковток.

– Ось туди і підемо, – повторив Роман. – Десь там сховаємось, а тоді будемо вибиратися, коли все вляжеться. У нас вибору немає. Води у фляги наберемо – і вперед.

Рушили. Зброя на зігнутих руках, притиснута до грудей долонями навхрест. Валентин слухняно плентався позаду.

Мобілки в усіх сіли. Але внутрішні батарейки ще працювали, вони виявилися самозарядними. Сили вичерпувалися, добре, що не в усіх одночасно, й невідомо звідки знову прибували, коли хтось один казав: уперед, уперед.

8

Просувалися повільно, тримаючись ближче до землі, часто зупинялися, роззираючись. У Лома розвалився правий кросівок – довелося перемотати його скотчем. Широкої сріблястої пакувальної стрічки залишилося ще на один такий ремонт. «А, – махнув рукою Лом, ладуючи собі взуття, – далі буде видно…»