Розділ без назви (2)

37. Для Мардонія, якому кортіло вступити в бій, жертвоприношення не обіцяли успіху, проте, якщо він лише оборонятиметься, то вони були для нього сприятливими, бо і він приносив жертви, як це звичайно роблять елліни, маючи як ворожбита одного елейця Гегесістрата(1), вже прославленого серед Телліадів (2). Його колись ще до цих подій схопили спартанці і тримали закутого в кайдани, щоб його потім стратити, бо вони зазнали від нього багато лиха. Проте він у цьому жахливому становищі, в якому він перебував, бо життя його наражалося на небезпеку, вирішив, щоб не зазнати страшенних тортур, а потім бути страченим, зробив щось неймовірне для переказу. Оскільки одна його нога була закута в оббиту залізом колоду, він використав кимсь принесений ніж і зробив найдивніше з усього, що ми знаємо, вирішивши витягти з колоди свою ногу, він відтяв собі ступню. Після цього, оскільки в'язниця охоронялася, він підкопав стіну і втік до Тегеї. Ідучи вночі, він у день переховувався в лісі. Так на третю ніч він добувся до Тегеї, а лакедемон-ці всім народом шукали його дуже здивовані, найшовши його ступню, яка лежала у в'язниці, де його вже не було. Отак тоді втік він від лакеде-монців і прийшов до Тегеї, яка тоді ворогувала з лакедемонцями. Коли він одужав, він зробив собі дерев'яну ступню і став відвертим ворогом лакедемонців. Але ненависть, яку він плекав до лакедемонців, не привела його до добра. Нарешті вони захопили його на Закінті(3), де він ворожив, і вбили його.

38. Смерть Гегесістрата сталася після подій при Платеях, а на той час він був на службі в Мардонія, який багато платив йому, і Гегесістрат приносив жертви на берегах Асопу з усією ретельністю через свою зненависть до лакедемонців і через бажання якнайбільше заробити. І оскільки жертвоприношення не були сприятливими для того, щоб почати бій, ні для персів, ні для еллінів, що були з ними (бо і вони мали свого власного ворожбита, Гіппомаха з Левкади), а еллінів дедалі ставало все більше, один фіванець Тімагенід, син Герпія, порадив Мардонієві поставити варту в ущелинах Кіферону, пояснивши йому, що звідти щодня приходять елліни і що там можна їх не допустити.

39. Вже минуло вісім днів відтоді, як супротивники вистроїлися один проти одного, коли Тімагенід дав таку пораду Мардонієві. Мардо-ній зрозумів, що ця порада правильна, і щойно настала ніч, він послав загін кінноти до виходу з ущелин Кіферону, які ведуть до Платей і котрі беотійці називають Три голови, а афіняни Дубові голови. Вершники, послані туди, не марнували часу, бо вони захопили п'ятсот возів, що спускалися на рівнину і перевозили з Пелопоннесу харчі для війська, а разом із ними людей, які супроводили вози. Коли до їхніх рук потрапила ця здобич, перси почали безжалісно вбивати і людей, і в'ючних тварин. І коли вони переситилися вбивством, вони навантажили все, що залишилося, і відвезли в табір до Мардонія(1).

40. Після цієї події минуло ще два дні і жодна з ворожих сторін не наважувалася вступити в бій. Варвари дійшли до Асопу, викликаючи на бій еллінів, але ні ті, ні інші не переходили через річку. Проте Мардо-нієва кіннота весь час дратувала еллінів і не давала їм спокою. Справді фіванці, які з таким запалом перейшли на бік мідійців, із своїм завзяттям воювати, завжди показували шлях кінноті до того, як почалася битва, а тоді вже почали діяти перси та мідійці і виявили велику мужність.

41. Отже протягом цих десяти днів більш нічого не сталося, але коли настав одинадцятий день після того, як вороги вистроїлися один проти одного при Платеях і число еллінів звичайно все збільшувалося, але і Мардоній почав марудитися своєю бездіяльністю. Тоді зійшлися на нараду Мардоній, син Гобрія, і Артабаз, син Фарнака, один із небагатьох персів, якого найбільш шанував Ксеркс. Під час цієї наради було висловлено ось які думки. На думку Артабаза, треба було якнайшвидше виступити з усім військом і повернутися у фіванську фортецю, де зібрано багато продовольства(1) для людей і безліч поживи для в'ючної худоби, і перебувати там у цілковитому спокої, а далі ось що треба зробити, щоб досягти успіху. Оскільки вони мають багато золота як карбованого, так і не карбованого, а також багато срібла і келехів, усього цього не слід шкодувати, а це належить розподілити серед еллінів (2), і насамперед серед тих, які обіймають високі посади, серед тих, що очолюють міста, і вони не забаряться продати свою свободу. Проте аж ніяк не слід ризикувати, вступаючи в іншу битву. Така була його думка і думка фіванців, бо він був добре повідомлений. Але думка Мардонія була зовсім легковажна і необгрунтована. Він гадав, що його військо було незрівнянно численнішим за еллінське військо і що треба якнайшвидше розпочати бій і не давати змоги еллінам поповнювати свої лави, а щодо жертвоприношення Гегесістрата, то на них не треба звертати уваги і силоміць добувати собі сприятливі знамення, але згідно з перським звичаєм дати бій.

42. І оскільки Мардоній уважав це за доцільне, ніхто не заперечував і так переважила його думка, бо цар доручив йому верховне командування військами, а не Артабазові. Отже він скликав начальників військових підрозділів і стратегів тих еллінів, що були його союзниками, і запитав їх, чи не знають вони якогось пророцтва щодо персів, ніби Еллада стане їхньою могилою. І оскільки запрошені на нараду мовчали, одні тому, що не знали цих оракулів, а інші знали їх, але вважали небезпечним говорити, почав так казати сам Мардоній: «Оскільки ви або нічого не знаєте, або знаєте їх, але не наважуєтесь сказати, я сам вам їх перекажу, бо я добре повідомлений. Існує пророцтво, що персам призначено прибути в Елладу, розграбувати Дельфійське святилище(1) і після цього розграбування всім загинути. Отже, знаючи це, ми не нападемо на це святилище і не розграбуємо його і через це ми не загинемо. А всі ви, які. співчуваєте персам, повинні радіти, що ми знищимо еллінів». Так він їм сказав, а потім наказав їм готуватися і привести все до ладу, бо наступного дня, щойно розвидниться, відбудеться бій.

43. Цей оракул, який за словами Мардонія торкався персів, як я знаю, принаймні, було складено для іллірійців і для війська енхелеїв(1), а не для персів. Але вірші пророцтва про ту битву склав Бакід:

«Там, де течуть Термодонт і Асоп, де поля зеленіють,

Битва жорстока буяє і крики летять різномовні,

Вбито там буде багато озброєних луками персів,

Так їм призначила Доля, завжди і для всіх неминуча».

Ці вірші та інші подібні до них поета Мусая, що стосуються персів, я знаю. Річка Термодонт тече між Танагрою і Глісантом (2).

44. Після того, як Мардоній запитав про оракули і після його промови, якою він хотів підбадьорити персів, посутеніло і було виставлено варти. Коли проминула якась частина ночі і здалося, що запанував спокій у таборах і люди відпочивали в глибокому сні, з'явився вершник перед афшськими вартовими, Александр, син Амінта, стратег і цар македонців, і сказав, що йому треба порозмовляти з еллінськими стратегами. Поки більшість вартових залишилася на своїх місцях, інші побігли оповісти стратегів. Вони прибігли і сказали їм, що з мідійського табору прискакав вершник, який каже їм лише те, називаючи імена стратегів, що хоче з ними розмовляти.

45. І стратеги ледве це почули, пішли разом із оповісниками до вартових. Коли вони прийшли, Александр сказав їм: «Шановні афіняни! Те, що я вам скажу, це я вам кажу цілком довірчо і прошу вас зберігати це таємно і нікому цього не казати, крім Павсанія, щоб і мені не пошкодити. Бо я вам не сказав би цього, як би не був зацікавлений, і навіть дуже, справами всієї Еллади. Адже я і сам еллін із давнього еллінського роду і не хотів би бачити вільну Елладу поневоленою. Отже, я вам заявляю, що дотепер жертвоприношення не можуть бути сприятливими для Мардонія та його війська, бо інакше ви вже дали б йому бій. Проте тепер він вирішив не зважати на жертвоприношення і на світанку почати бій. А це тому, як я гадаю, що його схопив страх, що вас буде дедалі, то більше. Майте це на увазі і готуйтеся. Проте, якщо випадково Мардоній відкладе битву, ви зоставайтеся на ваших позиціях, бо в нього залишилося продовольства тільки на кілька днів. І якщо ця війна закінчиться так, як ви бажаєте, тоді буде справедливим, щоб ніхто з вас не забув про мене і визволив би і мене, бо лише заради еллінів я зробив такий небезпечний учинок через турботу про вас. Я хотів відкрити вам намір Мардонія, щоб несподівано не напали на вас варвари. Я македонець Александр». Так він їм сказав і повернувся в перський табір на своє місце.

46. Тоді афінські стратеги прийшли на праве крило і повідомили Павсанія про те, що чули від Александра. При цьому повідомленні Павсанія охопив страх перед персами і він відповів стратегам: «Отже, коли битва відбудеться на світанку, ви афіняни виступіть проти персів(1), а ми виступимо проти беотійців та інших еллінів, які тепер ви-строїлися навпроти вас і ось із якого приводу. Адже ви знаєте цих мідійців, як вони б'ються, бо ви воювали з ними при Марафоні, а ми ще не мали справи з цими людьми, не знаємо, як вони воюють. Ніколи ще спартанець не бився з мідійцями (2), але ми зустрічалися в битвах із беотійцями і фессалійцями. Треба лише, щоб ми озброїлися, а ви, щоб пішли на це крило, а ми на ліве». На це афіняни відповіли: «І ми самі вже давно із самого початку, побачивши, що проти вас вишиковуються перси, нам спало на думку сказати вам саме те, що ви тепер нам пропонуєте. Але ми цього не зробили, побоюючись, що наші пропозиції будуть вам не до вподоби. Але оскільки ви сами так кажете і ваша пропозиція нам подобається, ми готові це зробити».

47. Так вони дійшли згоди і коли почало розвиднюватися, не змінили позиції. Проте, що там відбувається, помітили беотійці, і пішли повідомити про це Мардонія. А він, коли це почув, одразу спробував змінити і свої позиції, пересунувши персів напроти лакедемонців. Щойно Павса-ній побачив, що відбувається таке пересування, то зрозумів, що вороги розгадали його намір, і почав повертати спартанців назад на праве крило, а Мардоній так само своїх на ліве крило.

48. Коли вони повернулися на свої попередні місця, Мардоній послав до спартанців вісника і через нього оголосив: «Лакедемонці! Люди цих країв кажуть, що ви найхоробріші мужі і захоплюються вами, бо ви не уникаєте битви і не покидаєте своїх позицій, а залишаєтеся на них і або вибиваєте ворогів, або вони вас убивають. Проте здається, що це все не відповідає дійсності, бо ще перед тим, як ми розпочали битву і перед тим, як зіткнулися з вами, то бачимо, як ви тікаєте і покидаєте позиції і дозволяєте афінянам заступити вас, щоб ті перші вступили з нами в бій, а ви хочете зайняти позиції навпроти наших рабів. Це зовсім не схоже на вчинок хоробрих мужів і ми мусимо змінити думку про вас. Адже ми чекали відповідно до вашої слави, що ви неодмінно пришлете до нас вісника, який скаже, що ви викликаєте нас на бій і хочете поміритися силами лише з персами, а ми готові до цього, а тепер ми бачимо із здивуванням, що ви зовсім не посилаєте нам виклику, а карлючитеся від страху. Отже, тепер, оскільки ви цього не зробили, ми робимо це. Чому, зрештою, не виступити нам у бій, вам як представникам еллінів, оскільки про вас іде слава як про найхоробріших, а нам як представникам варварів(1), рівними з рівними за числом? А якщо ви гадаєте, що й іншим треба воювати, тоді нехай і вони воюють після нас. Але якщо ви цього не хочете, а гадаєте, що досить нас самих, тоді ми воюватимемо аж до останнього, і хто з нас двох переможе, його перемога хай буде перемогою всього війська».

49. Так сказав вісник, почекав деякий час і оскільки ніхто не дав йому відповіді, він повернувся назад і повідомив Мардонія про те, що сталося. А той аж підстрибнув із радощів і засмакував легку перемогу. Одразу він послав свою кінноту проти еллінів. Своїм нападом вершники завдали великих утрат усьому еллінському війську, кидаючи на нього дротики і стріли, бо ті були кінними лучниками і неможливо було до них наблизитися, а крім того, вони закаламутили джерело Гаргафію(1), з якого елліни брали воду для свого війська. Щоправда, біля цього . джерела були вишикувані лише лакедемонці, а для інших еллінів це джерело було більш-менш далеким, залежно від їхніх позицій, а річка Асоп протікала неподалік. Проте перси не давали їм можливості наблизитися до неї, а тому елліни весь час ходили до джерела, бо без річки вони не могли черпати воду через перську кінноту та її стріли.

50. Отакі були справи, і еллінські стратеги, оскільки їхнім воїнам бракувало води, а перська кіннота не давала їм спокою, зібралися на правому крилі біля Павсанія, щоб порадитися про це та ще й про інші справи. Я хочу сказати, що в них уже не було харчів і що їхні помічники, яких вони послали на Пелопоннес за продовольством, були відрізані від них перською кіннотою і не могли дійти до табору(1).

51. Під час своєї наради стратеги вирішили, якщо перси відкладуть битву цього дня, перебратися на острів. Цей острів(1) розташований навпроти міста Платей на відстані десятьох стадій від Асопу і джерела Гаргафії. А як це може бути острів на суходолі? Спускаючись із Кіферо-ну, річка розгалужується і два її рукави відходять один від одного на відстань приблизно трьох стадій, а згодом знову зближуються і об'єднуються в один потік. Назва цього потоку Оероя. Тамтешні мешканці кажуть, що це дочка Асопа. Туди вирішили переміститися стратеги, бо там є скільки завгодно води і там їх не зможе сполохувати кіннота, яка тепер перебувала коло цього місця. Це переміщення, як вони вирішили, мало відбутися під час другої зміни нічної варти, щоб їх не побачили перси і на них не напала кіннота і не розсіяла би їх, коли вони прибудуть на це місце, де тече Оероя, Асопова дочка, спускаючись із Кі-ферону, розгалужуючись і оточуючи острів. Цієї ночі вони вирішили послати на Кіферон половину війська, за помічниками, що поїхали за продовольством і були відрізані на Кіфероні.