Розділ «КВИТОК У НЕБУТТЯ»

— Отже, хлопці, я натрапив на слід. Але куди вони могли повезти бідолаху? В порт? В аеропорт? Це можна було перевірити. А може, вони вбили його, а тіло сховали? Проте, коли б Галіндеса вбили в Штатах, поліція рано чи пізно знайшла б його труп, а гангстерам, звичайно, хотілося б, щоб це сталось якнайпізніше. Тим-то, міркував я, вони, мабуть, вивезли його з нашої благословенної країни. Наступного ранку я знову подався на полювання. Протягом кількох днів я методично відвідував усі вокзали й аеродроми Нью-Йорка та його околиць. І мені-таки знову пощастило: нічний сторож маленького приватного аеродрому поблизу Емітівілла містер Хоукінс за відповідну мзду розповів мені, що 12 березня на аеродром приїхала машина. З неї вийшло двоє іноземців, які на ношах витягли третього. Сторожу вони сказали, що цей третій хворий на рак, і його, мовляв, везуть у штат Флоріда на операцію. Далі старий розповів мені, що за дві години до появи машини на аеродромі приземлився двомоторний літак «Бічкрафт». Він весь час стояв напоготові. Хлопці занесли хворого в літак, він знявся в повітря, а машина поїхала геть.

Раптом Мортона перебив один з репортерів.

— Пригадую, я нещодавно читав про загадкову смерть якогось містера Хоукінса з Емітівілла.

— Ви маєте рацію, — кивнув Мортон. — Наступного ранку після мого візиту сторожа знайшли мертвим поблизу амбара. Поліцейський лікар заявив, що смерть сталася внаслідок розриву серця.

— Однак, згодом з'ясувалося, що серце в Хоукінса було цілком здорове.

—Є отрути, що їх не витримує і здорове серце.

— Отже, Хоукінса просто усунули? Але хто? І навіщо? Адже свідків вашої розмови не було?

Мортон посміхнувся:

— Відколи я розпочав розшуки Галіндеса, за мною весь час стежили. До самого Емітівілла мене переслідував великий чорний «б'юїк».

— Чому ж вони не вбили вас? Адже ви для них — небезпечніша людина, ніж Хоукінс.

— А тому, що я ніколи не розлучаюся зі своїм «кольтом» і стріляю без похибки. Крім того, вживаю ще й деяких інших запобіжних заходів.

— Але чому все ж таки вони вбили Хоукінса? Адже він однаково встиг розповісти вам геть усе.

— Я зовсім не певен цього. Навпаки — гадаю, якби Хоукінс був живий і виступив тут, перед вами, то ви почули б іще чимало цікавих речей. Втім, моя подальша розповідь теж не буде нудною.

Мортон витяг з портфеля популярну нью-йоркську газету, розгорнув її і притиснув до скла кабіни.

— В цьому номері є повідомлення про те, що у травні 1954 року в місті Сантьяго, в Домініканській Республіці, озброєні бандити пограбували філію «Роял Бенк оф Кенада», а ще через два дні — контору «Юнайтед фрут». Незважаючи на те, що з розповідей свідків місцевій поліції була відома зовнішність злочинців і номери автомашин, охоронці порядку ніяк не могли натрапити на їхні сліди. Тоді потерпілі доручили розслідування цієї справи спеціальним таємним агентам. Одним з них був Майк Мортон, ваш покірний слуга.

—І ви розкрили злочин? — не втримався хтось із репортерів.

— Атож, — спокійно кинув Мортон. — Грабіжниками були люди, що належали до особистої охорони президента республіки. Поліція просто не могла нічого вдіяти, бо покровителем гангстерів був генерал-майор Вірхіліо Трухільйо, рідний брат президента.

На хвилину запала тиша, потім залунали вигуки:

— А де докази? Чи є свідки? Чому ви досі мовчали? Чи знає про це уряд?

Мортон підняв руку.