Розділ без назви (2)

72. Ці, які воювали при Платеях, стали найзнаменитішими, але Каллікрат, який був у війську і вважався за найуродливішого елліна свого часу, не лише лакедемонцями, а й рештою еллінів, не був убитий на полі бою. Він тоді, коли Павсаній приносив жертви, перебуваючи в своєму загоні, був поранений у бік стрілою. І коли інші билися, його винесли з бою і там, де він конав, сказав платейцеві Арімнесту(1), що йому байдуже те, що він умирає за Елладу, але його непокоїть, що йому не вдалося, незважаючи на все його бажання, вчинити якийсь подвиг, використати для цього свою руку.

73. Кажуть, що серед афінян відзначився Софан(1), син Евтіхіда з Декелейського дему. Він був із декелейців, які колись, як розповідають і афіняни, зробили таке корисне, що їх уславило назавжди. Коли, як відомо, за давніх часів Тіндаріди, шукаючи Єлену, щоб повернути її в Спарту, з великим військом удерлися в Аттіку і вигнали мешканців демів із їхніх будинків, не знаючи, де була схована Єлена, тоді декелей-ці, чи згідно з іншим переказом сам Декел, обурений зухвалістю Тесея (2) і побоюючись за всю Аттіку, з'ясував їм усю справу і провів їх до Афід-нів, які один із тамтешніх мешканців, Тітак (3), через зраду передав Тінда-рідам. За те, що вони для них зробили, спартанці дали декелійцям право постійно не платити податків і головувати на святах, і цим правом вони користуються і до цього дня. Так під час війни, що сталася багато років після того між афінянами та пелопоннесцями, коли лакедемонці спустошували Аттіку, вони не зайняли Декелеї(4).

74. З цього дему походив Софан, який відзначився тоді серед афінян і про якого існують два перекази(1). Згідно з одним він носив із собою привітаний на ланцюгу до пояса його панцера залізний якір і, коли він наближувався до ворогів, кидав на землю для того, щоб вороги, які кидалися на нього, не могли зсунути його з місця. А коли його супротивники тікали, тоді він уважав, що вже настала хвилина, він піднімав якір і гнався за –ворогами. Це один із переказів, а другий суперечить цьому, що я його навів, і згідно з ним Софан мав на своєму щиті, який постійно повертав, не перестаючи ні на хвилину, як свій герб якір і зовсім не йшлося про залізний якір, підвішаний на його панцері.

75. Є ще один блискучий подвиг, що його вчинив Софан. Коли афіняни облягали Егіну, він викликав на бій аргосця Еврібата і вбив його. Цей самий Софан після тих подій через свою відвагу ставши стратегом афінян разом із Леагром, сином Главкона, був убитий едонця-ми в Даті, в битві за копальні золота(1).

76. Після того, як варварів при Платеях було розбито вщерть, до еллінів прийшла одна жінка – перебіжчиця, наложниця одного з персів, фарандата, сина Теаспія. Коли вона довідалася про поразку персів і перемогу еллінів, вона прикрасила золотими оздобами себе і своїх служниць, і одягнена в свої найкращі шати, вона зійшла з повоза і підійшла до лакедемонців, які ще продовжували вбивати ворогів, і, побачивши Павсанія, як він там порядкує, ім'я якого і походження вона знала і раніше, бо багато разів чула про нього, пізнала Павсанія і, впавши перед ним навколішки, сказала: «О царю Спарти!(1) Врятуй мене твою благальницю з мук неволі, бо ти вже зробив мені добро і тим, що знищив оцих, які ні богів, ні божеств– не шанують. Я родом із Косу і я дочка Гегеторіда сина Антагора. Мене викрав із Косу один перс і зробив своєю наложницею». Павсаній відповів їй: «Жінко! Заспокойся, адже ти благальниця, і якщо ти кажеш правду, що ти дочка Ґегесіторіда з Косу (2), бо він мій найкращий друг із усіх тих, що там живуть». Так він їй сказав і тимчасово доручив піклуватися нею ефорам, які його супроводжували, але згодом відіслав її на Егіну, як вона сама хотіла.

77. Після приходу цієї жінки одразу прибули мантінейці(1), коли вже все закінчилося. Побачивши, що вони прийшли дуже пізно, щоб узяти участь у битві, вони зовсім зажурилися і сказали, що вони заслужили бути покараними. Довідавшися про те, що мідійці разом із Артабазом відійшли, вони хотіли переслідувати їх у Фессалії, але лакедемонці не дозволили їм переслідувати втікачів. Вони повернулися до своєї іфаїни і вигнали з своєї вітчизни проводарів свого війська. Після мантінейців прибули елейці і так само, як і мантінейці, повернулися до себе засоромлені. Повернувшися і вони вигнали своїх стратегів. Таке було з мантіней-цями та елейцями.

78. В Платеях у таборі егінців був такий Лампон, син Піфея, один із славетних серед егінців. Йому спала на думку одна нечестива справа і він поспішив знайти Павсанія. Прийшовши, він сказав йому: «Сине Клеомброта! Ти вчинив надлюдський подвиг, великий і найблискучіший, і бог тебе удостоїв честі врятувати Елладу і придбати таку славу, якої ніхто з еллінів не мав у нашій історії. Тепер після всього цього зроби для збільшення цієї слави і ще дещо і щоб у майбутньому ніхто з варварів не наважувався вчинити над еллінами недостойні справи. Я хочу сказати, що коли при Фермопілах був убитий Леонід, Мардоній із Ксерксом відрубали йому голову і повісили її високо на списі. Якщо і ти зробиш таке, тебе насамперед усі спартанці, а потім і всі еллійи вихвалятимуть. Адже якщо ти настромиш на кіл Мардонія, ти помстишся за твого дядька Леоніда». Він казав оце Павсанієві, гадаючи, що робить йому приємність, але той так відповів йому.

79. «Друже Егінцю! Щиро дякую тобі за твої добрі слова і за твою турботу про мене, але твоя пропозиція зовсім хибна. Хоча ти так високо мене звеличив і мою батьківщину, і мій подвиг, а тепер звергнув мене і збезчестив, порадивши мені зганьбити покійника, кажучи, коли я це зроблю, то слава моя збільшиться. Така справа личить хіба що варварам, а не нам, еллінам. Але і їх ми за це засуджуємо. В такий спосіб я не хочу догоджати ні егінцям, ні тим, кому це може подобатися. Мені досить схвалення спартанців і я не говоритиму і не робитиму безчесних речей. Що ж до Леоніда, за якого ти мені пропонуєш помститися, я кажу тобі, що ця помста вже відбулася в цілком наявний спосіб: незліченна кількість тих, що тут загубили своє життя, це відплата і за нього і за вбитих при Фермопілах. А ти більш не приходи до мене і не розмовляй зі мною, як ти розмовляв, і не давай мені порад і подякуй, що ти підеш живий і здоровий».

80. Таку відповідь почув Лампон і пішов геть. Тим часом Павсаній через вісника заборонив усім розносити здобич і наказав ілотам зібрати всі коштовні речі. Вони розбіглися по табору і познаходили намети, розшиті золотом і сріблом, посріблені і позолочені ліжка, золоті кратери, а також келихи та чаші. Вони знайшли ще на возах лантухи, в яких виявилися золоті та срібні "казани, а з трупів убитих воїнів, що лежали на землі, вони познімали зап'ястя та намиста і взяли позолочені акінаки, бо вже на гаптовані вбрання ніхто не звертав уваги. Хоча тоді багато речей пограбували ілоти і попродавали егінцям, проте також багато, що не могли заховати, вони поприносили. Від цієї здобичі походить велике багатство егінців, бо вони скуповували золото в ілотів і платили їм за нього, як за мідь.

81. Так вони нагромадили там дорогоцінні речі, а потім виділили з них десяту частину для дельфійського бога і з неї були приношення такі, як золотий триніжник, поставлений на бронзового триголового змія поблизу жертовника(1). Виділили й іншу частину для бога Олімпії, з якої було зроблено, як приношення, бронзову статую Зевса заввишки в десять ліктів, і ще для істмійського бога, з якої було виготовано бронзову статую Посейдона заввишки в сім ліктів. Це вони виділили, а решту перських наложниць і золото, і срібло, та багато інших коштовних речей і в'ючних тварин кожен узяв собі залежно від його заслуг. Які ще цінні речі вони виділили і дали тим із них, хто відзначився при Платеях, "про це ніхто не сказав, але я, принаймні, гадаю, що і їм щось було дано. Пав-санієві дали вдесятеро більше за інших, жінок, коней, талантів, верблюдів, а також і всі інші коштовні речі.

82. Розповідають ще й про таке. Ксеркс, тікаючи з Еллади, залишив Мардонієві все своє господарство. Отже Павсаній, побачивши намет Мардонія, розшитий сріблом і золотом із завісками строкатих кольорів, наказав пекарям та кухарям приготувати обід, який був у Мардонія. Вони виконали його наказ і тоді Павсаній, побачивши золоті та срібні ліжка з гарними матрацами та ще золоті і срібні столики, і всі приналеж-ні для обіду речі, подивувався цій розкоші і для сміху наказав своїм слугам приготувати лаконський обід. Обід було приготовано і різниця між обома обідами була разюча. Тоді Павсаній засміявся і запросив еллінських стратегів, і скоро вони зібралися, Павсаній, показуючи на обидва обіди, сказав їм: «Шановні елліни, я запросив вас сюди, бажаючи показати вам, наскільки дурний був Мідієць, який маючи можливість жити, як ви тут бачите, прибув сюди, щоб забрати в нас те, що ми маємо, в нас, які живемо так бідно». Так сказав згідно з переказом Павсаній еллінським стратегам.

83. Навіть і за кілька років після того багато платейців знаходили в різних посудинах золото, срібло та всілякі коштовні речі. А згодом сталося і таке. Коли на трупах не залишилося м'яса (бо платейці почали переносити і складати кістки до одного місця), було знайдено череп без жодного шва з суцільної кістки, а ще було знайдено нижню та верхню щелепи з зубами і передніми і задніми також із суцільної кістки. Знайдено також скелет людини заввишки в п'ять ліктів.

84. На другий день зник труп Мардонія. Хто це зробив, я не можу сказать, але я чув, як називали імена багатьох із різних країв, які поховали Мардонія, і я знаю багатьох із тих, що одержали подарунки від сина Мардонія, Артонта, за те, що вони це зробили. Проте хто з них переніс труп Мардонія і поховав його, я не спромігся уточнити. Є чутка, що це був Діонісофан із Ефеса, який доховав Мардонія. В усякому разі його було поховано.

85. Елліни, поділивши між собою здобич після битви при Платеях, почали ховати своїх убитих воїнів, кожен народ окремо. Лакедемонці викопали три могили. Там вони поховали ейренів(1), серед яких були Посейдоній і Амомфарет і ще Філокіон і Каллікрат. В одній могилі вони поховали ейренів, у другій решту спартанців, а в третій ілотів. Так вони їх поховали, а тегейці також окремо поховали своїх, усіх разом, так само і афіняни і мегарці та фліунтці тих, яких перебила кіннота. Звичайно, всіх цих могили вміщують убитих у битві, що ж до могил інших, які можна побачити в Платеях, то це, як я довідався, їх викопали і насипали землю, ті, хто не взяли участі в битві, і зробили це через сором, для нащадків, і в них нема людей. Є там і могила егінців, яку, я чув, зробив на прохання егінців за десять років після битви Клеад, син Автодіка, платеєць, який був проксеном егінців.

86. Після того, як елліни в Платеях поховали своїх покійників, вони зібралися на нараду і вирішили негайно піти проти Фів і зажадати, щоб їм видали всіх прибічників мідійців, і насамперед Тімегеніда і Аттагіна, які очолювали цих прибічників, а якщо вони їх не видадуть, нехай залишаються в місті і до того, як воно буде здобуто і зруйновано. Таке' вони прийняли рішення і на одинадцятий день після битви^ вони прийшли і обложили Фіви, і зажадали, щоб їм видали тих людей. Але фіванці не мали наміру видавати їх і тоді елліни почали плюндрувати їхню країну, і робити напади на їхні мури.

87. І оскільки грабування тривало на дванадцятий день, Тімегенід < казав фіванцям: «Шановні фіванці! Оскільки елліни вирішили не знімати облоги, поки не зруйнують Фів, або поки ви їм не видасте нас, нехай більше не страждає через нас Беотія, але якщо вони хочуть одержати гроші і лише посилаються як на привід, вимагаючи нашої видачі, дамо їм гроші з нашої спільної каси (бо ми стали прибічниками мідійців із загальної згоди(1), а не з власної волі), а якщо правда, що вони облягають місто через нас, тоді ми сами погоджуємось, щоб нас видали і цим ми звільнимось від усяких обвинувачень». Фіванці вирішили, що він правильно каже і своєчасно, і одразу повідомили Павсанія, що вони погоджуються видати цих людей..

88. Отже, так вони домовилися, а тим часом Аттагін утік із міста разом із своїми синами, але їх спіймали і привели до Павсанія. Проте він зняв із них обвинувачення, кажучи, що сини не мають відповідальності за перехід батьків на бік мідійців(1). Щодо інших людей, яких видали фіванці, вони гадали, що їх відпустять і вони виправдаються, і навіть були переконані, що через підкуп вони визволяться. А Павсаній, скоро вони опинилися в його руках, запідозрівши їх у такому намірі, розпустив усе військо союзників, а їх наказав у кайданах відвести в Корінф і там стратити (2).

89. Отаке відбулося в Платеях і у Фівах. Тим часом Артабаз, Фарна-ків син, тікаючи з Платей, уже був далеко. Коли він прибув до Фесса-лії(1), його запросили в гості фессалійці і, оскільки вони не знали нічого про події в Платеях, вони запитали його про решту війська. Проте Артабаз зрозумів, що якби він розповів їм усю правду про битви, то він наразився б на небезпеку і самому загинути і всьому його війську (йому здавалося, що всі, хто довідався б про ці події, могли б на нього напасти) і, подумавши так, він нічого не розповів про фокейців, а фессалійцям сказав: «Я, шановні фессалійці, як бачите, поспішаю якнайшвидше до Фракії разом ось із цими, бо мене послано з табору для важливої справи. Сам Мардоній прийде незабаром за мною і чекайте на нього з години на годину. Зробіть йому належний прийом і як слід подбайте про нього, бо в майбутньому ви не пожалкуєте, що так зробили». Так він їм сказав і спішно пройшов із своїм військом Фессалією і Македонією до Фракії, як людина, котра і справді поспішає, прямуючи суходолом. Він прибув до Візантія (2), залишивши позаду чимало своїх воїнів, яких перебили на шляху фракійці, або яких доконали голод і втома. А з Візантія він перетяв море на кораблях.

90. Так він повернувся до Азії того самого дня, коли варвари зазнали жорстокої поразки при Платеях і це збіглося з їхнею поразкою при Мікалі в Іонії. Тим часом, коли елліни із своїм флотом, що приплив із лакедемонцем Леонтіхідом, перебували на Делосі, до них прийшли оповісники з Самосу; Лампон, син Трасіклея, Атенагор, син Архістраті-да, і Гегесістрат, син Арістагора, яких самосці послали потай від персів, а також від тирана Теоместора, сина Андродаманта, якого перси призначили тираном Самосу. З'явилися вони перед стратегами і Гегесістрат почав промовляти докладно і про вся*ке, що, мовляв, лише їх поба-* чать іонійці, як повстануть проти персів, і що варвари не зможуть учинити їм опору, а якщо навіть учинять, то все одно, такого випадку іншим разом не буде в них(1). Він посилався на те, що вони мають спільних богів, благав їх урятувати від неволі еллінів і прогнати варварів. Крім того, казав він, їм легко це зробити, бо кораблі у варварів незграбні і не можуть протистояти еллінським. А якщо, казав він, елліни мають якусь підозру, чи не готується проти них якась зрада, то аби їх умовити, він пропонував їм узяти його з супутниками на кораблі як заручників.

91. Оскільки самосець наполягав на своїх пропозиціях, Леонтіхід запитав його, чи тому, що він від відповіді на своє .запитання хотів одержати якесь передвістя, чи тому, що це йому навіяв бог: – Як тебе звати, Самосцю?» – І той відповів йому: «Гегесістрат». І на цьому Леонтіхід перебив його, незважаючи на те, що, мабуть, Гегесістрат хотів сказати і ще щось, Леонтіхід сказав: «Я приймаю добре передвістя, проводарю війська, самосцю. Лише дивіться, ти та інші, що з тобою, дайте мені слово, що самосці і справді хочуть стати нашими союзниками і йдіть із богом»(1).