Розділ без назви (2)

95. Острів'яни дали сімнадцять кораблів і були озброєні, як елліни. І вони були пеласгійським народом(1), але пізніше стали називатися іонійцями ось із якої причини, як і іонійці дванадцятьох малоазійських міст(2), які прибули з Афін. Еолійці(3) дали шістдесят кораблів. їхнє спорядження таке саме, як і еллінів, і як це каже еллінський переказ, за давніх часів вони називалися пеласгами (4). Мешканці берегів Геллеспонту (3), крім абідосців, бо абідосцям було дано наказ царя залишатися там, де вони були, і охороняти мости. Вони взяли участь у поході і дали сто кораблів, а спорядження в них було таке саме, як в еллінів. Вони були переселенцями іонійців і дорійців.

96. Отже, на всіх кораблях були загони персів, мідійців та саків. Із усіх тих, яких я перелічив, найшвидші кораблі були в фінікійців, а серед фінікійців – у сідонців. Усі вони і ті, що були в сухопутному війську, мали своїх тубільних начальників, яких я тут не перелічую, бо це не є завданням моєї історії(1). А це ще й тому, що начальники кожного народу не варті того, щоб я їх називав, а крім того, в кожного народу було стільки начальників, скільки було міст. Вони брали участь у поході не як стратеги, а як і всі інші воїни, як невільники. Втім усіх стратегів, що мали повну владу і були начальниками загонів кожного народу, з числа персів, я вже назвав.

97. На флоті начальниками були такі: Аріабігн, син Дарія, і Пре-ксасп, син Аспатша, і Мегабаз, син Мегабата, і Ахемен, син Дарія, а ескадри іонійців та карійців очолював Аріабігн, син Дарія і дочки Гобрія. Стратегом ескадри єгиптян був Ахеймен, рідний брат Ксеркса, а стратегами інших ескадр були двоє інших. Число тридцятивесельних та п'ятдесятивесельних і маленьких швидких та вантажних суден(1) для перевезення коней сягало трьох тисяч.

98. Найвидатнішими серед тих, що були на флоті, звичайно, крім стратегів, були такі: з Сідона Тетрамнест(1), син Аніса, з Тіра – Маттен (2), син Сірома (3), з Арада – Мербал (4), син Агбала, з Кілікії Сіеннесій, син Оромедонта, з Лікії – Кіберніск, син Сіка, з Кіпру Горг(5), син Херса, і Тімонакт, син Тімагора, а з Карії – Гістіай(6), син Тімна, Пігр, син Гісселдома, і Дамасітім, син Кандавла.

99. Про інших воєначальників я не згадую, бо не маю такого обов'язку, але роблю виняток для Артемісії(1), яка викликає в мене найбільший подив, бо ця жінка взяла участь у поході проти Еллади. Коли помер її чоловік, вона взяла владу до своїх рук, а в неї був ще малий син, і хоч ніхто її не зобов'язував, вона пішла в похід через свою любов До пригод і через свою мужню відвагу. її ім'я, як я сказав, було Артемі-сія, вона була дочкою Лігдама і з боку батька походила з Галікарнасса, а з боку матері – з Кріту. Вона була царицею Галікарнасса, Косу, Нісіру та Калімну і дала п'ять кораблів. Узагалі, в усьому флоті, звичайно, після сідонських кораблів, її кораблі з усіх, що попливли в похід, були найславнішими і серед усіх, хто взяв участь у поході, вона давала Цареві найкращі поради. Людність міст, які я назвав і яких вона була царицею, я це підкреслюю, була дорійською. Мешканці Галікарнасса походили з Тройзена, а інших міст – із Епідавра (2).

100. Досить уже того, що я сказав про регулярне військо. Коли було підраховано і вистроєно військо, Ксеркс забажав сам пройти серед його лав і оглянути. І він здійснив це бажання, стоячи на ко-лесниці і проїжджаючи між лавами кожного народу, і він запитував, а його писарі записували відповіді, поки він не проїхав від одного краю до іншого піхоти та кінноти. Закінчивши, коли кораблі з суходолу спустили на море, Ксеркс із колесниці пересів на один із сідонських кораблів(1) і, сидячи там під золотим навісом, він пропливав перед носами кораблів і опитував, як це він робив, оглядаючи сухопутне військо, залогу кожного корабля і наказував записувати відповіді. На-вархи, вивівши кораблі у відкрите море на відстань чотирьох плетрів, повернули їхні носи до суходолу, вишикували їх і підготували залоги як до бою. А Ксеркс, пропливаючи між носами кораблів і берегом, продовжував свій огляд.

101. Коли він пройшов уздовж лінії кораблів і зійшов на берег, то покликав до себе Демарата, сина Арістона, який супроводжував його в поході на Елладу. Ксеркс покликав його і поставив таке запитання: «Демарате! Зараз мені заманулося спитати тебе дещо. Адже ти еллін, як я знаю від тебе самого та від іншіх еллінів, із якими мені доводилося спілкуватися, і ти походиш із міста не з найменших і не з найслабі-ших. Отже, скажи мені тепер таке: чи чинитимуть елліни мені опір і чи наважаться підняти на мене руку. Бо я маю таку думку, що ніколи, навіть, якби всі елліни порозумілися між собою і всі інші люди, що живуть там на заході, не спроможні протистояти моєму нападу і тим більше, що вони не об'єднані. Незважаючи на все це, я хочу знати і твою власну думку, що ти на це скажеш?» Отаке він йому поставив запитання, а той відповів йому: «Царю мій! Що ти волієш краще, щоб я тобі сказав саму правду, чи те, що тобі приємне?» І Ксеркс наказав йому сказати правду і додав, що не злостиметься на нього і ставитиметься до нього, як і перед тим.

102. Коли це почув Демарат, він йому сказав: «Ну, тоді, царю мій, оскільки ти мені щиро наказуєш сказати тобі правду, я скажу так, щоб потім ти не обвинуватив мене, ніби я брешу. Я почну з того, що елліни завжди приятелювали з бідністю, але з нею пов'язується їхня відвага, наслідок мудрості еллінів і їхньої суворої дисципліни, і через свою відвагу елліни цураються і бідності і поневолення. Я, звичайно, хвалю всіх еллінів, що мешкають у дорійських краях, але те, що я скажу, це стосується не всіх, а лише лакедемонців. Насамперед, що це зовсім неможливе, щоб вони прийняли твої пропозиції, які означають поневолення Еллади, а потім вони виступлять проти тебе з війною, навіть і тоді, коли всі інші елліни встануть на твій бік. Що ж до їхнього числа, не питай мене, скільки їх є, щоб вони наважилися виступити, бо якщо тисячі ворогів візьмуть участь у поході, вони все одно воюватимуть із тобою, чи буде їх менше, чи більше».

103. Ксеркс засміявся, почувши такі його слова і сказав: «Демарате! Ну, що це в тебе зірвалося з язика? Тисяча людей зможе воювати з таким численним військом? Ну, а тепер скажи мені, ти запевняєш, що сам був царем цих людей. Чи ти зараз погодився б воювати проти десяти людей? А проте, якщо всі ваші громадяни такі, як ти їх зображуєш, тоді, звичайно, ти як їхній цар, мусиш, згідно з вашими законами, упоратися з удвічі більшим числом. Отже, якщо кожен із них вартий того, чого варті десятеро з мого війська, від тебе сподіваюся, що ти вартий двадцятьох і тоді можна виправдати твої слова. Проте, якщо ви всі такі на зріст, як і ти і всі інші елліни, що часто приходять порозмовляти зі мною, і всі ви так хвалитеся, тоді май на увазі, чи не будуть твої промови безпідставною хвастовитістю. Ну, а тепер я розберу цю справу на підставі суворої логіки. Як це можливо, щоб тисяча людей, чи десять, чи п'ятдесят тисяч могли б боротися з таким численним військом, навіть якщо всі вони однаково вільні і не підпорядковані одній людині? Адже якщо їх п'ять тисяч, на кожного з них прийдеться більше як тисяча наших. Отже, коли вони були б під владою лише однієї людини, як це є в нас, тоді, боячись цього одного, вони могли б виявитися хорошими всупереч своїй природі. Якщо їх підганяють батогами, можливо, вони виступили б і проти численного ворога, хоча б їх і було менше. Проте, коли вони вільні, вони не зроблять ні того, ні іншого. Я навіть гадаю, якщо в них і в нас було б рівне число, навряд чи елліни могли б воювати лише проти самих персів. Те, про що ти кажеш, буває в нас, але це не дуже звичайне, щоправда, це буває нечасто. Я хочу сказати, що перси моєї гвардії погодилися б воювати один проти трьох еллінів. Про це ти не знаєш і тому кажеш такі дурниці». На це відповів Демарат.

104. «Царю мій! Я і спочатку знав про це, що коли я тобі скажу правду, я не скажу тобі нічого приємного для тебе. Проте, оскільки ти мене змусив сказати тобі чисту правду, я сказав тобі, як стоїть справа з спартанцями. Про те, наскільки тепер я їх люблю, краще за всіх, ти сам знаєш, їх, які скинули мене з посади і відібрали в мене всі успадковані мною привілеї, і зробили мене позбавленим вітчизни і вигнанцем, але твій батько прийняв мене і дав мені житло і чим жити. Чи це не природно, щоб розумна людина відштовхнула від себе прихильність, якою її оточили, і навпаки, щоб вона її не дуже цінила. Я не скажу, що можу битися ні з десятьма, ні з двома, а якщо залежатиме від мене, навіть із одним воїном. А мене змусило б боротися, щось дуже важливе, тоді я можу боротися навіть із великою охотою з тими, які запевняють, ніби кожен із них вартий трьох еллінів. Так само і лакедемонці, коли б'ються сам на сам, не поступляться ні перед ким на світі, але коли вони об'єднані у військо, тоді нема на землі хоробріших за них людей. Бо хоч вони й вільні, але не з усіх поглядів. Адже над ними стоїть владар – це закон і його вони бояться далеко більше, ніж твої люди бояться тебе. І природно вони роблять те, що він наказує. А він завжди наказує їм те саме: він не дозволяє тікати з бойовища, скільки б там не було ворогів, але наказує залишатися на своїх місцях і там або перемогти, або бути вбитими. Якщо тобі здається, що я кажу дурниці, то відтепер я волію краще мовчати про все. Але ти примусив мене сказати. Незважаючи на все це, царю мій, я бажаю, щоб усе сталося так, як ти хочеш»(1).

105. Таку відповідь дав Демарат, але Ксеркс зовсім не обурився, обернув усе на жарт і по-дружньому відпустив його. Порозмовлявши з ним, Ксеркс поставив там у Доріску правителем Маскама, сина Мега-доста, замість іншого, призначеного Дарієм, і вирушив із своїм військом через Фракію до Еллади.

106. Маскам, якого там залишив Ксеркс, так виявив себе, що Ксеркс лише йому посилав дари, як найкращому з усіх правителів, котрих призначав він сам, або Дарій, і він посилав їх щороку, так само і Артак-серкс, Ксерксів син, посилав дари нащадкам Маскама. Отже, у Фракії і в усіх містах Геллеспонту були поставлені правителі ще перед цим походом. Але всіх їх, крім правителя Доріска, і всіх, що були на Геллес-понті та у Фракії, прогнали після цього походу елліни. Проте правителя Доріска, Маскама, ніхто не спромігся прогнати, хоч багато хто намагався. Через це кожен перський цар посилає йому дари.

107. З інших, вигнаних еллінами, Ксеркс нічого так не шанував як хоробру людину, крім лише одного Богія з Еіона(1). Він не переставав співати йому похвали та його синам, що залишилися жити в Персії, він віддавав йому почесті, бо справді Богій був гідний великої похвали. Він, обложений у місті афінянами та Кімоном, сином Мільтіада, і маючи можливість вийти з міста внаслідок переговорів і повернутися в Азію, не схотів так зробити, щоб не подумав Цар, нібито його було підкуплено, і він через боягузтво зберіг своє життя, але він чинив опір до останньої крайності. І коли вже в фортеці зовсім не залишилося харчів, він склав велике вогнище, а потім зарізав своїх дітей та свою жінку, наложниць, слуг і кинув усіх їх у вогонь, а після того все золото та срібло, що було в місті, він кинув через мури в Стрімон і, коли покінчив із цим і сам стрибнув у вогонь. Так його і досьогодні вихваляють цілком слушно перси.

108. З Доріска Ксеркс вирушив у похід на Елладу і всіх, кого він зустрічав на своєму шляху, він змушував іти з ним у похід, бо, як я вже сказав вище, вся країна аж до Фессалії була підкорена і виплачувала Цареві данину. її підкорили Мегабаз, а після нього Мардоній. Посуваючись від Доріска, він спершу проминув самофракійські фортеці(1), з яких остання на заході була так звана Месамбрія (2). З нею сусідить місто тасосців Стріма, а поміж ними протікає річка Лісе, у якій тоді не вистачило води для Ксерксового війська, коли в ній пересохла вся вода. Ця країна за давніх часів називалася Галлаіка, а тепер її називають Бріантіка. Треба відверто сказати, що вона власне належить кіконам.

109. Коли він перейшов через висохле річище річки Ліссу, він пройшов повз еллінські міста Маронейя, Дікая і Абдери(1). Отже, він пройшов повз них і проминув славнозвісні озера, між Маронеєю і Стрі-мою озеро Ісмаріду, а біля Дікаї – Бістоніду, до якої вливаються води двох річок Траву і Компсату. В області Абдерів він не знайшов жодного вартого уваги озера, але дійшов до ріки Несту, що виливається в море. Після того він проминув на суходолі міста тасосців, а в області одного з них є озеро, окружність якого сягає тридцяти стадій і в ньому багато риби, а вода в ньому солона. Його вода висохла остаточно, коли в'ючні тварини випили її. Це місто називається Пістір.

110. Отже, ці прибережні еллінські міста Ксеркс залишив ліворуч, ідучи далі. Фракійські племена, країною яких він проходив, були такі: пайти, кікони, бістони, сапаї, дербаї, едони та сатри. Серед них ті, що мешкали на узбережжях, мусили піти із флотом, а всі інші, крім сатрів, змушені були піти з сухопутним військом.

111. Сатри, наскільки я знаю, ніколи дотепер не були ніким поневолені, але єдині серед фракійців до моїх років залишалися вільними, бо вони мешкають високо в горах, під захистом усяких гатунків лісів і снігів і вони видатні войовники. В них є пророче святилище Діоніса. Це святилище побудовано на найвисокішій горі, а пророками в цьому святилищі є бесси з племені сатрів. І так само, як у Дельфах, пророчицею там є жінка. Більш там нема нічого видатного(1).

112. Перетявши цю країну, про яку я згадав, Ксеркс потім пройшов повз фортеці піерійців(1), із яких одна має назву Фагрій, а інша – Пер-гам. У цих краях, проходячи повз ці фортеці, він залишив праворуч від себе гору Пангайон, яка є великою і високою горою і де існують копальні золота та срібла, що їх використовують піери, одоманти і найбільше – сатри.

113. Він проминув країну доберів та пайоплів, пайонійських племен, що мешкають на північ від Пангайону, і пройшов на захід, поки не прибув до ріки Стрімону і до міста Еіона, правителем якого був Богій, котрий ще був живий і що про нього в мене вже йшлося трохи вище. Ця країна навколо гори Пангайону називається Філліда і простягається на захід до річки Ангіту, що вливається в Стрімон, а на півдні простягається аж до самого Стрімону, якому, щоб його власкавити, маги принесли в жертву білих коней(1).

114. Закінчивши цей магічний обряд та й ще деякі інші, вони попрямували до мостів, котрі вони знайшли готовими на річці Стрімоні в місцевості Едоніда, що називається Дев'ять Шляхів. Коли вони довідалися, що ця місцевість називається Дев'ять Шляхів(1), вони закопали живцем дев'ятеро хлопців і дев'ять дівчат із числа тубільців. Це такий перський звичай закопувати живцем, так, наприклад, я чув, що Аместріда, Ксерксова жінка, коли стала старою, принесла в жертву богові, що, як кажуть, перебуває під землею, щоб подякувати йому, чотирнадцять синів знатних персів, наказавши поховати їх живцем.