Розділ «Сергій Шнерх. Три спогади — три важкі долі…»

Суспільство опинилося перед доконаним німцями фактом — набором підлітків у Юнаки. УЦК намагалось активно діяти, але час уже був втрачений. Німці, захопивши ініціятиву, неохоче приймали у «станицю Нікеля» українських представників. Поки це відбувалося, час ішов не на користь Юнакам. Наприклад, тільки 3 липня 1944 року проф. З.Зелений звернувся до греко-католицького Парохіяльного Уряду в Кракові про забезпечення Юнаків релігійною опікою. У серпні того ж року лише велися розмови про навчання, у тому числі гімназіяльне. З великими зусиллями воно було нарешті організоване, але охопило надзвичайно мізерну кількість Юнаків.[33]

Світлина 19. Відкриття пам'ятника в честь 60-ліття утворення Української Національної Армії на 76 полі Личаківського цвинтаря у Львові 19 липня 2003 року. До слова запрошений о. д-р Іван Музичка.

Та й тоді, як тепер довідуємося, актуальним було більш важливе питання — виживання підлітків взагалі. Тому створення інституту опікунства-наставництва та організація обміну й вивчення ситуації Юнаків на місцях служби займали чільне місце у всій роботі українського представництва.

Значно краща, хоч також з трагічним кінцем, була ситуація у дивізії «Галичина». Вояки (це вже не підлітки, а дорослі мужі) були згуртовані у великих підрозділах, які мали своїх досвідчених старших командирів, виховників і священиків, що в потрібний момент могли допомогти. Та й вони не були у постійній небезпеці, яка тиснула на психіку.

Наставники і вихователі Юнаків намагалися бути в безпосередньому контакті з ними. Але як їх невелика кількість за короткий час (менше півроку), та ще й у суматосі кінця війни, могла «обслужити» близько 100 засекречених постоїв Юнаків та багато порозкиданих дрібних груп? Хоча наставники і священики були у постійних роз'їздах, та великі відстані і часті пошкодження колій залізниці утруднювали їхню місію. А що ж вони везли зі собою? Календарики, молитовники, пісенники… Більшого вантажу взяти не могли. Найважливіше, що вони несли, це — СЛОВО: слово потіхи, слово поради старшої, досвідченої людини. Досить вагомий вплив на німецьке командування на місцях постою Юнаків мав о.Сапрун, бо він був у формі полковника, а звання у німецькій армії цінувалося дуже високо.

Світлина 20. Пам'ятна таблиця Українським Юнакам протилетунської оборони на одній з чотирьох граней пам'ятника в честь 60-ліття утворення Української Національної Армії.

І ще про одну болючу справу. «Розголос довкола дивізії («Галичина». — С.Ш.) вповні відсунув на бік та заглушив біль, болючу і прикру справу «Юнацтва протиповітряної оборони…» — писав Кость Паньківський, голова УКК,[34] заступник голови УЦК. Він далі розгортає свою думку, що до дивізії німці набрали «добровольців, дорослих і здорових чоловіків, здатних до військової служби, тоді як до помічної служби у протиповітряній обороні німці брали насильно не тільки хлопців, але і дівчат у віці від 14 років. І настанова загалу нашого громадянства до творення дивізії була позитивна, в її будові громадянство приймало активну участь. Настанова нас усіх у справі Юнацтва була негативна і наша участь була вповні пасивна».[35] Написане — щире признання тоді допущених помилок.

Але ситуація за десятки років не покращала. І тепер, коли відзначаємо шістдесяті роковини тих подій, про дивізію багато написано і пишеться, а про Юнаків, яких було не дуже менше, ніж дивізійників, — майже нічого. Хочеться закінчити словами Славка Дацишина, одного із авторів споминів: «Історія повинна бути правдивою, якою гіркою вона б не була. Інакше — це не наша історія».

19 липня 2003 року на меморіяльному 76 полі Личаківського цвинтаря у Львові відкрили і посвятили пам'ятник воїнам Української Національної Армії під час відзначення 60-ліття створення дивізії «Галичина» (світлина 19). На одній із граней викарбовано символ з написом: «Українським Юнакам протилетунської оборони» (світлина 20).

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!