Розділ без назви (2)

17. На той час, коли Мардоній отаборився "у Фівах, елліни, які мешкали в тих краях і вже перейшли на бік мідійців, дали Мардонієві військо і вдерлися разом із ним в Афіни, а фокейці не взяли участі в його вторгненні, хоч і вони стали прихильниками мідійців, але не з доброї волі, а з необхідності. За декілька днів після прибуття Мардонія до Фів прийшли туди тисяча їхніх гоплітів на чолі з Гармокідом, одним із найславніших громадян. Коли фокейці прибули до Фів, Мардоній послав кількох вершників і попередив фокейців, щоб вони розташували свій табір окремо на рівнині. Ледве це відбулося, як прибула вся кіннота. Тоді з кінця в кінець еллінського війська, яке супроводило мідійців, поширилася чутка, що кіннота знищить фокейців, закидавши їх дротиками, і ця чутка поширилася також серед самих фокейців. Тоді їхній стратег, Гармокід, звернувся до них, щоб їх підбадьорити, з такою промовою: «Шановні фокейці! Ви добре розумієте, що ці люди хочуть, щоб ми побачили смерть на власні очі. Я гадаю, що на нас наклепали фессалій-Ці. Тепер кожен із вас усіх мусить показати себе відважною людиною. Адже буде краще, якщо ми, обороняючись, виявимо себе достойними, ніж дозволимо, щоб нас ганебно повбивали. Дамо їм зрозуміти, що вони варвари, і що елліни ті, яким вони хотіли вирити яму». Такою промовою він підбадьорив їх.

18. А вершники, оточивши їх ніби для того, щоб їх знищити і вже піднесли свої дротики, готові кинути їх. Проте фокейці вишикувались колом, якомога щільніше, зімкнувши свої лави. Тоді вершники змінили свою позицію і відступили. Я не можу сказати з усією певністю, чи причвалили вершники, щоб повбивати фокейців, бо цього хотіли фесса-лійці і, побачивши їх готовими оборонятися, побоялися, що й вони зазнають утрат і тому відступили нарешті згідно з наказом Мардонія, чи Мардоній хотів випробовувати, як вони поводитимуться. Коли повернулися вершники, Мардоній послав вісника, щоб той сказав: «Будьте спокійні, фокейці, бо ви вже довели, що ви люди хоробрі, а не такі, як про вас мені казали. І тепер ідіть добровільно на війну, бо і я, і Цар, ми вміємо нагороджувати і з лихвою за добро, яке нам зробили». Так сталося з фокейцями.

19. Тим часом лакедемонці, прибувши на Істм, отаборилися там. Коли про це дізналися інші пелопоннесці, які ще перебували у вітчизні, і побачили, як спартанці вирушили в похід, вирішили, що їм ще слід піти за лакедемонцями. Отже всі вони, коли їхні жертвоприношення виявилися сприятливими, вирушили з Істму і прибули до Елевсіни, а там принесли ще інші жертви, і оскільки вони також виявилися сприятливими, продовжили свій похід(1), а разом із ними і афіняни, що перейшли з Саламіну і зустрілися з ними в Елевсіні. Нарешті, вони прибули до Ерітрів і довідалися, що варвари отаборилися на березі Асопу, і, дізнавшися з певністю про це, вони зайняли позиції навпроти них на схилах Кіферону (2).

20. Мардоній, оскільки елліни не спускалися на рівнину, послав проти них усю свою кінноту, командував якою Масістій, котрого елліни називали Макістієм, видатна особа серед персів. Він виїжджав на коні з золотою вуздечкою і з іншою розкішною збруєю. Щойно ці вершники наблизилися до еллінів, як почали окремими загонами атакувати їх. Своїми наскоками вони завдавали еллінам багато шкоди, називаючи еллінів жінками.

21. Сталося так, що в найуразливішому місці всього розташування еллінів перебували мегарці і саме це місце було заатаковане. Отже витримуючи атаку кінноти, мегарці послали до еллінських стратегів вісника, який, прийшовши, сказав так: «Мегарці кажуть: ми, ваші союзники, одні не можемо відбивати напади перської кінноти на призначеній нам спочатку позиції. Але до цієї хвилини ми вперто чинимо опір із завзяттям, хоч нам дуже важко. І тепер, якщо ви не пришлете сюди інших, щоб нас заступили на нашій позиції, знайте, що ми її покинемо». Таку відомість він їм приніс, а Павсаній опитав еллінів, чи нема охочих піти на ту позицію і заступити мегерців. Більшість із них відмовилися, лише афіняни погодилися і триста добірних воїнів(1) із своїм начальником Олімпіодором, сином Лампона, пішли туди.

22. Вони, погодившися, як передовий загон еллінів, поспішили в Ерітри, щоб зайняти там позицію і взяли з собою лучників(1). Бій тривав довго і ось як він закінчився. Коли кіннота атакувала еллінів, коня Масістія, який скакав попереду інших, було поранено в бік стрілою. Від болю він здійнявся на дибки, піднявши задні ноги і скинув на землю Масістія. Ледве він упав, одразу кинулися на нього афіняни. Вони схопили його коня і, незважаючи на опір Масістія, вбили його. Спочатку вони не могли його вбити, бо його тіло було захищене: він був одягнений у золоту кольчугу, а поверх неї на ньому був пурпуровий хітон. Вони даремно били його по кольчузі, поки хтось здогадався вразити його в око. Так його було вбито. Я не знаю, як це сталося, що цього не помітили інші вершники. Вони не бачили, як він упав із коня, ні як його вбили. В своїх наскоках вони не помітили того, що сталося. Але коли вони зупинилися, вони почали одразу його шукати, бо не було нікого, хто би міг ними командувати. І коли вони довідалися, що сталося, підбадьорюючи один одного, вони всі разом приострожили своїх коней, щоб хоча б, принаймні, добути його тіло.

23. Афіняни, побачивши, що вершники нападають тепер не окремими загонами, а всі разом, покликали собі на допомогу інше військо. І коли поспішила на допомогу до них уся піхота, зав'язався запеклий бій навколо тіла Масістія. Поки триста афінян були без допомоги, вони не могли протистояти натискові і покинули труп. Проте коли прибуло поповнення, тоді вже перська кіннота не змогла встояти і не лише не забрала вбитого, але й втратила багато вершників. Отже, вони зупинили коней на відстані приблизно двох стадій від полю бою і почали радитися, що їм робити. Оскільки в них не було проводиря, вони вирішили повернутися до Мардонія.

24. Коли кіннота прибула до табору, все військо і Мардоній порину– –ли в глибоку жалобу за Масістієм. Вони підрізали своє волосся і свої бороди, позрізували гриви своїх коней та. мулів і так голосили, ніби загинув увесь світ. Луна розляглася по всій Беотії від їхнього плачу через утрату людини, яка після Мардонія, звичайно, вважалася персами та їхнім царем за найзначнішу особу в державі. Отже, варвари згідно своїм звичаям відзначили смерть Масістія.

25. Тим часом елліни, вистоявши проти нападів кінноти, відбивши їх, значно посмілішали. І спершу вони поклали покійника на віз і повезли його перед своїми лавами. Він заслуговував на те, щоб на нього подивитися, своєю статурою і красою, і саме через це вони залишали свої позиції, щоб побачити його. Згодом вони вирішили зійти на рівнину Платей(1), оскільки бачили, що область Платей вигідніша, ніж область Ерітрів, щоб там отаборитися і з інших причин і тому, що там багато води. Отже, вони рішили, що їм треба піти туди поблизу до джерела Гаргафії, яке було там і там розташуватися для бою. Вони взяли свою зброю і рушили з схилів Кіферону повз Гісії до Платей і, коли прибули туди, почали займати позиції, кожне плем'я свою, біля джерела Гаргафії і священної огорожі героя Андрократа (2) на рівнині з невисокими горбами.

26. Щодо позицій в них між тегейцями та афінянами виникла жвава суперечка. І ті й інші посилалися на своє право зайняти одне і те саме крило і наводили як докази цього свої нові та старі подвиги. Тегейці твердили: «Нас завжди вважали всі союзники гідними займати це місце в усіх походах, у яких брали участь дотепер пелопоннесці і за давніх часів і за нових, від того часу, коли Геракліди після смерті Еврістея намагалися повернутися до Пелопоннес. Тоді ми одержали цей привілей таким нашим подвигом: коли ми пішли на Істм (2) допомогти разом із ахейцями та іонійцями, що мешкали на Пелопоннесі, виступили проти тих, які хотіли повернутися, отже тоді згідно з переказом, Гілл запропонував, що добре було б обом сторонам не наражатися на небезпеку, вступаючи в бій, але вибрати з пелопоннеського війська, кого вони зважають за найкращого юнака, і нехай він б'ється на певних умовах із Гіллом. Пелопоннесці погодилися, щоб так воно і було і клятвенно зобов'язалися дотримуватися таких умов: якщо Гілл переможе пелопоннеського проводаря, тоді Геракліди повернуться на свою вітчизну, але коли їхнього проводаря буде переможено, вони разом із своїм військом повернуться туди, звідки прийшли, і протягом ста років не повертатимуться на Пелопоннес. Отже, з усіх союзників було вибрано Ехема, сина Ееропа, сина Фегея, це наш стратег і цар, він добровільно погодився і вступив у двобій і вбив Гілла. За цей подвиг ми серед інших почестей, що нам віддали пелопоннесці, заслужили і те, що і тепер маємо бути на чолі одного крила. Щодо вас, лакедемонці, ми не маємо заперечень, і даємо вам можливість обрати собі те крило, яким ви хочете командувати, але командування іншим крилом за правом належить нам, як це було і в минулому. Проте незалежно від подвигу, про який ми розповіли, ми більш від афінян заслуговуємо зайняти це місце, бо ми вже витримали багато боїв проти вас, шановні спартанці, і вони були успішними для нас, і ще воювали проти інших. Отже, справедливо, що ми, а не афіняни, командуватимемо якимсь крилом, бо вони не можуть послатися на такі подвиги, як ми, ні в минулому, ні в теперішньому часі».

27. Так сказали тегейці, але афіняни заперечили: «Ми добре розуміємо(1), що ми зібралися тут, щоб воювати з Варваром, а не сперечатися. Але оскільки тегеєць підняв це питання, щоб перелічити давні та нові подвиги, що саме зробив кожен із обох народів протягом історії, отже, і тепер ми мусимо довести вам, звідки бере початок це наше успадковане від предків право, бо завжди ми були відважними і маємо більше права займати перше місце, ніж аркадяни. Вони похваляються, що вбили на Істмі проводиря Гераклідів(2), коли їх проганяли всі елліни, куди б вони не приходили, намагаючись уникнути поневолення від мікен-ців, лише ми прийняли їх до себе і принизили надмірного Еврістея, подолавши разом із ними в битві тих, хто тоді володів Пелопоннесом. Отже, і аргосців із Полінейком, які напали на Фіви і там загинули, залишившись не похованими(3), виступивши з війною проти кадмей-ців, ми взяли їхні трупи і поховали в нашому Елевсіні. Крім того, це наш подвиг – перемога над амазонками(4), які з берегів ріки Термодонту вдерлися до Аттіки. І під час троянської війни & ми не були відсутніми. Але вже досить про минуле. Хоч ми не будемо перелічувати всі інші наші подвиги, а їх було багато і славних, в усякому разі більше, ніж в усіх інших еллінів, проте досить згадати про наш подвиг при Марафоні, за один такий ми гідні мати цю честь, а були ще й інші подвиги, адже ми зовсім одинокі, як відомо, без усіх інших еллінів воювали з Персом, і в такому несприятливому становищі перемогли сорок народів. Невже лише оцей подвиг не дає нам права займати це місце? Проте, оскільки цієї рішучої хвилини не слід сперечатися про місце, ми згодні, шановні лакедемонці, послухатися вас, щоб ви нам відвели, яке хочете місце, що ви його вважатимете за найдоцільніше і проти кого завгодно, бо куди б ви нас не поставили, ми намагатимемось бути хоробрими. Накажіть і ми послухаємось».

28. Так вони сказали і одразу все лакедемонське військо закричало, що афіняни більше за аркадян заслуговують зайняти місце на крилі. Так афіняни(1) одержали перевагу над аркадянами. Після цього почали шикуватися і елліни, які весь час надходили, а також і ті, що прибули спочатку, і ось як вони вишикувались. На правому крилі були лакедемонці, десять тисяч. П'ять тисяч із них, які були спартанцями, мали ще при собі на допомогу тридцять п'ять тисяч ілотів (2) із легким озброєнням, при кожному спартанці семеро ілотів. Поряд із собою спартанці поставили тегейців, через пошану до них і через їхню хоробрість. Серед них було тисяча п'ятсот гоплітів. За ними стояли п'ять тисяч корінфян, а поряд із ними вони попросили дозволу в Павсанія поставити триста потейдайців із Паллени. Далі за ними стояли шістсот аркадян із Орхоме-на (3), а ще далі три тисячі сікіонців. За ними були вісімсот епідаврій-ців. Поблизу від них вишикувались тисяча тройзенців, а далі за ними двісті лепрейців, а за ними чотириста мікенців і тірінтців і далі тисяча фліунтців і поблизу них зайняли позицію триста герміонців. За герміон-цями зайняли позицію шістсот еретрійців і стірейців, поряд із ними чотириста халкідян і далі п'ятсот ампракіотів. За ними вишикувались левкадійці і анакторійці, а за ними двісті палейців із Кефалленії. За ними . вистроїлись п'ятсот егінців і поблизу них три тисячі мегарців і далі за ними шістсот платейців. Останніми і разом із тим першими стояли вісім тисяч афінян на лівому крилі з їхнім стратегом Лісімахом.

29. Всі вони, за винятком тих сімох, що були при кожному спартанці, були гоплітами, а загальна їхня кількість доходила до тридцяти восьми тисяч семисот. Стільки було в цілому гоплітів, які зібралися там, щоб виступити проти Варвара. А легко озброєних воїнів було стільки: тих, що супроводили спартанське військо, було тридцять п'ять тисяч, по семеро на кожного гопліта, і всі вони озброєні для бою. Легко озброєних, які супроводили решту лакедемонців та інших еллінів по одному на кожного гопліта, було тридцять чотири тисячі.

30. Загальне число легко озброєних готових до бою було шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот. А загальне число еллінських військ, що зосередилися в Платеях, гоплітів разом із готовими до бою легкоозброєними, було сто десять тисяч без тисячі восьмисот. Проте разом із теспійцями, які прибули туди, це число доповнювалося до ста десяти тисяч, бо теспійці, що залишилися в живих, перебували в таборі і їх було до тисячі вісімсот(1), але вони не мали важкого озброєння.

31. Отже вони, зайнявши свої позиції, отаборилися на берегах Асопу. А варвари мардонієвого війська, оплакавши Масістія, коли дізналися, що елліни вже перебувають в області Платей, і сами прибули на береги Асопу, що тече там. Прибули вони туди, і ось як їх розташував Мардоній навпроти еллінів. Навпроти лакедемонців він поставив персів і через те, що їх було дуже багато, він розташував їх у кілька рядів і навпроти них були також тегейці. Він поставив персів на такі місця: тих, що були найбільш відважними він поставив навпроти лакедемонців, а тих, що були не такі відважні, він поставив навпроти тегейців. Це він зробив після пояснень і порад фіванців. За персами навпроти корінфян і потейдайців, орхоменців та сікіонців він розмістив мідійців. Далі за мідійцями він поставив бактрійців. Навпроти них були епідаврійці, тройзенці, мікенці, лепрейці та фліунтці. За бактрійцями він поставив індійців. Навпроти них стояли герміонці, еретрійці, стірейці та халкідяни. Далі за індійцями він поставив саків, які мали навпроти себе ампракіотів і анакторійців, левкадійців, палейців та егінців. Ще далі за саками навпроти афінян, платейців і мегарців він поставив беотійців, локрів, малійців, фессалійців і тисячу фокейців. Бо виявляється, що не всі фокейці перейшли на бік мідійців, але деякі з них допомагали еллінам, бувши ізольованими на Парнассі, звідки вони робили наскоки на військо Мардонія і еллінів, що були з ним. Навпроти афінян Мардоній поставив македонців і ще тих, що мешкають навколо Фессалії.

32. Народи, назви яких я навів, були найвидатнішими серед тих, що були під командою Мардонія, найзначнішими та найславнішими. Але серед них були і воїни інших народів: фрігійці, місійці, фракійці та пайонці і, крім того, з інших народів серед них ефіопи, єгиптяни(1) та гермотібії і ті, що їх називають каласіріями (2), озброєні кинджалами, єдині серед єгиптян, які є воїнами за фахом. Вони становили залоги кораблів і на той час, коли Мардоній був ще у фалері, він висадив їх із кораблів на сушу, бо в його піхоті, що прийшла з Ксерксом в Афіни, не було єгиптян. Цих варварів, яких я перелічив вище, було триста тисяч. Скільки було еллінів – союзників Мардонія, ніхто цього не знає (бо це не було підраховано), проте, як можна було б зробити висновок, і я вважаю, що там зібралося їх до п'ятдесяти тисяч. Ті, що вйстроїлися для битви, були піхотинцями, а кінноту було розташовано окремо.

33. Коли нарешті війська було розставлено залежно від їхнього походження та поділів, наступного дня обидві сторони(1) почали приносити жертви. В еллінів той, хто приносив жертву, був Тейсамен, син Антіоха, бо він супроводив військо як ворожбит. Він походив із Елі-ди, із роду Іамідів (Клітіад) і лакедемонці зробили його громадянином Спарти. Колись Тейсамен запитав передречення(2) для себе, чи буде в нього син, Піфія відповіла йому, що син буде в нього, коли він отримає перемогу в п'яти найбільших змаганнях (3). Проте, коли він, неправильно зрозумівши зміст оракула, почав займатися гімнастичними вправами, сподіваючись, що він отримає перемогу в гімнастичних змаганнях, готуючись до п'ятиборства і змагаючись із Гієронімом із Андросу, він був оголошений олімпіоніком, хоч і не переміг в одному з видів змагання в боротьбі. Проте лакедемонці, зрозумівши, що оракул, який було дано Тейсамену, не стосувався до гімнастичних змагань, але до військових, намагалися вмовити Тейсамена, пропонуючи йому гроші, разом із їхніми царями Гераклідами прийняти на себе командування у війнах (4). Проте він, бачачи, що спартанці за всяку ціну хотіли зробити його їхнім другом, коли він це зрозумів, він збільшив для себе суму і дав їм зрозуміти, що коли б вони зробили його спартанським громадянином із усіма громадянськими правами, він погодився б, але ні за яку іншу винагороду не зробить цього. Почувши це, спартанці спочатку обурилися і відмовилися від своєї пропозиції, проте, нарешті, коли виникла велика небезпека від наступу персів, послали за ним і погодилися з його умовою. А він, побачивши, що вони змінили думку, сказав, що і цього йому не досить і що треба ще, щоб і його брат Гегій став спартанцем на такій умові, як і він.

34. У своїй вимозі він пішов за прикладом Мелампода, якщо можна порівняти вимогу того, хто хотів стати царем, із вимогою іншого, хто домагався громадянських прав. Бо, справді, Мелампод, коли аргоських жінок уразило божевілля(1) і аргосці запросили його з Пілоса за плату вилікувати їхніх жінок від цієї хвороби, запропонував, що він це зробить і в нагороду за це хоче одержати половину царства. Аргосці на це не погодилися і повернулися, але оскільки з бігом часу божеволіло все більше і більше жінок, вони змушені були відступити і пішли за ним, погодившись дати йому те, що він вимагав. Тоді він, побачивши, що вони змінили думку, збільшив свою вимогу і заявив їм, що коли вони не дадуть його братові третину царства, він не зробить того, про що його просять. І аргосці, опинившися в такому скрутному становищі, погодилися і на це.

35. Так само і спартанці, оскільки так їм був потрібен Тейсамен, погодилися на все. Коли і на цей раз спартанці погодилися, тоді Тейсамен із Еліди, ставши спартанським громадянином, допоміг їм як ворожбит одержати перемогу в п'яти дуже важливих для них війнах. Треба –зазначити, що лише вони з усіх людей стали громадянами Спарти(1). П'ять цих перемог були такі: перша була перемога над платейцями (2), друга над тегейцями (3) і аргосцями, потім при Діпаї над об'єднаними аркадянами, за винятком мантінейців, потім перемога біля Істму(5) над мессенцями і остання перемога при Танагрі(6) над афінянами і аргосцями. З п'яти перемог цю було одержано після всіх.

36. Отже, цей Тейсамен, який був серед спартанців, був ворожбитом в еллінів там, у краю платейців. Так для еллінів, якщо вони займали оборону, жертвоприношення були сприятливими, а коли йшлося про те, щоб вони перейшли Асоп і вступили в бій, не сприятливими.