Розділ без назви (2)

Спис наготові тримай, щоб не бути узятим зненацька,

Голову лиш бережи, бо вона тобі тіло врятує».

Такий оракул дала їм Піфія ще перед тим, а згодом, коли вісники нарешті прибули в Аргос, і вони з'явилися перед радою, і переказали те, що їм було наказано сказати. А радники відповіли їм на їхнє прохання, що аргосці готові приєднатися до інших еллінів, якщо перед тим складуть мирний договір на тридцять років із лакедемонцями і якщо їм буде доручено командування над половиною всіх союзних військ, хоча було б справедливим (3), щоб вони командували всім військом, але незважаючи на це, вони згодні командувати половиною його.

149. Таку відповідь, кажуть аргосці, дала вісникам їхня рада, хоч пророче святилище заборонило їм скласти такий союз із еллінами. Проте, хоч вони мали страх перед оракулом, але були готові скласти мирний договір на тридцять років, щоб за цей час змужніли їхні сини. Якщо не відбудеться договір, то крім нещастя, що їх спіткало, з ними може статися ще якась інша напасть у війні з Персом, і вони потрапляють під владу лакедемонців. Тоді спартанські вісники відповіли їм такими словами: щодо мирного договору, то вони про нього розкажуть народним зборам(1), а щодо командування, то їм доручено сказати, що вони мають двох царів (2), тоді як аргосці мають лише одного. Отже, не можна відібрати командування в одного з двох царів, але ніщо не заважає аргосцям, щоб їхній цар погоджувався з двома спартанськими царями. Аргосці говорять, що вони не змогли дозволити командувати над ними спартанцям, але воліли краще, щоб над ними владарювали варвари, аби не підкорятися лакедемонцям, і оголосили вісникам, щоб вони покинули аргоську країну до заходу сонця, а якщо вони цього не зроблять, то до них поставляться як до ворогів.

150. Так про це розповідають аргосці. Проте, існує ще й інший переказ(1), що поширюється в Елладі, а саме, що Ксеркс ще перед тим, як вирушити в похід на Елладу, послав до Аргосу вісника і той, коли прибув, сказав їм таке: «Шановні аргосці! Цар Ксеркс звертається до вас. Ми гадаємо, що нашим предком був Перс (2), син Персея, сина Данаї, і Андромеди, дочки Кефея. Отже, ми все ж таки ваші нащадки. Таким чином, ні нам не слід виступати в похід проти наших предків, ні вам, ідучи на допомогу іншим, виступати проти нас, але спокійно залишайтеся у вашій країні. Бо якщо все буде так, як я планую, не буде народу, якого я шануватиму більше, ніж вас». Коли аргосці почули це, то визнали, що ця справа дуже важлива і на цей час вони не дали ніякої відповіді і не попросили нічого для себе, але коли елліни спробували перетягти їх на свій бік, тоді вже, добре розуміючи, що лакедемонці не дадуть їм узяти участь в командуванні, як вони їх просили, вони використали цей привід, щоб залишитися спокійними.

151. Із цим переказом погоджується і ще одна інша подія, що відбулася, як кажуть деякі елліни, за багато років пізніше. Сталося так, що в Сусах, місті Мемнона, опинилися прибулі туди в іншій справі Каллій, син Гіппоніка, та інші посли афінян і саме тоді і аргосці послали своїх людей у Суси, щоб запитати Артаксеркса, сина Ксеркса, чи ще продовжується дружба(1), яку склали вони з Ксерксом або він уважає їх за ворогів. Артаксеркс заявив їм, що без сумніву вона продовжується і що нема жодного міста, яке він уважав би настільки дружнім, наскільки місто Аргос (2).

152. Чи справді Ксеркс посилав в Аргос вісника, який переказав те, що я навів, і чи посланці аргосців прибули до Сусів і запитували Артаксеркса про дружбу держав, я про це не можу з певністю сказати, і не хочу висловлювати думки, протилежної до того, що твердять самі аргосці. Я знаю лише те, що якби всі люди принесли в одне місце кожен із них своє лихо, щоб обміняти його на лихо своїх сусідів, то кожен, розглядівши чуже лихо, а потім своє, яке він приніс із собою, охоче забрав би його і повернувся б додому. І якщо воно так, то поводження аргосців було не найгіршим. Але я маю своїм обов'язком писати, що кажуть, проте я не зобов'язаний беззаперечно вірити всьому, що кажуть, і це стосується до всього мого оповідання. Справді, існують люди, які дійшли до того, що твердять, ніби аргосці покликали Ксеркса піти проти Еллади, бо не мали успіху у війні з лакедемонцями, і ніби зони хотіли, аби сталося щось інше в їхньому тужливому становищі.

153. Я досить уже сказав про аргосців. Інші посланці від союзників прибули на Сіцілію, щоб зустрітися з Гелоном, і серед посланців був і лакедемонець Сіагр. Предок цього Гелона, переселився в Гелу з острова Телосу, що поблизу від Тріопія, тоді, коли ліндосці з Радосу і Антіфем заснували Гелу, і він узяв у цьому участь. Із бігом часу його нащадки стали гієрофантами(1) підземних богів і продовжують обіймати цю посаду, яку одержав від своїх предків Телін у такий спосіб. Деякі громадяни Гели зазнали поразки під час повстання в місті і знайшли притулок у Макторії, в місті, яке розташовано на північ від Гели. Телін повернув їх у Гелу, не маючи з собою жодного війська, але лише з допомогою священного начиння цих богів. Звідки він роздобув їх, чи він сам придбав їх, я не можу сказати. Хоч як там було, але з їхньою допомогою він повернув громадян до міста з умовою, що їхні нащадки будуть гієрофан-тами цих богів. Як би то не було, для мене воно залишається незрозумілим, як це розповідають, що Телінові пощастило зробити такий великий подвиг, бо подібні подвиги, я гадаю, не може зробити якась пересічна людина, але лише людина з відважною душею і з рідкісною чоловічою силою. Але про Теліна розповідають мешканці Сіцілії, що він був повною протилежністю цього, тобто людиною жінкуватою та млявою. І ось у такий спосіб він придбав це начиння.

154. Коли помер Клеандр(1), син Пантарія (2), який був тираном Гели протягом семи років і якого вбив якийсь громадянин Гели Сабілл, владу одержав брат Клеандра Гіппократ. Коли тираном був Гіппократ, Гелон , нащадок гієрофанта Теліна разом із багатьма іншими і з Айнесідемом, сином Патайка, який був зброєносцем Гіппократа… Трохи згодом через свою відважність він був призначений начальником усієї кінноти. Отже, коли Гіппократ облягав Калліполь і Наксос(1), і Занклу, і Леонтіни (5), і ще й Сіракуси (6) та багато варварських міст, під час цих воєн Гелон виявив надзвичайну відвагу. Із тих міст, що я їх перелічив, крім Сіракус, усі були підкорені Гіппократом. Але сіракусян, які зазнали поразки біля річки Елора, врятували корінфяни та керкірейці(1). їх визволили союзники з умовою, щоб сіракусяни передали Гіппократові Камаріну(8), що колись належала їм.

155. Коли Гіппократ був тираном, а його брата було вбито поблизу Гібли(1), під час його походу проти сікелів, тоді Гелон під приводом нібито хотів допомогти синам Гіппократа Евклейдові та Клеандрові в боротьбі проти громадян, які не хотіли' їм підкоритися, а насправді скоро він силою зброї переміг мешканців Гели, захопив владу, усунувши синів Гіппократа. Після цієї події, коли ті сіракусяни, що їх називають гаморами(2), було вигнано народом та їхніми власними рабами, яких називали кілліріями (3), Гелон повернув із міста Касміни (4) сіракусян на їхню батьківщину і тоді захопив і це місто, бо сіракусяни, коли Гелон виступив проти них, віддали йому своє місто і підкорилися йому (5).

156. Коли він заволодів Сіракусами, то залишив без уваги Гелу, де перед тим владарював. Він передав її своєму братові Гіерону, а сам зміцнив Сіракуси, які стали для нього всім(1). Трохи згодом це місто збільшилося і почало процвітати. Спершу він переселив сюди усіх камарінзйців і зробив їх сіракуськими громадянами і зруйнував дощенту місто Камаріну. Згодом те саме, що з камарінейцями, він зробив із половиною і навіть більше мешканців Гели. Щодо сіцілійських мегарців, які, перебуваючи в облозі і змушені були піддатися, то їхніх товстосумів, що виступили з війною проти нього, і через це чекали, що він їх повбиває, він також переселив у Сіракуси і зробив їх громадянами цього міста, а мегарський простолюд, котрий не був причетний до війни і не рчікував для себе жодного лиха, він також виселив у Сіракуси і продав іх як рабів за межі Сіцілії. Таке саме він зробив і з сіцілійськими евбейцями (2), спершу відокремивши знатних людей від простого люду. Так він учинив і з тими, і з іншими, бо гадав, що дуже прикро жити з простолюддям. Ось так Гелон став могутнім тираном.

157. І тоді, коли посланці еллінів прибули до Сіракус, вони зустрілися з Гелоном і звернулися до нього з такою промовою: «Нас послали(1) лакедемонці та афіняни і їхні союзники, щоб ми умовили тебе встати на їхній бік проти Варвара, бо, звичайно, ти знаєш, хто загрожує Елладі. Отже, цей Перс зв'язав мостами береги Геллеспонту і привів із собою з Азії всі військові сили Сходу, і він готовий вирушити в похід на Елладу під приводом, ніби він виступає проти Афін, але він насправді задумав підкорити своїй владі всю Елладу. А ти, маючи таку велику силу і становивши певну частину Еллади і не маленьку, бо володієш Сіцілією(2), прийди на допомогу тим, хто обороняє свободу Еллади і будь разом із ними визвольником. Бо якщо об'єднається вся Еллада, тоді збереться потужна сила, спроможна виступити проти загарбників. Проте, якщо одні з нас зрадять, інші відмовляться допомогти, а елліни із здоровим глуздом залишаться в меншості, тоді можна побоюватися, що загине вся Еллада. Не думай, що Перс, коли нас приневолить, не схоче і тебе приневолити, але вживи своєчасно заходів. Якщо допоможеш нам, і себе збережеш. Справи, про які дбають заздалегідь, звичайно, завершуються щасливо».

158. Так вони сказали, проте Гелон зустрів їх дуже неприязно і сказав: «Слухайте, елліни! Цими вашими своєкорисливими промовами ви наважилися запросити мене бути вашим союзником проти Варвара? А ви самі, коли я іншим разом просив вас прийти мені на допомогу проти варварського війська(1), на той час, коли я посварився з карфагенянами і благав вас помститися за смерть Доріея, сина Анаксандріда, якого вбили егестейці, коли я пропонував вам спільними силами відвоювати гавані (2), від яких ви мали багато користі, і заради мене ви не прийшли допомогти мені, і не помстилися за смерть Доріея, і хоч це залежало від вас, усю цю країну ви покинули на поталу варварам. Ну, годі з цим: тепер усе для мене обернулося на краще. А тепер, коли війна дійшла до вас, ви згадали за Гелона. Проте, хоч ви з такою зневагою поставилися до мене, я не хочу бути подібним до вас, і я готовий вам допомогти. Я дам вам двісті трієр і двадцять тисяч гоплітів, дві тисячі вершників, дві тисячі лучників, дві тисячі пращників і дві тисячі легкої кінноти. Я беру також на себе обов'язок приставити харчі для всього еллінського війська до кінця війни. Але я даю всі ці обіцянки з такою певною умовою, що я буду начальником і проводарем еллінів у війні проти варварів. Інакше я не прийду на допомогу вам, і не пришлю вам свого війська».

159. Коли цю промову почув Сіагр, він не утримався і сказав Гело-нові: «Ах! Неодмінно гірко заплакав би внук Пелопа Агамемнон, дізнавшися, що Гелон і сіракусяни позбавили проводу спартанців. Але ти не скажеш більше такого, нібито ми передали тобі командування. Якщо ти справді хочеш допомогти Елладі, то знай, що ти будеш під проводом лакедемонців, а якщо ти не вважаєш за правильне, щоб тобою командували інші, тоді не приходи нам на допомогу!»(1)

160. Коли Гелон зрозумів із слів Сіагра, що його умову не буде прийнято, він зробив їм таку остаточну пропозицію: «Слухай, спартанцю! Коли ображають якусь людину, вона звичайно спалахує гнівом. Проте ти, незважаючи на те, що твої слова мене принизили, не змусив мене дати тобі негативну відповідь. І через те, що ви в питанні про командування не поступливі, цілком зрозуміло, що і я ще більше не поступливий, бо я проводар численного війська і великого флоту. Проте, якщо моя умова для вас не прийнятна, ми зробимо вам деякі поступки щодо першої нашої пропозиції. Отже, якщо ви матимете командування над сухопутним військом, то я командуватиму флотом. Якщо, навпаки, ви хочете командувати на морі, тоді я командуватиму на суші. Цим ви маєте задовольнитися і йдіть собі геть, утративши таких могутніх союзників».

161. Отакі пропозиції зробив Гелон, але афінський посланець випередив лакедемонця і відповів такими словами: «Царю сіракусян!(1) Еллада послала нас до тебе, бо їй потрібний не проводар, а військо. Проте ти не хочеш послати військо, якщо не будеш воєначальником Еллади, але намагаєшся бути стратегом. Поки ти прагнув проводу над усім еллінським військом, ми, афіняни, були спокійні, адже ми знали, що лакедемонець здатний своєю відповіддю захистити інтереси нас обох. Проте, оскільки ми не погодилися, щоб ти став архистратегом усього нашого війська, ти хочеш тепер бути проводарем флоту, але справа в тому, прошу пробачення, що якби лакедемонець погодився призначити тебе на цю посаду, ми були б проти цього призначення. Бо така посада належить нам, якщо її не вимагають для себе лакедемон-ці. Звичайно, проти того, щоб вони, коли хочуть, одержали цей провід, ми не заперечуємо, але нікому іншому ми не дозволимо бути проводарем флоту. Бо в цьому випадку ми незаслужено придбали б наймогутні-ший флот Еллади, коли дозволили б, щоб їм командували сіракуся-ни. Адже ми, афіняни, найдавніше плем'я, єдині серед еллінів, не змінили місцеперебування і про яких ще поет Гомер сказав, що той, хто прибув із нашого міста до Трої, був найкращим воєначальником. Отже, ми цілком маємо право говорити, як ми кажемо».

162. Гелон на це відповів так: «Слухайте, ви, афіняни! Здається, що ви маєте проводарів, але не маєте людей, якими вони могли б командувати. Отже, якщо ви нічим не хочете поступитися, але наполягаєте на своєму, краще повертайтеся якнайшвидше додому і сповістіть Елладу, що для неї весну викреслено з року (тут я наведу зміст цього речення, про що в ньому йдеться: відомо, що весна це найкраща доба року, як Гелонове військо найкраще в Елладі. Отже, якщо Еллада втратила союз із ним, це так само, як би рік не мав весни).

163. Нарешті, після цих переговорів представники еллінів відпливли. Тим часом Гелон, побоючися, що елліни не спроможуться подолати Варвара, а з другого боку, вважаючи для себе приниженим, щоб сіці-лійський тиран , прибувши на Пелопоннес, воював під проводом лакеде-монців, не сх,отів пристати на пропозицію еллінів, але пішов іншим шляхом. Отже, скоро він довідався, що Перс перейшов через Геллеспонт, він послав до Дельфів на трьох п'ятдесятивесельних кораблях мешканця Косу, Кадма, сина Скіфа (2), який мав із собою багато грошей і мав переказати пропозиції про дружбу. Він повинен був стежити за ходом битви і, якщо переможе Варвар, дати йому гроші, а також землю та воду тих країв, де Гелон був тираном, а в протилежному разі, якщо переможуть елліни, повернутися на Сіцілію.

164. Цей Кадм перед тим, як відбулися ці події, успадкував від свого батька владу на Косі, досить міцну, але добровільно, хоч йому не загрожувала якась небезпека, лише завдяки властивому йому почуттю справедливості, передав цю владу народові Косу і переїхав на Сіцілію, де з допомогою самосців(1) захопив Занклу, яка змінила свою назву і стала називатися Мессеною (2). Отже, цього Кадма, який прибув на Сіцілію під час згаданих подій, керуючись почуттям справедливості, Гелон, упевнившися в тому, що Кадм справді був справедливою людиною, послав із таким дорученням. Цей Кадм, крім свого почуття справедливості, яке він виявив і в інших своїх учинках, як переказують, що і на цей раз довів це своїм досить важливим учинком. Адже маючи в своїх руках велику суму грошей, яку йому довірив Гелон, хоч і міг притримати її для себе, не зробив цього, але коли елліни перемогли в морському бою, а Ксеркс поквапно повернувся на батьківщину, тоді і Кадм повернувся на Сіцілію з усіма довіреними йому грошима.

165. Є ще й інший переказ в еллінів – мешканців Сіцілії, ніби Гелон прийшов би на допомогу еллінам, навіть будучи під їхньою командою, як би на той час Терілл, син Крініппа, тиран Гімери, вигнаний із Гімери Тероном(1), сином Айнесідема, владаря Акраганта, не привів проти нього війська з хрьохсот тисяч, яке складалося з фінікійців, лівійців (2), іберійців, лігурійців, елісіків, сардонців та кірнійців із стратегом, царем карфагенян (3) Гамількаром, сином Ганона. Терілл умовив його, оскільки вони були друзями, і за посередництвом Анаксіла, сина Кретіна, тирана Регія, який дав заручниками своїх синів Гамількарові, щоб той напав на Сіцілію і так помстився б за його тестя, бо в Анаксіла була жінкою одна з дочок Терілла, що називалася Кідіппа. Отже, так сталося, що Гелон не зміг подати допомоги еллінам і послав у Дельфи ті гроші.