Розділ «Частина третя»

– Я б зараз півжиття за тарілку супу віддав, – порушує тишу Роман. – Курячого з гречкою…

– Або з кльоцками, – підхоплює Лом, сипить, як той гусак. – Такого супу, як у моєї Оксани…

– Найкраще з фрикадельками, – Корнет голосно ковтає слину. – Жерти по ходу хочеться, як ніколи. Усе б, що завгодно, захавав. Навіть смажену жабу, чуєш, Французе?

– Он тобі кабачок!

– Тільки не кабачок, мене від нього нудить. От цікаво, чи можна попросити цю жінку про пляшечку самогонки, як думаєте? Скільки можна мучитись?

З усіх лише Валентин мовчав, хоч і не спав, – він був переконаний, що їх надурили.

Змінили тему їжі, запивши її водою, перейшли до іншої.

– Я вже забув, як дівчата сміються, – сумно констатував Корнет, – просто хотів би послухати. Без жодних намірів та планів… У суто платонічних цілях. Отак би поїв, хильнув задля хоробрості – і у якийсь нічний клуб завіявся, подивитися на дівчат, як вони танцюють, як рухаються. Французе, ти як? Зі мною?

Лом фиркнув зі свого дивану.

– Але спочатку суп! – погодився Роман. – І помитися! Розлякали б усіх дівчат своїм звіриним духом.

Вони намагалися говорити на будь-які теми, обминаючи ту, що сиділа у мозку та пульсувала у грудях, вони наче обходили заміноване поле, щоб не потрапити на розтяжки. Лектор був тут із ними, мовчав у темному куті.

9

Ледь чутно прочинилися двері. Роман пропустив повз увагу рух тіней за вікном, відволікся. Жінка тихо переступила поріг – і разом з нею до хати увійшов запах вареної картоплі. Хлопці відчули його своїми жадібними ніздрями через кілька шарів газети, рушник та два целофанових пакети. Жінка поставила на стіл відро, витягла з нього банячок, звільнила його з усіх пелюшок, тоді – солені помідори, хліб і трилітрову банку з компотом.

– Ось вам бутильок, – сказала тихим голосом.

Виклала рядочком мобілки та скручені дроти зарядок.

Роман стояв спиною до вікна, приймав з її рук гостину. Йому добре було видно обличчя господині у місячному світлі, її прозорі безбарвні очі. Чому вона їм допомагає?

Вона була ровесницею мами. І вона мала трьох доньок: одну підліткового віку, другу ровесницю Ольги, третю трошки за двадцять. І вона боялася за них. Бо в них у хаті вже побували мародери зі зброєю, вона сама відчинила їм двері й пустила до хати, а тоді ледве врятувала своїх дівчат, обманом і хитрістю задуривши голови непроханим гостям. А сусідка не встигла… Тому ця жінка була готова на все, тільки б озброєні люди, байдуже які, хороші, погані, просто з автоматами чи насильники, білі, зелені, наші, ваші – тільки б вони не заходили до її хати, не переступали її порогу, бо невідомо, чого від них чекати. Ця жінка теж діяла, сама того не усвідомлюючи, методом Міхалича «вогонь на вогонь». Тому й пішла сюди, назустріч небезпеці, надала зайдам притулок у хаті батьків, що стоїть вже кілька років пусткою, без господарів…

Роману стало гаряче, він навіть розщібнув два ґудзики – так ясно він зараз побачив відповідь на своє запитання, набагато яскравіше побачив, аніж тоді у Львові, коли дівчина-мажорка, власниця позашляховика і дурних грошей, віддала йому для фронту подарунок татуся.

Піт виступив йому над верхньою губою від цього знання. Від усвідомлення того, що це не фантазії.

У трилітровій банці був не компот. Корнет аж підстрибнув, ногами у повітрі виписав тріумфальний пірует, за запахом визначивши, що це не компот, а виноградне домашнє вино.