Розділ без назви (2)

52. Таке прийняли вони рішення і весь той день їх жахливо мучила перська кіннота своїми наскоками. Проте коли завечоріло і кіннота припинила свої напади, а згодом настала ніч і обумовлена година, тоді, як я сказав, більшість війська знялася і вирушила, але вони не мали наміру йти до призначеного їм місця, але щойно вирушили, радіючи, що позбулися нападів кінноти, вони попрямували до міста Платей, і так тікаючи, прибули до храму Гери(1). Він був там перед містом Платеї, на відстані двадцяти стадій від джерела Гаргафії. Вони прибули туди і порозміщувались перед святилищем.

53. Там вони отаборилися перед храмом Гери, а Павсаній, побачивши, як вони вирушили з табору, дав наказ і лакедемонцям узятися за зброю і йти слідом за іншим військом, бо він гадав, що воно попрямувало до обумовленого місця. Коли й інші командири загонів були "готові виконати наказ Павсанія, Амомфарет син Поліада, проводар загону пітанців, сказав, що він не має на думці тікати перед чужоземцями і не хоче зганьбити Спарти і, крім того, він не розуміє того, що тут відбувається, бо він не був на попередній нараді. Павсаній і Евріанакт були дуже засмучені тим, що він не послухався, але ще більше їм завдавало прикрості те, що через його вперту відмову вони будуть змушені покинути пітанійський загін(1), щоб виконати те, про що вони домовилися з рештою еллінів і залишити на певну загибель і самого Амомфарета і весь його загін. Така була їхня думка і вони затримали лакедемонське військо, намагаючись умовити Амомфарета не триматися вперто його рішення.

54. Так вони намагалися переконати Амомфарета, який лише один серед усіх лакедемонців і тегейців наполягав на тому, щоб залишитися на місці. Натомість афіняни зробили ось що: вони залишилися на своїх місцях, бо добре знали вдачу лакедемонців, які одне мали на думці, а казали інше(1). Проте, коли почалося пересування війська, вони послали вершника, щоб він побачив, чи спартанці мають намір вирушати, чи зовсім не збираються відступати і щоб він спитав Павсанія, що їм робити.

55. Коли вісник прибув до лакедемонців, він побачив їх вишикува-них на місцях, а їхніх проводирів, як вони сперечалися між собою. Евріанакт і Павсаній усе ще старалися вмовити Амомфарета не залишатися із його загоном і відокремитися від лакедемонців і не наражатися на небезпеку, але ніяк не можна було його переконати і, нарешті, вони посварилися з ним і тієї хвилини до них прибув афінський вісник. У запалі Амомфарет схопив обома руками кам'яну брилу і жбурнув її під ноги Павсанія, сказавши йому, що нею він голосує за те, щоб не тікати перед чужинцями (ними він називав варварів). Павсаній закричав на нього, що він не сповна розуму, що він збожеволів, а афінському вісникові, котрий запитав його, які накази передати афінянам, просив розповісти, що тут відбувається, і попросити афінян підійти ближче до спартанців, а щодо відступу, то робити так, як роблять лакедемонці.

56. Вісник повернувся до афінян. А Павсаній усе ще продовжував сперечатися з Амомфаретом, коли розвиднилося. За цей час він ще залишався на своїй позиції, сподіваючись, що Амомфарет не залишиться позаду, коли решта лакедемонців відступить. Але так не сталося. І Павсаній подав сигнал для відступу і повів за собою всіх інших між узвишшями, а за ним пішли і тегейці. А афіняни згідно з наказом пішли в протилежному напрямі. Тим часом лакедемонці просувалися вздовж берегів Асопу і передгір'їв Кіферону, побоюючись ворожої кінноти, але афіняни попрямували вниз на рівнину.

57. Амомфарет, який спочатку не уявляв собі, що Павсаній наважиться його покинути, затримував своїх людей і не дозволяв їм залишати позицій. Проте, коли війська Павсанія виступили, він нарешті повірив, що той не жартував і справді покинув його. Тоді наказав своєму загонові взяти зброю і повів його повільним кроком за рештою війська. А військо, віддалившися приблизно на десять стадій, очікувало загін Амомфарета біля річки Молоент у місцевості, яка називається Аргіопій, де розташовано храм Елевсінської Деметри(1). Там вони чекали на той випадок, якщо Амомфарет із своїм загоном не покинув би призначених йому позицій, щоб вони повернулися і прийшли йому на допомогу. Ледь Амомфарет і його люди підійшли до спартанського війська, як уся кіннота варварів напала на них. Перські вершники робили те, що вони завжди мають звичай робити, щойно вони побачили, що на позиціях, де були елліни в попередні дні, нема нікого, вони почвалали на своїх конях наперед і, досягши еллінів, почали їх атакувати.

58. Тим часом Мардоній, довідавшись, що елліни відступили вночі і побачивши їхні позиції порожніми, покликав до себе Торака з Ларіси та його братів Евріпіла і Трасідая і сказав їм: «Ну, сини Алева(1), що ви тепер скажете, побачивши ці позиції порожніми? Ви, хочу сказати, їхні сусіди, казали, що лакедемонці ніколи не тікають із поля бою, а на війні вони в перших лавах. Ви і перед тим бачили, як вони пересуваются і змінюють позиції і сьогодні ми бачимо, що вчора вночі вони втекли. І тепер, коли треба було помірятися силами в битві з мужами, що справді є наймужнішими на світі, ці люди ясно показали, чого вони варті серед еллінів, що і вони нікчеми. А щодо вас, оскільки ви ще не знаєте, чого варті перси, я особисто з приємністю пробачаю вам, що ви так їх розхвалили, про яких ви щось знаєте. Але ще більше мене дивує Арта-баз, який настільки злякався лакедемонців, що висловив думку, зовсім негідну мужа, що нам слід було б зняти звідси табір і піти замкнутися в місті фіванців і щоб там нас обложили. Я пізніше постараюся, щоб про цю думку дізнався Цар. Ну, нехай іншим разом ми порозмовляємо про це. А тепер нам треба не дати їм зробити того, що вони роблять, але слід догнати їх і тоді нехай вони нам заплатять за все, що вони дотепер зробили персам».

59. Так він сказав і повів персів швидким кроком, перейшовши Асоп по слідах еллінів(1), гадаючи, що ті звичайно хочуть утекти. Він скерував переслідування лише проти лакедемонців і тегейців, бо афіняни під прикриттям горбовин попрямували до рівнини і він їх не бачив. Проте, коли інші проводарі перських загонів побачили, як перси кинулися переслідувати еллінів, вони одразу подали сигнали для виступу і побігли, не дотримуючи ні дисципліни, ні ладу. Вони бігли в безладді з криками, гадаючи, що доженуть і подолають еллінів.

60. Павсаній, на якого нападала перська кіннота, послав вершника до афінян, щоб той сказав їм: «Шановні афіняни! Оскільки тепер має відбутися в нас така рішуча боротьба, від якої залежить або свобода, або неволя Еллади, наші союзники зрадили нас лакедемонців і вас афінян, бо минулої ночі вони піднялися і втекли. Після цього ми прийняли рішення, що нам треба робити, а саме оборонятися якомога найкраще і допомагати один одному. Отже, якщо ворожа кіннота спочатку скерує свої напади проти вас, то, звичайно, нашим обов'язком тегейців, які разом із нашими залишаються вірними Елладі, буде поспішити вам на допомогу. Проте тепер, коли вся кіннота накинулася на нас, буде справедливим, щоб ви прийшли на допомогу загонові, який найбільш терпить від нападів ворогів. Проте, коли станеться так, що відбудеться щось несподіване і ви не зможете прийти на допомогу сами, то, будь ласка, пришліть нам ваших лучників. Ми з нашого досвіду знаємо, що на протязі цієї війни ви воюєте з найбільшим завзяттям за всіх, і в даному разі ви зважите на наше прохання».

61. Коли афіняни одержали це повідомлення, то вирушили на допомогу спартанцям і підтримали їх, наскільки могли. Вони вже вирушили, коли на них напали елліни з царського війська, які виступили проти них, і афіняни вже не спромоглися поспішити на допомогу через ці напади. Отже, через це лакедемоняни і тегейці залишилися відокремленими від решти війська, а лакедемонців разом із легко озброєними було п'ятдесят тисяч, а тегейців три тисячі, бо вони ніколи не виступали окремо від спартанців(1). Вони почали приносити жертви перед тим, як дати бій Мардонієві та його війську. Але жертвоприношення не були сприятливими і тим часом загинуло багато їх, а ще більше було поранено, бо перси своїми щитами зробили свого гатунку загорожу і із-за неї засипали їх безжалісно дощем стріл, і спартанці дуже страждали, а жертвоприношення все ще були несприятливими. Тоді Павсаній звернув свій погляд у бік храму Платейської Гери з проханням до богині, щоб марно не загинула його надія.

62. Павсаній ще продовжував молитися(1), коли першими виступили тегейці і атакували варварів і одразу після молитви Павсанія віщування жертвоприношень стали сприятливими для лакедемонців. І коли, нарешті, це сталося і лакедемонці виступили проти персів, тоді і перси відкинули свої луки. Спочатку битва точилася навколо загорожі з щитів. Але коли ця загорожа завалилася, битва продовжувалася з усією запеклістю поблизу самого храму Деметри ще довгий час, поки вона не стала рукопашною, бо варвари схопили списи еллінів і порозламували їх на тріски. Справді, ні хоробрістю, ні силою перси не поступалися перед еллінами, але в них не було важких обладунків, не було в них ще й такої вправності у військовій справі, як у їхніх супротивників (2). Вони виходили із строю один по одному або десятеро по десяти, і утворювали в більшій чи меншій кількості щільні групи і навально нападали на спартанців які їх убивали (3).

63. Там, де перебував сам Мардоній і бився верхи на білому коні, оточений найкращими з персів, тисяччю найхоробріших, у тому місцівони завдавали найбільших утрат супротивникам. Поки був живий Мардоній, вони завзято оборонялися і повбивали багатьох лакедемон-ців. Проте коли Мардонія було вбито і загинула його охорона, найсиль-ніші люди у війську, тоді вже решта воїнів кинулась навтіки перед лакедемонцями. Найгіршим у битві для персів було їхнє озброєння, яке недостатньо захищало їх, і вони змушені були битися з гоплітами в своїх легких обладунках(1).

64. Тоді згідно з оракулом, даним спартанцям, Мардоній сповна заплатив, як і треба було, за вбивство Леоніда, і найблискучішу перемогу, з усіх, про які я знаю, одержав Павсаній, син Клеомброта і внук Анаксандріда. Імена дальших його предків до Леоніда я вже наводив, бо вони ті самі, що й у Леоніда. Мардонія вбив Арімнест, видатна особа в Спарті, який за кілька років після мідійських воєн уступив у бій при Стеніклері(1) на чолі трьохсот воїнів під час війни з мессенцями і був убитий і сам і його триста воїнів.

65. Коли перси кинулися тікати при Платеях, вони тікали безладно до свого табору за дерев'яним парканом, що його вони побудували неподалік від Фів. Мені незрозуміло, як це сталося так, що битва точилася поблизу гаю Деметри, однак жоден перс не зайшов до священної загорожі і не був там убитий, а більшість із них було вбито навколо святилища і поза ним. Я маю думку, якщо людині личить мати думку про божественні справи, що сама богиня не хотіла приймати їх до себе, бо вони спалили її святилище в Елевсіні.

66. Отак відбулася ця битва. Артабазові, синові Фарнака, вже з самого початку не подобалося те, що цар доручив верховне командування Мардонієві, адже він не радив уступати в бій, але незважаючи на всі заперечення, які він наводив, йому нічого не вдалося довести. І оскільки йому не подобався спосіб дій Мардонія, він зробив ось що. Воїнів, якими він командував (а в нього було немало війська і воно доходило до сорока тисяч), поки відбувалася битва, а він був певен того, яким буде її кінець, він у повному порядку взяв із собою і наказав їм іти слідом за ним туди, КУДИ їх поведе. Давши такий наказ, вирушив, ніби ведучи військо в бій. Але ідучи так, він побачив, як перси кинулися навтіки. Тоді він рушив уже не повільною ходою, але бігцем не для того, щоб знайти притулок за дерев'яним муром, або у фіванській фортеці, але попрямував до Фокіди з метою якнайшвидше дістатися до Геллеспонту.

67. Отже, туди вони побігли. А решта еллінів, які билися на боці Царя, виявили боягузтво, а беотійці тривалий час воювали з афінянами, бо фіванці, що перейшли на сторону мідійців, не виявляли боягузтва, але воювали завзято і загинули під ударами афінян в числі трьохсот найхоробріших. Проте, коли і вони обернулися спинами до ворогів, вони побігли до Фів, а не в тому напрямі, куди тікали перси. І решта перських союзників кинулися тікати, ні з ким не повоювавши і не вчинивши ніяких подвигів (1).

68. Для мене доказом того, що сила варварів цілком залежала від персів, серед іншого було і те, що варвари і перед битвою з ворогами тікали, побачивши, як тікають перси. І так тікали всі, крім кінноти, і зокрема беотійської кінноти. Вона дуже допомагала тим, які тікали, бо залишалася перед строєм ворогів і захищала утікачів від нападів еллінів. Отже переможні елліни переслідували Ксерксове військо, доганяючи його і вбиваючи.

69. Серед паніки, що там сталася, прийшла відомість до інших еллінів, які розмістилися поблизу храму Гери і не брали участі в битві, що битва закінчилася і що перемогло військо Павсанія. Коли вони це почули, не додержуючи зовсім порядку, вони разом із корінфянами попрямували шляхом, що йде передгір'ями і узвишшями просто до святилища Деметри, а решта разом із мегарцями та фліунтцями побігли рівнинним шляхом. Коли мегарці та фліунтці наблизилися до ворогів, їх здалека побачили фіванські вершники, як ті безладно бігли, приострожили своїх коней і кинулися на них на чолі з своїм проводирем Асоподором, сином Тімандра. Напавши на них, вони перебили шістсот із них, а решту загнали на Кіферон. Так несправедливо їх було вбито(1).

70. А перси та інша юрба, щойно прибігли до дерев'яного муру, піднялися на вежі і до приходу лакедемонців, підвищили і зміцнили, як тільки могли, ці мури. Проте, коли прибули афіняни, почалася запекла битва при мурах. Поки не було ще афінян, перси успішно оборонялися і мали перевагу перед лакедемонцями, які не вміли воювати біля мурів. Але коли до них прилучилися афіняни, битва біля мурів стала ще запеклішою і тривала довго. Нарешті, виявивши свій героїзм і наполегливість, афіняни проламали мур, зробили в ньому бреш і, звичайно, елліни кинулися всередину. Першими вдерлися всередину укріплення тегейці і вони розграбували намет Мардонія і забрали звідти різні речі, і серед них і ясла його коней, які майстерно було зроблено з бронзи. Оці ясла тегейці присвятили в храм Алейської Афіни, а решту здобичі вони поклали там, де й інші елліни. Варвари, коли завалився мур, уже не могли залишатися в строю і ніхто серед них не думав оборонятися, вони перелякані зовсім розгубилися, замкнуті у вузькому просторі десятки тисяч людей. Так еллінам було легко їх убивати. Отже, із трьох тисяч війська, за винятком сорока тисяч, яких увів із собою Артабаз, а з решти не врятувалося і три тисячі. Із лакедемонців під час битви було вбито всього дев'яносто один, із тегейців шістнадцять і п'ятдесят двоє з афінян(1).

71. Серед варварів у піхоті відзначились насамперед перси, в кінноті – саки, а як окрема особа, кажуть, відзначився Мардоній. Серед еллінів показали себе хоробрими афіняни і тегейці, але у відвазі їх перевершили спартанці. Іншого доказу щодо цього я не маю (бо всі вони перемогли ворогів, які були перед ними), але зішлюся лише на те, Що лакедемонці атакували сильніших за них супротивників і перемогли їх. Наймужнішим за всіх виявив себе, на мою думку, Арістодем, він єдиний урятувався із трьохсот і через це всі його зневажали в Спарті. Після нього відзначилися своїми подвигами спартанці Посейдоній і Філокіон, а також Амомфарет. Хоч як там було під час сперечання щодо того, хто з них був наймужнішим, спартанці, які були на полі бою, висловили думку, що Арістодем кидався на ворогів як скажений і вчинив великі подвиги, бо, очевидно, шукав собі смерті, щоб позбутися обвинувачення, яке тяжіло над ним, а Посейдоній, не шукаючи собі смерті, показав себе відважним і через це був достойнішим за Арістоде-ма. Але це вони могли казати і через заздрість. Усім їм, яких я перелічив, убитим на полі бою, крім Арістодема, була віддана належна шана, проте Арістодема не вшанували з причини, про яку я сказав.