Розділ «Частина третя»

Цей тихий передвранішний час міг би видатися неймовірно прекрасним, як і край неба кольору недоспілих абрикосів, але у голові шумить, ще й гидко нудить. Роман ледве встигає збігти з ґанку до лопухів. Його вивертає, він намагається робити усе беззвучно, але йому це не дуже вдається. Урешті він обтирає губи й роззирається. Тиша.

Шурхотить трава під ногами, коли він обережно суне до колодязя. Рипить корба, він притримує вологий ланцюг, щоб пригасити звук, витягує повне відро, бачить дірку збоку біля ручки. Переливає воду, схожу зараз на ртуть, в інше відро, те, з яким прийшов. Намагається лити по стінці, щоб вода не так дзвеніла. Жадібно п’є, ставши на коліна, обпалюючи горло холодом. Крижана вода, повні долоні крижаної води, він занурює в неї обличчя і стогне від насолоди. Тоді, тихо ступаючи, повертається до хати й накидає на двері гачок. У виповненій диханням кімнаті у дальньому куті лежать на підлозі автомати, викладені рядочком, а на столі стоїть склянка вина, накрита скибкою хліба.

10

Зранку їх будять мотори ЗІЛів на дорозі – з вікна, що виходить на вулицю, у шпарину між гардинами можна бачити, як кілька вантажівок проїжджають через село на захід.

Жінка приходить не раніше як за годину. Кидає погляд на автомати і на порожній «бутильок». Цигарки, каже, принести не можу, у мене ніхто не курить… А це пиріжки з жерделями. Знаєте, що таке жерделі?

– Абіжаєте, тьотінька, – відповідає Лом і тягне руку до пиріжків.

Сьогодні ще нікуди не потикайтеся, попереджає жінка, тут сьогодні знову якийсь рух. Її розпитують, що тут є поблизу і як пройти туди, куди їм треба. Її пояснення мало що дають. Вона нічого до ладу не знає, та й ситуація змінюється щоразу, а приблизний напрямок їм відомий і без її підказок.

Цілий день просиділи в хаті, спали, стиха перемовлялися. Після обіду затрусилося-задзеленчало скло у вікнах – вулицею йшли танки.

Вирішили виходити завтра на світанку. Вода, хліб, сало є.

– Ця жінка, мабуть, симпатизує нам… – озвався нарешті мовчазний Валентин. – Вона за нас.

– Вона ні за кого, – заперечив Роман. – Вона своїх доньок береже.

– Говорила тобі щось?

– Ні, просто знаю.

– Як знаєш?

– Просто знаю, і все.

І Роман розповів їм про генерала, батька тієї дівчини з позашляховиком, що вони його називають «Ліка», та про трьох доньок цієї жінки з пиріжками – вона труситься за своїх дівчат. Це, сказав, після контузії зі мною таке сталося. От запитайте у цієї жінки, як звуть її дітей, переконаєтеся, що їх справді три й усі дівчата. Перевірте, якщо думаєте, що брешу.

– Я по-іншому перевірю, – підхопився Корнет. – На собі перевірю. Чому я тут, скажи. Чому я пішов добровольцем, яка причина?

– Хіба не одна й та ж в усіх? – подав голос Лом.

– Може, й одна. Принаймні зараз – так. Але спочатку, чому я пішов на фронт спочатку? Зараз нам Француз усе пояснить. Як там треба – в очі подивитися? Давай, дивись.

Він став проти Романа, іронічно й насмішкувато розтягнув губи у посмішці.