Розділ без назви (2)

68. Коли прийшла його мати, він дав їй у руки частину нутрощів тварини(1) і гаряче став прохати її: «Матінко! Я заклинаю тебе в ім'я і всіх інших богів, і перед усім в ім'я цього Геркейського Зевса (2), скажи мені правду: хто мій справжній батько? Отже, Левтіхід, посварившися зі мною, запевняв, що ти завагітніла від першого твого чоловіка, коли прийшла в дім Арістона. Інші кажуть іще інше й ганебніше, ніби ти мала стосунки з одним із служанців, із пастухом віслюків (3), і ніби я його син. Отже, я тебе благаю і заклинаю сказати мені всю правду, бо якщо ти навіть і зробила щось із того, що розповсюджують, то ти не єдина, яка це зробила, є ще багато інших таких. А крім того, настирливо базікають у Спарті, ніби в Арістона не було сімені, щоб мати дітей, бо інакше йому народили б дітей його перші жінки».

69. Отже, він казав так, а мати відповіла йому: «Сине мій! Оскільки ти мене просиш і благаєш, як скажу тобі всю правду. Коли мене взяв Арістон у свій дім, на третю ніч після шлюбу, до мене прийшов якийсь привид в образі Арістона, переспав зі мною і потім вінки, що були в нього, він надяг на мою голову. А коли він зник, прийшов Арістон. Побачивши на мені вінки, він спитав, хто надяг їх на мене. Я відповіла, що той був він, але той цьому не повірив. Тоді я його клятвено запевнила і впевнено сказала, що він даремно відмовляється від того, що невдовзі перед тим прийшов і спав зі мною, і потім дав мені вінки. Коли Арістон побачив, ще я заприсягалася, він зрозумів, що це було від бога. І справді, вінки доводили, що це від святилища героя, що є перед брамою, якого звуть Астрабаком, але й ворожбити заявили, що то був цей герой. Тепер, синє мій, ти знаєш усе, про що хочеш довідатися. Отже, або ти народився від цього героя і твоїм батьком є цей Астрабак, або ним є Арістон, бо тієї ночі я зачала тебе. Що ж до іншого, на що посилаються твої вороги, кажучи, що сам Арістон, коли йому було принесено повідомлення про твоє народження, сказав у присутності багатьох людей, ніби ти не його син (бо звичайний час, десять місяців ще не минув), то він вимовив ці слова через незнання цієї справи(1). Бо жінки народжують і за дев'ять місяців і за сім, коли ще не минають десять місяців, а я, мій сине, народила тебе за сім місяців. Це зрозумів і сам Арістон за деякий час, після того, як вимовив ті слова. Іншим чуткам про твоє народження, ти можеш не вірити, бо те, що ти від мене почув,– це чиста правда. А від пастухів віслюків я бажаю тепер, щоб у Левтіхіда та в інших, що поширюють такі чутки, жінки народжували синів».

70. Таке розповіла вона, а він, коли довідався про це, що хотів знати, взявши все необхідне, вирушив до Еліди, сказавши, ніби їде до Дельфів по оракул із святилища. Проте лакедемонці запідозріли, що він хоче втекти(1), і пішли слідом за ним. Але якось йому пощастило перейти на Закінт (2) із Еліди. За ним перейшли туди і лакедемонці і спробували були схопити його, і викрасти його супутників. Але після того, оскільки закінтяни не збиралися видавати його, він звідти дістався до Азії, до царя Дарія, який улаштував йому пишний прийом і подарував цілу область із містами. Так Демарат прибув до Азії, а згодом, після усіх тих пригод, прославив Лакедемон багатьма своїми ділами і порадами, й зокрема вшанував своїх співгромадян перемогою на олімпійських змаганнях (3), на яких він одержав нагороду в змаганні на квадригах і виявився єдиним із усіх без винятку спартанських царів, що досягли цього.

71. Коли Демарата було позбавлено влади, її прийняв Левтіхід, син Менарія, і в нього народтінся син, Зевксідам(1), що його деякі спартанці прозвали Кініском. Цей Зевксідам не царював у Спарті, бо помер ще до Левтіхіда, і залишив сина Архідама. Коли Левтіхід утратив Зевксідама, він зашлюбився із другою жінкою, Еврідамою, сестрою Менія і дочкою Діакторіда. Вона не народила йому нащадка чоловічої статі, але лише дочку Лампіто, з якою одружився син Зевксідама Архідам: йому дав її в жінки Левтіхід.

72. Проте і Левтіхід не провів свою старість у Спарті, але те, що він зробив Демаратові, обернулося йому на лихо і ось як це сталося. Як стратег лакедемонців(1) він вирядився до Фессалії, але, хоч і міг підкорити всю країну, його було підкуплено(2) і він забрав собі багато грошей. Проте його спіймали на місці злочину в таборі, коли він сидів на лантусі з грошима. Його привели в суд і засудили на вигнання з Спарти, а його будинок зруйнували. Як вигнанець він пішов до Тегеї і там помер. Звичайно, це сталося за деякий час.

73. І тоді, коли Клеомен покінчив справу з Демаратом, він одразу взяв із собою Левтіхіда і вирушив у похід на егінців, страшенно розлючений на них за вчинену йому образу. Отже, егінці, зважаючи на те, що проти них виступили обидва царі, вирішили більше не чинити опору і вибрали десятеро егінців із найбільш видатних за своїм багатством і походженням і серед інших Крія, Полікрітового сина, і Касамба, Арістократового сина, які користалися найбільшим впливом на острові, і відвели їх до Аттіки, і передали їх як заручників до найгірших ворогів егінців, до афінян.

74. Після цього, коли стали відомими заміри Клеомена проти Дема-рата, Клеомен, боячись спартанців, потай утік до Фессалії(1). Звідти він прийшов до Аркадії і почав там схиляти до заколоту, намагаючись об'єднати аркадян проти Спарти, і змусив їх заприсягатися, що вони підуть за ним, куди б він їх не повів, і найбільш він хотів відвести місцевих проводарів Аркадії до міста Нонакрія (2) і там примусити їх заприсягатися водою Стікса (3). Кажуть, що в цьому аркадійському місті є вода Стікса, і справді вона там є. Із однієї скелі витікає трохи води і крапля за краплею тече в яругу, і цю яругу оточують із усіх боків дерева. А Нонакрій, де тече це джерело, це аркадійське місто поблизу Фенея.

75. Коли лакедемонці довідалися, що Клеомен готує похід проти них(1), вони злякалися і покликали його до Спарти, де він мав би ту саму владу, що і перед тим. Але коли він повернувся, на нього напала одразу хвороба, і він збожеволів, хоч і перед тим він був не сповна розуму, бо хоч якого спартанця він зустрічав, він штрикав йому в обличчя палкою. Коли він зовсім з'їхав із глузду, і почав робити такі речі, родичі прив'язали його до колоди. Зв'язали, він побачив, що залишився сам на сам із сторожем і попросив, щоб той дав йому ніж. І оскільки сторож спочатку не хотів дати йому ножа, він почав йому загрожувати, кажучи, що він йому зробить, коли визволиться. Нарешті, сторож, а він був ілотом, злякався його загроз і дав йому ніж. Коли Клеомен узяв це залізне начиння, він почав від гомілок і пошматував своє тіло. Розрізаючи на довгі смуги своє тіло, він від гомілок дійшов до стегнів і від стегнів до крижів і до паху, поки не дійшов до черева і пошматував і його, і так помер, як переказує більшість еллінів, бо вмовив Піфію сказати неправду про Демарата. Проте афіняни кажуть інакше, бо коли він удерся в Елевсіну, він вирубав дерева священної округи богинь, а аргосці кажуть, що це було йому за те, що він вигнав із аргоського святилища аргосців, які знайшли там притулок після битви, і зарізав їх усіх, і в своєму безумстві спалив також священний гай.

76. Колись Клеомен у Дельфах хотів одержати оракул, за яким він заволодіє Аргосом(1). І коли він із спартанцями прибув до річки Ерасін (2), що, як кажуть, витікає з озера Стімфаліди (бо справді води цього озера вливаються, як кажуть, у підземну прірву, а потім виходять в Аргосі і там, і далі ця вода називається аргосцями Ерасін). Отже, коли Клеомен прибув до цієї річки, він приніс їй жертви. І оскільки жертвоприношення не були сприятливими, щоб перейти через річку, він сказав, що дуже поважає Ерасін, бо він не є зрадником своїх співгромадян, але через таке його поводження аргосці не досягнуть добробуту. І після того він віддалився і привів своє військо в Тірею (3) і, принісши в жертву морю бугая, він перевіз на кораблях (4) своїх людей в область Тірінта і Навплія.

77. Аргосці довідалися про це і поспішили на допомогу до узбережжя. Коли вони наблизилися до Тірінта, до того місця, що називається Сепея, вони зайняли позиції навпроти лакедемонців, не залишивши між військами широкої смуги. Адже аргосці не боялись відкритої битви, але боялися, що їх можуть перемогти хитрощами. Бо справді на це натякав оракул, який їм Піфія дала разом із мілетянами і в якому було таке(1):

«Якщо жінки переможуть і виженуть звідси мужицтво,

Славу здобудуть велику аргоським своїм громадянам,

Хоч і багато жіноцтва собі пороздряпує щоки,

Скаже майбутнєє людство, що нині дракон цей жахливий

Більше звиватись не зможе, його вже простромлено списом».

Усе разом (2) узяте злякало аргосців. Тоді вони вирішили діяти згідно з оповісникам своїх ворогів. Так вони вирішили і ось що зробили. Щоразу, коли спартанський оповісник подавав сигнал лакедемонцям робити таке та інше, аргосці починали робити точно те саме.

78. Клеомен це помітив, що аргосці роблять усе згідно із сигналом його оповісника, і дав наказ своїм людям, коли оповісник дасть сигнал обідати, тоді нехай вони беруть свою зброю, і вирушають проти аргосців(1). Цей наказ було виконано лакедемонцями. Отже, на той час, коли аргосці обідали за сигналом оповісника, лакедемонці напали на них і багатьох повбивали, але ще більше тих, що повтікали до Аргоського гаю, вони оточили і сторожили.

79. Потім Клеомен зробив таке. В нього було кілька перебіжчиків і, довідавшись від них, він послав вісника, і почав викликати, називаючи кожного на ім'я, щоб аргосці виходили з гаю, де вони були оточені в святилищі, він викликав їх, додаючи до цього що він одержав викуп за них. У пелопоннесців викуп було встановлено: за кожного полоненого виплачувати дві міни. Хоч як би там було, до п'ятдесяти аргосців, що виходили один за одним, як їх викликав Клеомен, було вбито. Сталося так, що все, що відбувалося назовні, не було видно тим, які перебували в священній окрузі. Отже, гай був густий і ті, що були в ньому, не бачили, що там ставалося назовні, поки хтось із них не заліз на дерево і ясно побачив, що відбувалося. Тоді, звичайно, хоч він їх викликав, вони вже не виходили назовні.

80. Отже, тоді Клеомен дав наказ, щоб усі без винятку, також і ілоти, навалювали суш навколо гаю і, коли наказ було виконано, він спалив гай. Коли вже гай палав, хтось із перебіжчиків спитав когось, якого бога був цей гай, а той відповів, що він належав Аргосові. Ледве Клеомен це почув, як він глибоко зітхнув і сказав(1): «О, Аполлоне! Ти, що даєш оракули! Я бачу, що ти мене безжалісно обдурив, сказавши, що я заволодію Аргосом. Я роблю висновок, що для мене вже здійснився оракул».

81. Після цього Клеомен відпустив більшість свого війська до Спарти, а сам, узявши тисячу вибірних воїнів, пішов до храму Гери , щоб принести жертву. Коли він сам хотів зробити жертвоприношення на жертовнику, жрець заборонив це йому робити (2), наполягаючи на тому, що чужоземцеві не дозволяється приносити тут жертви. Тоді Клеомен наказав ілотам відігнати від жертовника жерця і відшмагати його, і сам приніс жертву. Так він зробив і повернувся до Спарти.