Розділ «Частина перша«Великороси»»

Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Щоб пересвідчитися в цьому, навіть у XVII столітті «скресь русскаго» не було потреби. Поставлено під сумнів і підкинуто один із найголовніших міфів Російської імперії — міф про слов'янське походження Московського князівства.

4

Настав час розглянути питання участі Російської православної церкви в процесі колонізації фінських племен під прикриттям ідеї «збирання землі російської». Участь і роль Російської православної церкви в цьому поневоленні народів — вирішальна. Впродовж усіх минулих століть, як і нині, ця церква поводилася й поводиться не як обитель порятунку людського духу, а як жорстокий поневолювач, нарівні з владою.

Здавалося б, за церковними канонами, «царство Боже й царство кесареве мусять залишатися навіки розділеними». Однак у Московії ми цього ніколи не спостерігали. Ось що зазначав російський релігійний філософ Г. П. Федотов:

«Але, в процесі кревного зрощення всього суспільного й церковного укладу життя, церква була залучена до справи мирського облаштування… Заглядаючи ще далі в минуле, в удільні часи, ми зустрічаємо митрополитів-політиків, які вказують дрібним московським вотчинникам державний шлях збирання й розбудови… зустрічаємо навіть фактичних правителів князівства Московського, яким був св. Алексій» [10, с. 3. 4].

Траплялися митрополити московські, які чинили і не такі дивовижі. Так, митрополит Кирило жив при дворі самого хана й керував єпархіями з Сараю…

Що ж являла собою російська церква до XVI століття? Навіть на початку XVI століття Московське князівство мало всього десять єпархій: Московську, Новгородську, Ростовську (в Ростові Великому, не плутати з Ростовом-на-Дону), Вологодську, Суздальську, Рязанську, Смоленську, Коломенську, Зарайську, Пермську. Ото й усе!

Головним багатством єпархій були монастирі зі своїми великими володіннями як землі, так і селян, тобто — християн.

К. Валишевський пише:

«Монастирі зі свого боку зробили власний внесок у справу колонізації, якій нова Русь (фінські племена. — В. Б.) також до певної міри була зобов'язана своїм виникненням. Рух монастирської колонізації відбувався головним чином у протилежному напрямку, як чинили те звичайні колоністи, яких спонукали виключно практичні міркування. Якщо звичайні колоністи йшли в багаті південні землі, то ченці, натхнені вищими ідеалами, вирушали на північний схід, у пустельні місця і непрохідні ліси. Без них сюди довго б іще не проникли й підприємливі миряни. Там вони стикалися з фінським населенням, яке ще поклонялося ідолам, і виконували двояке завдання: розробляли незаймані землі й просвіщали душі язичників. Вони все просувалися і просувалися вперед» [4, с. 42].

І продовжує:

«На сході, з боку татарського кордону, релігійна проповідь також випередила завоювання. Монастирські заклади, що виникли тут задовго до взяття Казані, ще в чотирнадцятому столітті перешили за р. Суру, а потім проникали й далі, допомагаючи, а іноді й захищаючи прогрес національного руху. Маючи у своєму розпорядженні більші засоби, часто добре укріплені, монастирі були підтримкою для армії під час військової кампанії. Монастир Святого Кирила зі своїми валами, оснащений артилерією і 38 масивними вежами, у стратегічному сенсі переважав Новгород» [4, с. 42–43].

Ось такі, дорогі читачі, монастирі!

Сподіваюся, ви розумієте, що саме монастирі й релігія були тим тараном, який знищував самобутні племена й уже сформовані народи, «виплавляючи» з них націю великоросів. Робилося це не лише хрестом, а частіше мечем і кров'ю.

Ось як пише про це К. Валишевський:

«Із 1420 по 1500 роки в країні (Московії. — В. Б.) виникло 150 нових монастирів, і з 1500 по 1588 р. ще 65. Хоча англійський мандрівник Флетчер і перебільшив, називаючи Росію (Московію. — В. Б.) шістнадцятого століття «країною монастирів», але безсумнівно, що цього роду заклади зазнали в цю епоху порівняно великого розмаху» [4, с. 44].

У справі підкорення і зросійщення фінських народів церква і релігія йшли попереду і, в рідкісних випадках, разом із владою. Звівши монастир, спочатку — примітивний зруб, ченці втягували у свою віру спершу легко піддатливих людей, а далі обіцянками, подачками й погрозами залучали більш стійких. Згодом довкола монастиря створювалися поселення. Необхідно врахувати, що монастирі одночасно були й захисниками фінського і татарського люду, який прийняв релігію. При цьому релігійне вчення і постулати могли пояснити віруючим людям практично все. Серед первозданної дикої й непривітної природи північного сходу Європи віруюча людина отримувала захист згори і навіть будь-яке своє нещастя могла пояснити волею Всевишнього. У ті часи, коли людина повністю залежала від природи, первісні постулати релігії озброювали й захищали її, підносили над невідомим, давали їй первісне джерело знань. Цим і пояснюється історично швидкий темп підкорення фінських народів. За якихось 500 років майже все населення північного сходу, від Рязані й Тули до Білого моря й Ками, прийняло християнство і становило основний кістяк, основну масу великоросійської нації.

Ось як описує професор В. О. Ключевський діяння митрополита Алексія та святого Стефана:

«Походячи з родовитого боярства, яке споконвіку звикло ділити з князями оборону й управління країною (як вам подобається ця фраза? — В. Б.), митрополит Алексій ішов бойовим політичним шляхом, був неодмінно головним радником трьох великих князів московських, керував їхньою боярською думою, їздив в орду догоджати ханам (як назвати ці діяння? — В. Б.), відмолював їх від злих задумів проти Русі (тут слід розуміти — Московії. — В. Б.), воював із недругами Москви (тепер зрозуміло, що жодних інтересів інших князівств він не захищав! — В. Б.) усіма засобами свого сану, карав церковним відлученням російських князів за непослух московському государеві (зверніть увагу: московської держави ще нема, є тільки князівство, а государ — є! Бо ж чого б то інші князі повинні підкорятися московському! Це один із методів фальшування історії, коли закидають назви на 200–300 років назад, видаючи бажане за дійсне. — В. Б.), підтримував його першість, із неослабною енергією відстоюючи роль Москви як єдиного церковного центру всієї політично роздробленої Російської землі» (йдеться про Московію! — В. Б.) [5, с. 68].

Ось як хоробро! Замість церковного діяча, що займається душами віруючих, — політичний сатрап, здатний знищити будь-якого князя, Володимирського чи Тверського, який не піддається князеві Московському. Слід пам'ятати, що ті священики, які мали сміливість поводитися благочестиво і чесно, мали серйозні неприємності. Ми ще побачимо, як московські князі міняли митрополитів, мов рукавички. Але це буде пізніше.

Продовжимо читати професора:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія. Книга 1» автора Білінський В.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша«Великороси»“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи