Розділ без назви (2)

Марно благаючи батька, потоками слів велемудрих.

Знову скажу тобі слово, що буде міцніше за крицю,

Буде здобуто місця, на горбі, де оселя Кекропа(1),

Буде спаплюжено ще Кіферона священну печеру.

Мур дерев'яний всевидячий дасть Олімпієць Афіні,

Цей серед інших руїн зостанеться сам непорушним.

Він урятує й тебе і дітей тобі милих у місті,

Ти не чекай непохитно приходу піхоти й кінноти,

Спину до них оберни, відступай, відходи обережно.

День ще настане і ти відіб'єш осоружного Перса.

О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш.

Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають».

142. Цей оракул посланці визнали менш зловісним за попередній і, справді, він і був таким, вони записали його і відбули до Афін. Коли повернулися і оголосили його на народних зборах, тоді було висловлено багато різних думок для пояснення цього оракулу, і, власне, дві протилежні, а саме: дехто з старіших казав, що, на його думку, оракул натякає на те, що Акрополь буде врятовано, адже колись його було оточено парканом із паліччя. Отже, вони вважали, що це і є дерев'яний мур(1). Інші, навпаки, вважали, що бог натякає на кораблі, і наполягали на тому, щоб залишити осторонь усе інше і готувати до бою кораблі. Але тих, які казали, що кораблі це і є дерев'яний мур, непокоїли два останніх вірші, котрі вимовила Піфія: «О Саламіне святий! Дітей ти багато загубиш, Там, як Деметри дари засівають, а згодом збирають». Від цих віршів виникло збентеження в думках тих, які наполягали на тому, що кораблі – це дерев'яний мур, бо тлумачі оракулів розуміли так, що коли готувалися до морського бою, їм призначено долею бути переможеними у водах біля Саламіну.

143. Була тоді в Афінах людина, яка недавно відзначилася як одна з першорядних осіб у державі(1), ім'я її було Фемістокл, син Неокла. Ця людина заперечувала, що тлумачі оракулів правильно тлумачили їх, доводячи, що якби, справді, у вірші йшлося про афінян, бог, на її думку, не висловив би свій оракул так високомовно, і замість «О, святий Саламіне!» сказав би «Проклятий Саламіне», якби справді йшлося про те, що афіняни мали загинути біля нього, але для того, хто правильно тлумачить оракул, бог це сказав про ворогів, а не про афінян. Отже, він порадив їм готуватися до морського бою, бо там вони будуть за дерев'яними мурами. Таку думку висловив Фемістокл і афіняни вирішили, що вона краща за думку тлумачів оракулів, які наполягали на тому, що не треба готуватися до морського бою і, коротко кажучи, вони радили зовсім не чинити опору, але покинути (2) Аттіку і оселитися десь в іншому місці.

144. Перед тим ще одна думка Фемістокла з іншого приводу була визнана за найкращу. Це було на той час, коли державна казна афінян одержала значні суми з копалень(2) на Лавріоні і кожна особа мала безпосередньо отримати свою долю в десять драхм (3). Тоді Фемістокл умовив їх змінити рішення і відмовитися від такого розподілу і на ці гроші побудувати двісті кораблів (4) для війни, а він мав на увазі війну з егінцями. Справді, ця війна, яка тоді почалася, врятувала Елладу, бо змусила афінян стати моряками. Ті кораблі тоді не було використано за призначенням, для якого їх було побудовано, але вони згодом придалися для Еллади. Отже, кораблі, побудовані перед тим, були в розпорядженні афінян і їм довелося побудувати ще й інші. Після одержання оракулу вони порадилися і вирішили згідно з порадою бога виступити проти варварів, які йшли на Елладу, на своїх кораблях і з усім своїм військом спільно з еллінами, які хотіли приєднатися до них.

145. Отакі оракули було дано афінянам. Тоді елліни зібралися в одному місці, керуючись найкращими почуттями щодо Еллади і почали радитися(1), обмінялися думками і запевненнями у взаємній довірі, і на своїй нараді вирішили, що передусім їм треба покласти кінець усякій ворожнечі і війнам, що тривали між ними, а їх було втягнено ще й в деякі інші війни, але безсумнівно найбільшою була війна між афінянами та егінцями. Потім, довідавшись, що Ксеркс із своїм військом перебуває в Сардах (2), вони вирішили послати в Азію шпигунів, щоб зібрати відомості про цареві війська і послати в Аргос вісників, щоб скласти союз проти персів, а ще інших послали до Сіцілії, до Гелона, сина Дейномена, і на Керкіру просити допомоги для Еллади, а ще інших на Кріт із думкою про те, що треба порозумітися для спільної справи, бо страшна небезпека загрожувала однаково всім. Щодо військової сили Гелона, казали, що вона дуже велика і що нема іншої такої в Елладі, порівняно з якою вона не була б більшою.

146. Прийнявши такі рішення і припинивши взаємну ворожнечу, вони насамперед послали трьох людей до Азії як шипгунів. Вони прибули до Сардів, дізналися про кількість військ Царя, але коли їх було викрито, стратеги сухопутного війська поставили їх на тортури, а потім повели їх на страту. їх було засуджено на смерть, але щойно про це довідався Ксеркс, як він не ухвалив такого рішення стратегів і послав декого з своїх списоносців із наказом, якщо вони знайдуть шпигунів ще живими, привести їх до нього. Коли вони їх знайшли ще живими, то привели їх до Царя, а коли він дізнався, для чого вони прибули, він наказав списоносцям, щоб вони повели їх усюди і показали усю піхоту та всю кінноту, а коли вже наситяться цим видовищем, щоб відпустили їх, не завдавши їм ніякої шкоди і нехай вони йдуть, куди хочуть.

147. Він дав такий наказ і додав, якби було вбито шпигунів, елліни не довідалися б заздалегідь про те, що його військові сили вищі за всяке уявлення, а крім того, це не завдало б великої шкоди ворогам, коли б трьох їхніх воїнів було б убито. Проте, якщо повернуться ці люди в Елладу і елліни почують, які його сили, вони мабуть підкоряться йому, так він гадав, поступляться своєю свободою, не чекаючи на похід, що готується, і так не треба буде прикладати зусилля, виступаючи проти них. Таке його рішення схоже на інше: коли Ксеркс перебував в Абідосі, він побачив кораблі, що перевозили збіжжя(1) з Понту Евксіну через Геллеспонт, прямуючи до Егіни та Пелопоннесу. Скоро ті перси, які там перебували, довідалися, що ці кораблі належать ворогам, як уже були готові захопити їх і дивилися на Царя, коли він дасть наказ про це. Проте, Ксеркс запитав їх, куди пливуть кораблі. «Вони пливуть до твоїх ворогів, владарю, і перевозять збіжжя», відповіли вони йому. «Ну,– сказав він,-хіба і ми не пливемо саме туди, куди пливуть вони з усім нашим спорядженням та збіжжям? Яку шкоду завдають вони нам тим, що перевозять для нас збіжжя?»

148. Отже, так цих шпигунів було відпущено після того, як вони дізналися про стан речей, і вони повернулися до Європи, а елліни, які заприсягалися, що воюватимуть усі разом проти Перса, після визволення шпигунів послали вісників до Аргосу. За словами самих аргосців ось як це сталося в них. Вони заздалегідь дізналися про те, що задумав Варвар проти Еллади, довідалися і зрозуміли, що елліни захочуть узяти їх із собою проти Перса і послали питаючих у Дельфи, щоб ті запитали бога, що краще за все їм робити, бо невдовзі перед тим(1) лакедемонці з Кле-оменом, сином Анаксандріда, повбивали шість тисяч їхніх людей і саме для цього вони послали своїх запитуючих (2). А Піфія, відповідаючи на їхнє запитання, дала їм такий оракул:

«Ворог сусідям своїм, ти улюбленцю милий безсмертним,