Розділ без назви (2)

122. Коли елліни послали в Дельфи першину, вони спільно запитали бога, чи він зовсім задоволений першиною, яку він одержав, і чи вона йому припала до вподоби. І бог відповів їм, що всіма іншими еллінами він задоволений, але не егінцями, бо від них він хотів би одержати окреме приношення з тієї нагороди за подвиги(1), котру вони одержали після морської битви при Саламіні. І егінці, довідавшися про цю відповідь, принесли як присвяту три золоті зірки (2), які прикріплено на верхівці бронзової щогли там у кутку поблизу Крезового кратера.

123. Після розподілу здобичі елліни попливли до Істму, щоб видати нагороду тому еллінові, який виявився найдостойнішим від усіх під час цієї війни. Коли стратеги прибули туди, вони розподілили між собою черепки для голосування на жертовнику Посейдона, щоб визначити, хто з усіх уважатиметься за першого, а хто за другого. Виявилося, що всі вони проголосували за себе, бо кожний уважав себе за найкращого. Що ж до другого, то більшість із них визнали таким Фемістокла. Так сталося, що стратеги одержали по одному голосу, а Фемістокл перевершив усіх, як претендент на другу премію.

124. Проте, хоч елліни через свої ревнощі не захотіли винести остаточне рішення щодо нагородження, кожен із них відплив на свою батьківщину, так і не давши нікому премії, незважаючи на це, Фемістокл став знаменитим у всій Елладі і прославився як найталановитіший еллін. І оскільки ті, що брали участь у морській битві при Саламіні, не визнали його за незаперечного переможця, він одразу після того подався до Лакедемона, щоб його там ушанували. І, справді, лакедемонці влаштували йому блискучий прийом і велике вшанування. Як нагороду вони присудили Еврібіадові маслиновий вінок, а за правильні рішення та спритність Фемістоклові дали також маслиновий вінок і, крім того, подарували йому найкращу колесницю(1), що була в С парті. І виголосивши йому багато похвал, коли він від'їжджав, його супроводжували триста добірних спартанців із тих, що називаються вершниками, аж до кордону Тегеї. І наскільки я знаю, він був єдиною людиною на цілому світі, якій спартанці дали такий почет.

125. Коли з Лакедемона Фемістокл повернувся в Афіни, Тімодем із Афідни(1), один із ворогів Фемістокла, взагалі не видатна особа, в нестямі від заздрощів причепився до Фемістокла і почав обвинувачувати його за те, що той пішов до Лакедемона і казав йому, що це не його вшанували лакедемонці, а вони вшанували Афіни. А Фемістокл, оскільки Тімодем продовжував це повторювати, сказав йому: «Звичайно, так воно і є: ні мене, як би я був із Бельбінів (2), не було б так ушановано спартанцями, ні тебе, друже, як би ти був афінянином».

126. Такі справи були в еллінів. Тим часом Артабаз(1), син Фарнака, видатна особа серед персів і перед тим, але який став ще славнозвіснішим після подій при Платеях, із шістдесятьма тисячами воїнів, яких вибрав Мардоній, супроводив Царя до переправи через протоку. Коли вже Цар був в Азії, Артабаз, повертаючись, прибув до Паллени. І оскільки Мардоній перезимовував у Фессалії та в Македонії і не спонукав його приєднатися до решти війська, Артабаз вирішив, що з його боку не було б розумним не уярмити потейдейців, які повстали. Отже, потейдейці, коли через їхню країну, повертаючись, пройшов Цар і перський флот відплив від Саламіну, відверто повстала проти варварів, а разом із ними й інші мешканці Паллени.

127. Тоді Артабаз обложив Потейдаю і, підозрюючи, що і олін-фяни збираються повстати проти Царя, обложив також і їхнє місто. В ньому були боттіайці, яких македонці вигнали з берегів Тер-майської затоки. Коли після облоги він заволодів містом, вивів мешканців із міста на берег озера і там усіх зарізав, а місто передав Крі-тобулові з Торони, якого призначив правителем халкідян, і так хал-кідяни заволоділи Олшфом(1)-.

128. Щойно Артабаз захопив Олінф, як він зосередив свою увагу на облозі Потейдаї і, коли він був занятий цією облогою, стратег Скіони Тімоксейн добровільно вступив у зв'язок із ним, щоб передати йому місто. З чого почалося це взаємопорозумшня, я, принаймні, не можу сказати (бо про це ніхто не сказав), але ось як закінчилася ця справа. Щоразу, коли Тімоксейн хотів передати якесь повідомлення, написане ним для Артабаза, або Артабаз Тімоксейнові, вони обгортали записку навколо нижнього кінчика стріли, і закривали її пір'ями, а потім випускали стрілу в обумовлене місце. Але намір Тімоксейна передати Потейдаю Артабазові було викрито, бо одна стріла з повідомленням, яку Артабаз хотів випустити в обумовлене місце, не потрапила туди, але влучила в плече одного потейдейця. До пораненого, як це буває на війні, підбігло багато людей і вони одразу витягли з рани стрілу, побачили на ній записку і принесли її до стратегів. У Потейдаї тоді були союзні війська з різних міст Паллени. Коли стратеги прочитали записку і дізналися, хто був провинником зради, вони вирішили не обвинувачувати Тімоксейна в зраді. І не робити цього заради міста скіонеців, щоб відтоді надалі скюнейці не називалися зрадниками. Ось у такий спосіб було викрито Тімоксейна.

129. Минуло три місяці відтоді, як Артабаз обложив Потейдаю, і тут стався на морі відплив і тривав довго. Щойно варвари побачили берег, від якого відступила вода, як вони почали проходити до Паллени(1). Вони пройшли вже дві п'ятих свого шляху і їм залишилося пройти три п'ятих, Щоб досягти Паллени, коли несподівано почався приплив і настільки навальний, якого не було перед тим, як свідчать мешканці того краю, хоч там часто бувають припливи і відпливи. Отже, ті з варварів, які не вміли плавати, потонули, а на тих, котрі вміли, напали потейдейці на своїх легких суденцях і їх повбивали. На думку потайдейців причиною цього стрімкого припливу і загибелі персів було те, що саме ці перси, яких утопило море, опоганили храм і статую Посейдона (2) в передмісті Потейдаї. Так вони пояснюють причину цієї події і я, принаймні, гадаю, що вони кажуть правду. Усіх інших, які врятувалися, взяв Артабаз і відвів їх у Фессалію до Мардонія.

130. Отаке сталося з тими, хто супроводжував Царя. А морське Ксерксове військо, скільки його ще залишилося, покинувши Саламін і прибувши до Азії, перевезло з Херсонесу до Абідоса Царя з його військом і зазимувало в Кімі. Коли настала весна, вони зібралися на Са-мосі. Деякі кораблі перезимували там. їхніми залогами здебільшого були перси та мідійці, а їхніми стратегами стали Мардонт(1), син Багая, і Артаінт, син Артахая. їхнім співначальником, якого призначив його дядько Артаінт, став Ітамітр. Після жорстокого випробування, яке вони зазнали, вони вже більше не просувалися на захід і ніхто їх не змушував до цього. Вони залишилися на Самосі і доглядали за Іонією, щоб там не було повстання. В них було триста кораблів, рахуючи також іонійські. Між іншим, вони навіть не чекали, що елліни прийдуть в Іонію, але задовольняться тим, що охоронятимуть свою країну. Цей висновок вони зробили з того, що, коли вони тікали з Саламіну, їх не переслідували, але вони задоволені повернулися назад. Справді, зазнавши поразки на морі, вони були розчаровані в своїх можливостях, але ще сподівалися, що на суші Мардоній легко розіб'є ворогів. Перебуваючи на Самосі, вони, з одного боку, мали намір якось перешкодити ворогам, а з другого – хотіли почути, як там справи в Мардонія.

131. Початок весни і перебування Мардонія у Фессалії спонукали еллінів до дій. їхнє сухопутне військо ще не зосередилося в одному місці, а морське військо, сто десять кораблів, прибуло до Егіни. їхнім архістратигом і навархом був Леотіхід, син Менара, сина Гегесілая, сина Гшпократіда, сина Леотіхіда, сина Анаксілая, сина Архімеда, сина Анаксандріда, сина Теопомпа, сина Нікандра, сина Харілая, сина Евно-ма, сина Полідекта, сина Прітанія, сина Евріфонта, сина Прокла, сина Арістодема, сина Арістомаха, сина Клеодая, сина Гілла, сина Геракла з іншої царської родини. Всі вони, за винятком двох перших, яких я згадав після Леотіхіда, були царями Спарти. А стратегом афінян був Ксантіпп(1), син Аріфрона.

132. Коли всі кораблі прибули до Епни, в табір еллінів прийшли представники іонійців, які незадовго перед тим побували в Спарті, щоб попросити лакедемонців визволити Іонію. Серед них був і Геродот(1), син Басілейда. Вони домовилися між собою, повставши, вбити хіоського тирана Страттія. Спочатку їх було семеро. Проте, коли їхню змову було викрито, бо один із змовників розповів про їхній задум, тоді інші шестеро повтікали з Хіосу і саме на той час прибули на Егіну, і попросили еллінів пливти до Іонії. Вони ледве вмовили еллінів допливти до Делосу, бо далі все наводило страх на еллінів, бо тих країв вони не знали (2) і, крім того, гадали, що там перебуває сила перського війська. А Самос, їм здавалося, розташований так далеко, як Гераклові стовпи. І ось який збіг обставин! Перелякані варвари не наважувалися пливти далі на захід від Самосу. А з другого боку, елліни, незважаючи на те, що їх умовляли хюсці, не наважувалися пливти далі на схід від Делосу. Так цю відстань між ними підтримував взаємний страх.

133. Отже, елліни припливли на Делос, а Мардоній перезимовував у Фессалії. Коли він уже готувався вирушити, він послав звідти до пророчих святилищ одну людину з Европа(1), на ймення Міс, із дорученням вимагати оракули всюди, де тільки персам дозволялося запитувати. Про що саме він хотів довідатися в пророчих святилищах і доручив це йому, я не можу сказати, бо не від кого нічого не чув про це. Проте я маю думку, що Мардоній послав його запитувати про те, що його найбільш цікавило і ні про що інше.

134. Відомо, що цей Міс прийшов у Лебадею(1) і йому пощастило, підкупивши там одного з тамтешніх, умовити його спуститися в печеру Трофонія. Побував він також в Абах, у Фокіді, щоб звернутися з запитанням до тамтешнього святилища. Бо він був також у Фівах і одразу, прибувши туди, він попросив оракул в Аполлона Ісменія (там, як і в Олімпії, можна одержати оракул через емпіромантію (2)), потім він послав якогось чужинця, не фіванця, котрого вмовив за плату поспати в святилищі Амфіарая (3). Жодному фіванцеві не дозволяється там просити собі оракул ось через що: Амфіарай своїми оракулами наказав їм вибрати, що вони хочуть із двох можливостей, або він буде в них ворожбитом, або він буде їхнім союзником, одне виключало друге. І вони воліли краще мати його як союзника. Через це не дозволяється фіванцям спати в святилищі.

135. Тоді згідно з переказом фіванців сталося таке, що для мене залишається зовсім нез'ясованим. Отже, коли Міс із Европа обійшов усі пророчі святилища, він пройшов також до святилища Аполлона Птоя. Це святилище називається Птоон(1). Воно належить фіванцям і розташоване на північ від озера Копаіди на схилі гори поблизу міста Акрайфії. Коли до цього святилища зайшов той уславлений Міс (а. його супроводили три особи з громадян, призначених мешканцями міста, щоб вони записали оракул, який дасть божество), несподівано пророк виголосив оракул варварською мовою. Тут фіванські супутники Міса зовсім розгубилися і не знали, що їм у такому разі робити. Але Міс із Европа вихопив у них із рук табличку, яку вони тримали і написав на ній те, що сказав пророк, і сказав їм, що оракул було дано карійською мовою. Він записав його і одразу повернувся у Фессалію.

136. Мардоній, прочитавши, що було в оракулах, хоч що там було, послав до Афін як оповісника македонця Александра, сина Амінта, а це тому, що, по-перше, він був через шлюб свояком персів (бо з Гігаєю, дочкою Амінта і сестрою Александра, одружився перс Бубар і від неї народився Амшт, той, що в Азії, який одержав ім'я діда з боку матері, і йому, як відомо, Цар дав у володіння велике фрігійське місто, Алабанди(1)), а по-друге, Мардоній довідався, що Александр є проксеном(2) і також благодійником афінян. Отже, йому здавалося, що в такий спосіб він імовірно зможе перетягти на свій бік афінян, котрі, як він чув, були народом численним і відважним, крім того, він знав, що до всіх поразок персів на морі спричинилися афіняни. Якби вони перейшли на його бік, він сподівався, що він таким чином стане владарем моря, і так могло б статися, а на суші, як він гадав, йому була забезпечена перевага над еллінами. Мабуть і оракули віщували йому про майбутнє і радили йому взяти собі в союзники афінян. Отже, на підставі тих оракулів він вирішив послати Александра.

137. Цей Александр був нащадком у сьомому поколінні Пердікки, який став царем Македонії в такий спосіб. Троє братів із нащадків Темена з Аргосу(1) втекли до Іллірії – Гаван (2), Аероп і Пердікка, а з Іллірії вони прибули до північної Македонії і прийшли до міста Лебая. Там їх узяв собі на роботу з оплатою тамтешній цар. І один із них пас коні, другий – бики, а молодший, Пердікка – дрібну рогату худобу. За давніх часів не лише прості люди, а і царські родини не мали багато грошей. І сама царева жінка випікала хатній хліб. Але щоразу, коли вона пекла хлібину для молодшого (слуги), Пердікки, вона ставали вдвічі більшою сама собою. Оскільки завжди відбувалося те саме, вона сказала про це своєму чоловікові. Щойно він це почув, як йому спало на думку, що це чудо і віщує щось велике. Тоді він покликав своїх слуг і наказав їм піти геть із його царства. А вони відповіли йому, що перед тим, як вони підуть, їм треба за законом виплатити те, що вони заробили. Тоді цар, почувши про плату, а саме тієї хвилини сонячне проміння пройшло через димовий отвір до кімнати, мабуть якийсь бог запаморочив цареві голову, сказав їм: «Я плачу вам те, що ви заробили, візьміть вашу плату». І при цьому показав їм на сонячне проміння на підлозі. Тоді Гаван і Аероп, старші брати, остовпіли, але молодший, щойно почув це, мавши при собі ніж: «Ми приймаємо, царю, те, що ти нам даєш» (3), сказав так і окреслив ножем те місце на підлозі, куди впало сонячне проміння, а потім прикинувся ніби тричі зачерпнув із підлоги проміння і засунув його за пазуху, а після того пішов разом із своїми братами.

138. Отже, вони пішли, але хтось, хто стояв коло царя, звернув його увагу на те, що зробив молодший брат, і з'ясував йому, що має означати цей вчинок. Тоді цар страшенно розлютився і послав у погоню за братами вершників, щоб ті їх убили. В тій країні є ріка, якій приносять жертви як своїй рятівниці нащадки тих людей, що прибули з Аргосу. Ця ріка, щойно її перебродили нащадки Темена, настільки розлилася, що вершники не спромоглися перейти через неї. А брати прибули до іншого краю Македонії і оселилися там поблизу садів, що називаються садами Мідаса(1), сина Гордія, де ростуть пишні махрові троянди, які перевершують усі інші своїми пахощами. В цих садах колись було спіймано Сілена (2), як переказують македонці. Над цими садами височить гора Берміон, неприступна через свої сніги. Звідти почавши, брати заволоділи цією місцевістю, а згодом підкорили всю Македонію.

139. Отже, від цього Пердікки веде своє походження Александр таким чином: сином Амінта був Александр, Амінт був сином Алкета, батьком Алкета був Аероп, а його сином був Філіпп, а Філіппа – Аргай, а його сином Пердікка, який досяг царської влади.

140. Отакий родовід Александра, сина Амінта. Коли він, посланий Мардонієм, прибув в Афіни, він звернувся до афінян із такою промовою: «Шановні афіняни! Ось що Мардоній доручив мені переказати вам: мені прийшло від царя таке повідомлення: я пробачаю афінянам усе, що вони мені зробили. А ти, Мардонію, зроби ось що: віддай їм їхню крашу і, крім цього, нехай вони самі виберуть собі ще й іншу, яку тільки схочуть, і нехай вони будуть самостійні. Також усі їхні святилища, якщо, звичайно, вони домовляться зі мною, відбудуй їм, усі, що я спалив. Одержавши таке розпорядження, я зобов'язаний його виконати, якщо з вашого боку не буде якоїсь перешкоди. А тепер я скажу вам таке: «Ну що ви? З'їхали з глузду, виступивши війною проти царя? Адже ви не зможете його перемогти і не зможете без кінця чинити йому опір. Ось ви бачили силу Ксерксового війська, бачили і його успіхи, тепер ви довідаєтеся також про військо, яке я маю з собою. Навіть коли б ви одержали верх і перемогли, а на це вам нема чого сподіватися, якщо ви міркуватимете логічно, то прийде інше військо, ще більш численне. Отже, не думайте зрівнятися з Царем. Ви все одно втратите вашу країну і піддасте небезпеці ваше життя. Краще замиритися з ним. Тепер ви маєте можливість почесної згоди з ним, бо Цар має нахил до цього, як я вам сказав. Ви залишаєтесь вільними, склавши з нами союз без хитрощів і облуди. Оце доручив мені Мардоній сказати вам, афіняни. Що ж до мене, чи я зичу вам добра, мені нема чого вам сказати (бо це вже не перший раз, що ви можете в цьому переконатися), я раджу вам послухатися Мардонія. Отже, я розумію, що ви не зможете без кінця воювати з Ксерксом, бо якби я знав, що це можливе, я не прийшов би сюди і не казав би того, що я вам сказав. Я хочу сказати, що могутність Царя – надлюдська і його рука сягає дуже далеко. Адже якщо тепер одразу ви не складете угоду, тепер, коли для вас такі сприятливі умови, щоб складено було цю угоду, я боюся за вас, бо з усіх союзників ви перебуваєте саме на тому шляху, де проходить військо, і хоч як там було б, ви загинете, оскільки ваша країна – це головне поле бою. Отже, послухайтеся, зважаючи на те, що Цар саме вам пробачає з усіх еллінів за все, що ви йому зробили і готовий стати вашим другом»(1).

141. Так промовляв Александр. А лакедемонці, довідавшися, що Александр прибув в Афіни, щоб умовити афінян скласти угоду з Варваром, згадали про оракули, в яких були передрікання, що вони разом із іншими дорійцями будуть вигнані з Пелопоннесу мідійцями і афінянами(1), дуже перелякалися, що афіняни порозуміються з Персом, і одразу вирішили послати своїх представників. І сталося так, що вони з'явилися перед народом водночас із Александром. Афіняни чекали на це і не квапилися, бо були певні того, що лакедемонці, коли довідаються, що від варварів прибув посланець, щоб почати переговори, щойно дізнаються про це, як пришлють своїх представників. І афіняни навмисне гаялися, щоб лакедемонці побачили, які буде прийнято рішення.