Розділ без назви (2)

Анаксандріда), а крім того, його жінкою була дочка Клеомена. Тоді він прибув у Фермопіли з трьома сотнями, згідно з законом, яких він вибрав із тих, у кого були сини. Він прийшов, узявши з собою також фіванців, число яких я вже наводив, коли сказав про все його військо. Стратегом фіванців був Леонтіад, син Еврімаха. Леонід навмисне взяв їх(1) із собою з такого приводу: оскільки проти них було висловлено підозру в тому, що вони схиляються на бік мідійців. Отже, він покликав їх на війну, бо хотів довідатися, чи і вони пришлють йому військо, або рішуче відмовляться воювати разом із еллінами. Вони, справді, прислали військо, але щось інше мали на думці.

206. Цей загін спартанці послали з Леонідом як авангард, щоб його побачили всі інші елліни і вирушили б у похід і не перекинулися б на бік мідійців, довідавшися, що вони все відкладають виступ. Але пізніше, бо тоді їм заважали карнеї(1), вони мали намір, коли закінчаться свята, залишити в Спарті тільки сторожу і поспішити якнайшвидше піти на допомогу з усім військом. Такий самий намір мали й інші елліни, бо на той час припали і олімпійські змагання. Вони гадали, що битва у Фермопілах може закінчитися так швидко і тому послали цей передовий загін.

207. Отже, це вони мали на думці. Проте еллінів, які були у Фермопілах, коли Перс наблизився до проходу, охопив великий страх і вони почали радитися, чи слід їм відступити. Пелопоннесці гадали, що краще відступити до Пелопоннесу і там обороняти Істм(1). Проте Леонід, коли фокейці і локри рішуче виступили проти такої думки, вирішив залишитися на своїх позиціях і послати вісників до еллінських міст, щоб вони прислали ще людей на допомогу, вважаючи, що в нього мало війська, щоб відбити мідійську навалу.

208. Поки вони так радилися, Ксеркс послав одного вершника-розвідника дізнатися, скільки там еллінів і що вони роблять. Він чув, коли ще був у Фессалії, що в тому місці зібралося небагато війська і що його очолюють лакедемонці, а на їхньому чолі стоїть Леонід із роду Гераклідів. Коли вершник наблизився до табору еллінів і почав розглядати, він не спромігся побачити весь табір, бо йому не було видно тих, хто перебували по той бік муру, який побудували і охороняли елліни, і він міг лише розглядіти тих, що розташувалися назовні перед муром. Тоді він вирішив, що перед муром були лакедемонці. Щодо інших, то він побачив, як деякі з них управляються, деякі причісуються. Побачивши таке, він не зміг підрахувати, скільки їх там було. Коли він розвідав усе, що спромігся, він спокійно повернувся, бо ніхто не переслідував і взагалі навіть ніхто на нього не звернув уваги.

209. Почувши про це, Ксеркс не міг зрозуміти, що там відбувається, адже ці люди готувалися чи бути вбитими, чи вбити всіх, скільки зможуть. Проте, оскільки те, що вони робили, здалося йому сміховинним, він послав за Демаратом, сином Арістона, який був у його таборі. Той прийшов і Ксеркс запитав його про все це, цікавлячись довідатися, що означає те, що роблять лакедемонці. І Демарат відповів йому: «Чи ти не чув тоді, коли ми вирушили проти Еллади, що я казав тобі про цих людей? Проте коли ти мене чув, ти почав глузувати з мене, бо я казав тобі, що бачу, чим закінчиться цей похід. Адже я, царю мій, всіляко намагаюся завжди казати тобі правду. А тепер почуй це ще один раз. Ці люди прийшли сюди, щоб воювати з нами, щоб ми не пройшли і для цього вони готуються. Я хочу сказати, що такий їхній звичай. Коли наражається на небезпеку їхнє життя, вони опоряджують своє волосся. Знай і це: якщо тобі пощастить підкорити цих і тих, що залишилися в Спарті, тоді, царю, не буде на світі іншого народу, який би підняв руку на тебе і міг би вчинити тобі опір, бо тепер ти виступаєш проти найшля-хетнішого царя, який тільки є в Елладі, і проти найхоробріших людей». Ці слова здалися Ксерксові зовсім невірогідними і він знову запитав, у який спосіб такі нечисленні, скільки їх там є, зможуть воювати з його військом. І Демарат відповів: «Царю мій, якщо ти не переконаєшся в тому, що я тобі кажу, тоді ти вважай мене за брехуна».

210. Так він казав йому, але не переконав Ксеркса. Після цього Ксеркс почекав ще чотири дні, все ще сподіваючись, що елліни відступлять, а на п'ятий день, бо вони не тікали, але залишалися непохитні, що здавалося йому зухвалістю і безумством, він розсердився і послав проти них мідійців і кіссійців із наказом, щоб вони взяли тих живими і привели до нього. Коли мідійці атакували еллінів, багато з них загинуло, проте інші приходили на їхнє місце, вступали в бій і не відступали, незважаючи на великі втрати. Тоді всім стало ясно і навіть самому Цареві, що в нього багато людей, але мужів серед них мало(1). Бій тривав цілий день.

211. Отже, коли мідійців було розбито і вони почали відступати і на їхнє місце прийшли перси, котрих Цар називав безсмертними, з проводарем Гідарном. Цар був певний того, що таким воїнам, як вони, перемога дістанеться легко. Проте, коли і вони вступили в бій із еллінами, вони не досягли більшого, ніж мідійське військо. З ними сталося те, що й із мідійцями, бо вони билися у вузькому місці з своїми списами, що були коротші за списи еллінів і не могли використати своєї числової переваги. Крім того, лакедемонці билися пречудесно. Вони всіляко довели перед людьми, що не знали мистецтва війни, що вони знали його досконало. І саме вони довели це в такий спосіб: щоразу, коли вони поверталися спиною до ворогів, нібито кидаючись навтіки, але зберігаючи свій щільний стрій, варвари, бачачи, що лакедемонці тікають, починали з гучними криками переслідувати їх, але коли варвари до них наближалися, лакедемонці повертаючись до них обличчям, нападали на них і вбивали незліченну юрбу персів. При цьому і серед спартанців були втрати. Нарешті перси, неспроможні, незважаючи на всі свої спроби, вдертися до вузького проходу, нападаючи окремими загонами та в усякі інші способи, відступили.

212. Кажуть, що під час цих атак Цар, який дивився на бій, тричі зіскочував із трону, бо побоювався за своє військо. В такий спосіб відбувалася битва в той день, але і наступного дня варвари не добилися нічого більше. Отже, оскільки їхніх супротивників було мало, перси, сподіваючись, що спартанці були переранені і не зможуть довше чинити опір, відновили свої атаки. Але елліни вишикувалися в кілька рядів і воїни кожного міста билися по черзі, крім фокейців: їх поставили на горі, щоб вони чатували на стежці. І перси, побачивши, що ніщо не змінилося порівняно з попереднім днем, відійшли.

213. Цар не знав, що робити в такому становищі, коли до нього прийшов один малієць, Ефіальт, син Еврідема. Він уявляв собі, що може одержати від Царя якусь велику винагороду і розповів йому про стежку, яка проходила горою до Фермопіл і через це спричинилася до загибелі еллінів, які займали там позиції проти ворогів. Пізніше він злякався лакедемонців і втік до Фессалії, а після його втечі на одній нараді амфіктіонів у Пілаї пілагори(1) призначили за його голову певну грошову суму. За деякий час він повернувся до себе на батьківщину, в Антікіру, і там Ефіальта вбив один трахінець Атенад із іншої причини (2), про яку я розповім далі в своєму оповіданні, але, незважаючи на це, він отримав від лакедемонців значну винагороду. Такий був кінець Ефіальта після всіх цих подій.

214. Однак є ще інший переказ про те, що один карістієць, Онет, син Фанагора, і один антікірець, Корідалл, звернулися до Царя з такою пропозицією і показали персам шлях через гору, але щодо мене, то я, принаймні, зовсім не вірю цьому переказові. Насамперед, треба зробити висновок про це з наступного: адже еллінські пілагори призначили плату не за голови Онета і Корідалла, а за голову трахінця Ефіальта, бо вони, напевне, я гадаю, мали найнадійніші відомості. Крім того, ми знаємо, що Ефіальт саме з цієї причини втік із своєї батьківщини. Звичайно, навіть не будучи малійцем, Онет міг би знати про існування тієї стежки, коли він деякий час перебував у тих місцях. Але це був не він, а Ефіальт, який провів персів тією стежкою через гору, і тому я вважаю його за винуватця.

215. Ксеркс, якому припало дуже до вподоби те, що йому пообіцяв Ефіальт, сповнений радощів, одразу послав туди Гідарна з його військом(1). Вони вирушили з табору тоді, коли засвічують світильники. Цю стежку показали їм тамтешні малійці і нею провели фессалійців проти фокейців, на той час, коли фокейці перегородили муром прохід і були в безпеці від нападу ворогів. Адже було визнано вже багато років тому, що ця стежка не була потрібною малійцям.

216. Тепер подам опис цієї стежки. Вона починається від ріки Асопа, яка тече гірською ущелиною. Назви цієї гори і цієї стежки однакові – Анопая. Ця Анопая починається з вершини гори і закінчується в Альпені, першому місті Локріди перед Малідою і там біля скелі, що називається скелею Мелампіга(1) і біля житла керкопів, де є найвужче місце стежки.

217. Цією стежкою, такою, як я її описав, усю ніч ішли перси, спершу .перейшовши через Асоп, маючи праворуч Етейські гори, а ліворуч Трахінські гори. Вже почало розвиднюватися, коли вони прийшли на саму вершину гори. На тому місці гори чатували, як я сказав вище, тисяча фокейських гоплітів, обороняючи свою країну і водночас охороняючи стежку. Бо там унизу прохід охороняли ті, про яких я вже згадав, а стежку на горі запропонували Леонідові охороняти фокейці.

218. Фокейці побачили, що перси зійшли на гору, ось як: оскільки вся та гора густо поросла дубняком, а персів не було видно, коли вони підіймалися на гору. Не було вітру і через те, що стало чути гучне шамрання, як це було природне, від листя розсипаного за землі, фокейці

стріпонулися і почали одягати обладунки, і раптом варвари опинилися перед ними. Коли перси побачили людей, що надягали свої обладунки, вони здивувалися, бо не сподівалися зустріти опору, а тут виявилося військо. Коли Гідарн, злякавшися, чи ці фокейці не були лакедемонцями, спитав Ефіальта, звідки це військо, і коли довідався, хто вони, почав шикувати своє військо до бою. А фокейці, коли на них обрушився град стріл, повтікали на найвищу вершину гори, впевнені, що атака скерована була насамперед проти них, і вирішили готуватися до смерті. Так вони гадали, але перси, що йшли за Ефіальтом і Гідарном, не звернули уваги на фокейців, почавши швидким кроком спускатися з гори.

219. Еллінам, які чатували у Фермопілах, перший, хто сповістив їх, що на них на світанку чекає смерть, був ворожбит Мегістій, котрий досліджував нутрощі жертовних тварин. Згодом і дезертири принесли їм звістку про обхідне переслідування персів. Була ще ніч, коли вони принесли цю звістку, а після них і вартові, які бігцем спустилися з вершин, коли вже почало дніти. То елліни почали радитися, але їхні думки поділилися надвоє. Одні не хотіли покинути своїх позицій, а інші дотримувалися протилежної думки. Після цього вони розлучилися, і одні з них повтікали, розсіялися і попрямували кожен до свого дому, а інші з них прийняли рішення залишитися на місці з Леонідом.

220. Кажуть ще і таке, що сам Леонід відпустив їх, щоб вони не загинули, але для нього і для спартанців, що були з ним, не личило залишати своїх позицій, на які вони встали спочатку для забезпечення оборони. До цієї думки радше схиляюся і я, бо Леонід, коли зрозумів, що союзники були неохочі і не мали бажання наражатися на небезпеку разом із ним до кінця, наказав їм тікати, але для нього було б ганьбою тікати і, навпаки, коли б він залишився там, він прославив би своє ім'я і не заплямував би честі Спарти. Отже, було дано оракул Піфії спартанцям, які звернулися до неї перед цією війною ще на самому початку її, чи зовсім загине Лекедемон від варварів, чи загине їхній цар. Цей оракул вона дала їм у гекзаметричних віршах, і ось що в ньому було:

«Вам, о нащадки Геракла, обширної мешканці Спарти,

Вибір такий: або місто преславне від Перса загине,

Чи вболюватиме гірко за смертю царя, що загине,