Розділ ««ВЕРШКИ СУСПІЛЬСТВА»»

Вбивці на борту
* * *

…Так само байдуже вислухав Дженовезе фатальне «невинний» і вдванадцяте. Ввечері того ж дня він повернувся до своєї розкішної вілли та своїх чорних справ.

Мимоволі виникає питання: як синдикатові, що об'єднує кількасот гангстерів, весь час вдається брати гору над поліцією, правосуддям, над державою? Невже гангстери більш могутні, ніж уряд Сполучених Штатів?

Яскравою відповіддю на ці запитання є історія Віктора Різеля.

Відомий нью-йоркський журналіст, Різель вирішив глибоко опрацювати «наркотичну тему», а потім привернути до неї увагу широких кіл громадськості. Протягом кількох років він ретельно досліджував махінації гангстерів, всебічно простежував їхні зв'язки з політичними діячами, державними службовцями, юристами, капітанами великого бізнесу, вивчав взаємовідносини членів синдикату і техніку контрабандної торгівлі наркотиками, для чого місяців зо два працював докером у нью-йоркському порту — «пеклі на Гудзоні», біля самісіньких головних воріт, через які плинув до Сполучених Штатів потік «білої отрути». Накопичивши великий матеріал, Різель виступив у найбільших газетах з серією статей, що викривали всю синдикатову «кухню». В одній з них він, зокрема, писав:

«Боси гангстерського світу не лише торгують наркотиками, володіють підпільними картярськими кишлами та керують бізнесом проституції. За допомогою своїх мільярдних прибутків вони поширили свій вплив на сфери політики та економіки. Федеральна прокуратура, яка оцінила щорічний прибуток лише від торгівлі наркотиками у двадцять мільярдів доларів, приховала від громадськості, куди діваються ці колосальні гроші. Звісно, їх не ховають по кишенях та кубушках; їх використовують на те, щоб придбати владу. Сьогодні в Америці немає жодного промислового концерну, в якому б гангстери не посідали значного місця. Через підставних осіб вони скуповують на біржах пакети акцій, завдяки чому вже зараз панують у спостережних радах багатьох компаній. Мине ще кілька років, і взагалі буде неможливо розмежувати комерцію та злочин…»

Віктор Різель виступав також по телебаченню. В одній з своїх передач, що відбулася 5 квітня 1956 року, він повідав, як Віто Дженовезе та його поплічники брати Діогварді прибрали до рук профспілку шляхових та транспортних робітників, щоб контролювати розвантаження кораблів, на яких прибувають замасковані під звичайні товари наркотики. Різель докладно висвітлив методи, якими брати Діогварді тероризують чесних робітників, позбавляють їх роботи, ставлячи натомість своїх підручних; на закінчення повідомив, що обидва Діогварді є професійними злочинцями, що вони кілька разів побували у в'язниці, проте кожного разу Віто Дженовезе виручав їх звідти достроково.

Передача закінчилась десь о пів на третю ночі. Залишивши телестудію, Різель разом з своєю секретаркою Бетті Невінс пішов на П'ятдесят першу вулицю, де залишив свою машину. Та не встиг Різель відімкнути дверцята, як до нього наблизився якийсь елегантно вбраний молодик і ввічливо попросив прикурити. Поки журналіст шукав запальничку, молодик вихопив з кишені руку і плеснув йому в обличчя якусь рідину. Різель інстинктивно затулився, та це мало допомогло: лише спричинилося до того, що кілька краплин рідини потрапили на лице та руки невідомого. Тієї ж миті молодик поринув у темряву, залишивши стогнучого від пекучого болю Різеля та розгублену секретарку.

Всі ранкові газети сповістили про напад на Різеля і про те, що кислота повиїдала йому очі та спотворила обличчя; підлота цього злочину викликала вибух обурення. А ввечері Різель знову стояв перед телекамерою і, незважаючи на заборону лікарів та нестерпний біль, продовжував викриття.

— Якщо вчора ви могли подивитися мені в очі,— так розпочав він свій виступ, — сьогодні натомість ви бачите лише западини, прикриті марлею. Я осліпнув, і лікарі дійшли висновку, що я залишуся сліпим до кінця свого віку. Гангстери з портового «пекла» помстилися мені за те, що я наважився виступити проти них. І, безсумнівно, це лише перше попередження, перша спроба змусити мене мовчати. Але я не буду мовчати! Я продовжуватиму виступати заради того, щоб викоренити це бандитське кодло!

Далі Різель назвав імена тих, кого він звинувачує у нападі. Ті самі імена—Віто Дженовезе, Джонні та Томмі Діогварді.

Щоб якось заспокоїти розбурханий океан громадського гніву, американський уряд змушений був втрутитись у справу. Федеральна прокуратура дістала наказ негайно розпочати розслідування, і вона заарештувала братів Діогварді. Зачіпати Віто Дженовезе не насмілилися, добре пам'ятаючи дванадцять невдалих прецедентів.

Та й ув'язнення Діогварді могло мати якісь наслідки лише тоді, коли буде знайдено людину, що плеснула у Різелеве обличчя кислотою. Проте усі зусилля поліції лишалися марними, хоч у злочинця були виразні прикмети — опіки на руках та обличчі.

Знов-таки виручив випадок. Через місяць до рук поліції потрапив Джузеппе Карлїно, який намагався пограбувати касира одного з нью-йоркських підприємств. Карліно був професіональним злочинцем з значним «послужним списком», тому цього разу йому загрожувало довічне ув'язнення. Добре усвідомлюючи це, Карліно жадав будь-що викрутитися, отже запропонував свої послуги як свідок обвинувачення у справі Різеля.

Він дійсно виявився потрібною людиною, бо саме йому Джонні Діогварді спершу пропонував провести цю «операцію». Проте Карліно відхилив пропозицію, здається, невдоволений «гонораром». Замість себе він рекомендував 23-річного Ейба Тельві, з яким колись потоваришував у в'язниці. На нараді, де були присутні обидва брати Діогварді, Карліно та Тельві, угоду було укладено; Карліно одержав сто доларів за посередництво.

Вранці після нічного нападу, на Різеля Ейб Тельві несподівано прибіг до Карліно. Той трохи підлікував, як міг, опіки свого протеже і поміж іншим довідався, що Тельві вирішив переховуватись у рідного брата доти, доки «вщухне галас».]

Отже, поліція дістала вичерпні відомості про злочинця, навіть адресу схову. Лишалося тільки затримати його. Однак повелася вона дивним чином: наступного дня у газетах з'явились портрети Тельві і повідомлення про розшук «з приводу нападу на Віктора Різеля». У такий спосіб було вбито двох зайців: по-перше, складалось враження, ніби поліція активно діє, по-друге, Віто Дженовезе і вся мафія отримували звістку, кого треба боятися.

Наслідки не забарилися: через день тіло Ейба Тельві, прошите трьома кулями, було знайдено у рівчаку на вулиці Малбері.

Хоч як воно дивно, з Джузеппе Карліно нічого не скоїлося: він дожив до суду і підтвердив на ньому свої свідчення. Проте досвідчені адвокати братів Діогварді слушно скористалися з того, що Карліно був професіональним злочинцем: вони красномовно довели присяжним, що така людина залюбки збреше, аби відкараскатися від довічної каторги. Коли ж під час вміло побудованого перехресного допиту сам Карліно визнав, що прокуратура пообіцяла пом'якшити йому вирок за спробу пограбування, рішення присяжних було вже зумовлене. Тим більше, що перед нарадою голова суду значуще нагадав їм про один із наріжних каменів американського правосуддя — про формулу «Sub dubio in re».[4] Звісно, присяжні дотрималися цієї формули, бо кожен в душі встиг зважити, чого коштуватиме йому рішення: «винний».

Ще довго обурювались американські газети з приводу цього процесу. Вони навперебій називали братів Діогварді «гангстерами найвищого гатунку», а Віто Дженовезе — найнебезпечнішим злочинцем у світі. Проте, коли мужній Різель захотів продовжити свою боротьбу, він знайшов двері редакцій і телестудій міцно зачиненими. Магнати промисловості настрахали газетні концерни і телекомпанії: якщо вони надалі співробітничатимуть з Різелем, то будуть позбавлені реклам — головного джерела своїх прибутків.

Проте розбурханий океан пристрастей продовжував бушувати: з різних кінців країни, з-за кордону до конгресу та уряду Сполучених Штатів надходили тисячі листів від людей, обурених жорстокою розправою над журналістом та безкарністю злочинців. Треба було щось вдіяти. І от сенат, як воно, звичайно, буває у подібних випадках, створив спеціальну комісію «по розслідуванню організованих злочинів». На чолі її став сенатор Кефовер, основну ж слідчу роботу виконував молодий енергійний юрист Білл Кітінг.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вбивці на борту» автора Продель Гюнтер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«ВЕРШКИ СУСПІЛЬСТВА»“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи