Розділ без назви (2)

110. Цими словами Мільтіад залучив на свою сторону Калліма-ха. І коли була проголошена Каллімахова думка, було вирішено дати битву. Після цього стратеги, думка яких була, щоб відбулася битва, щоразу, коли наставала їхня черга командувати, передавали командування Мільтіадові. Проте він, хоч приймав командування, ще не давав сигналу починати битву, поки, нарешті, не прийшла його черга командувати.

111. Коли прийшла його черга, афіняни почали шикуватися до бою в такому порядку: на чолі правого крила(1) стояв полемарх Каллімах, бо на той час було заведено, щоб полемарх командував правим крилом. Далі за ним були послідовно розташовані філи за їхніми порядковими номерами одна за одною (2). Останніми на лівому крилі були платей-ці. Починаючи від цієї битви і після неї, коли афіняни приносили жертви на святах, що відбуваються кожні п'ять років (3), афінський вісник оголошував побажання щастя афінянам разом із платейцями. Коли афіняни шикувалися до бою на Марафонському полі, виявилася така цікава обставина: коли афінське військо розшикувалося по всьому фронту, то завдовжки воно стало рівним мідійському, але його центр складався (4) з небагатьох лав і це місце фронту було дуже слабким, а обидва крила були сильні та густі.

112. Коли військо зайняло свої позиції і жертвоприношення виявилися сприятливими, афіняни, щойно їм було дано сигнал наступу, кинулися швидким кроком(1) на варварів. Відстань, яка відокремлювала супротивників, була не меншою за вісім стадій. Перси, коли побачили, як елліни наближуються до них швидким кроком, почали готуватися відбити їхній наступ і, побачивши, що їх було небагато і, незважаючи на це, вони швидко бігли, не маючи ні кінноти (2), ні лучників, подумали, що їх охопило шаленство, яке доведе їх до остаточної загибелі. Так гадали варвари, але афіняни, коли в густому строї зіткнулися з варварами, билися дуже відважно. І, справді, наскільки ми знаємо, вони були першими серед еллінів, які атакували ворогів швидким кроком, і першими, які не здригнулися, побачивши мідійське військове вбрання і людей (3) у цьому вбранні, бо до того еллінів навіть при імені мідійців охоплював страх.

113. Битва при Марафоні тривала довго. В центрі строю, де вишикувалися перси і саки, там перемагали варвари і, прорвавши еллінські лави, почали гнати їх у глиб країни, але на обох крилах перемагали афіняни і платейці. І ставши там переможцями, і погнавши ворогів, вони дозволили їм тікати, і зімкнувши обидва крила в єдиний стрій, вони билися проти тих, що їм прорвали стрій у центрі, і тут перемога залишилася за афінянами. Коли перси тікали, їх переслідували крок за кроком афіняни і, вбиваючи їх, прогнали їх аж до берега і намагалися підпалити їхні кораблі.

114. В цій битві був убитий полемарх Каллімах(1), б'ючись дуже відважно, і серед стратегів було вбито Стесілая, сина Трасіла. Там загинув і Кінегейр, син Еврофоріона, коли він схопився за закраїну корми перського корабля, йому відрубали сокирою руки. Загинуло ще багато інших знатних афінян.

115. Коли вже так було захоплено сім кораблів, нарешті варвари відпливли(1), взявши з собою полонених еретрійців з острова, де вони їх залишили, й обігнули Суніон, щоб встигнути прибути до Афін, перш ніж туди прибудуть афіняни. В Афінах поширилася чутка, що такий план було прийнято за пропозицією Алкмеонідів, бо вони порозумілися з персами, під час, коли ті, давши їм сигнал, високо підняли щит.

116. Отже, перси обігнули Суніон, але афіняни поквапилися так швидко, як тільки могли їх ноги, на захист свого міста і встигли прибути туди перед тим, як прибули варвари і, вирушивши з священної округи Геракла в Марафоні, отаборилися в іншій священній окрузі Геракла в Кіносаргах. Варвари припливши на своїх кораблях до Фалерського рейду (бо Фалер на той час був корабельнею(1) афінян), недовго затрималися там, не спускаючи вітрил, а потім повернулися до Азії.

117. В цій битві при Марафоні було вбито до шести тисяч п'ятисот варварів, а в афінян сто дев'яносто два(1). Стільки загинуло з обох сторін. Там сталася одна цікава подія: якийсь афінянин Епізел (2), Куфагорів син, коли бився відважно врукопаш в тій битві, втратив зір, не бувши пораненим ні списам, ні стрілою, і відтоді залишився на все своє життя сліпим. Я чув, що сам він розповідав про своє нещастя таке: йому здалося, що перед ним якийсь високий на зріст гопліт, борода якого вкривала ввесь його щит, і ніби цей привид, пройшовши повз нього, вбив його сусіда. Це, мені сказали, розповідав сам Епізел.

118. Тим часом Датій , повернувшись із військом до Азії, прибувши на Міконос, бачив якийсь сон. А який то був сон, не переказують, але він, ледве розвиднилося, наказав зробити обшук на кораблях, і коли на одному з фінікійських кораблів було знайдено позолочену статую Аполлона, спитав, звідки її було викрадено. І коли довідався, з якого храму її було викрадено, відплив на Делос. І (делосці тоді вже повернулися на свій острів) поставивши статую в святилище, дав доручення делосцям взяти статую і відвезти її в Деліон (2) в області фіванців. • Це приморська місцевість навпроти Халкіди. Давши таке доручення, Датій відплив. Проте цю статую делосці не перевезли туди, але за двадцять років самі фіванці перевезли її в Деліон за наказом оракула.

119. Полонених Датієм та Артафреном еретрійців, коли ці перські стратеги повернулися в Азію, вони привели їх у Суси. А цар Дарій ще перед тим, як еретрійців було взято в полон, був страшенно розлючений проти них, бо еретрійці першими виступили проти нього і завдали йому шкоди. Проте, коли він побачив, як їх привели до нього і вони були в його руках, він не завдав їм жодного лиха, але оселив в одному з своїх маєтків у Кіссії, який називається Ардерікка(1) і розташований на відстані двохсот десяти стадій від Сусів і на відстані сорока стадій від колодязя, з якого добувають три види речовин(2). Справді, звідти черпають асфальт і сіль, і олію в такий спосіб: їх черпають журавлем, що до нього замість цеберка прив'язують половину бурдюка. Його занурюють у речовину і черпають ним, а потім виливають у басейн. Із нього переливають в інший і тоді рідина виступає в трьох різних формах. Асфальт і сіль застигають одразу, але олія… Перси називають її радинака. Вона чорна і випускає важкий запах. Там оселив еретрійців цар Дарій. Вони аж до моїх часів ще жили там і зберегли свою давню мову (3). Така була доля еретрійців.

120. Лакедемонці прибули до Афін у числі двох тисяч після місячної повні, дуже поспішаючи так, що вони прийшли до Аттіки на третій день після того, як вийшли з Спарти. І прибули вони туди досить пізно, щоб узяти участь у битві, але незважаючи на це, вони дуже бажали побачити мідійців і пішли на Марафон, і побачили там мертвих персів. Потім вони привітали афінян із їхнім подвигом і повернулися до себе.

121. Проте, мені зовсім незрозуміло і я не погоджуюся з цим переказом, ніби могло статися так колись, щоб Алкмеоніди(1) підняли щит, порозумівшися з персами, бо бажали, щоб афіняни були поневолені варварами і разом із ними Гіппієм, бо вони були явними ненависниками тиранів, якщо і не більше, то принаймні настільки, наскільки Каллій, син Файншпа, батько Гіппоніка. Каллій, я хочу сказати, був єдиним із афінян, хто наважився, коли Пейсістрат був вигнаний афінянами, купити його маєтки, які громадськість передала на аукціон, і інтригував проти нього як найгірший його ворог.

122(1). (Цього Каллія з багатьох причин варто не забувати. По-перше, через те, про що я вже казав, бо це була людина, яка палко прагнула свободи для своєї батьківщини. По-друге, через те, чого він досяг на олімпійських змаганнях. Він був першим (2) на перегонах, другим у змаганнях квадриг, а перед тим був оголошений переможцем на піфійських змаганнях і своїми надмірними витратами вславився по всій Елладі. Нарешті, він уславився своїм ставленням до своїх трьох дочок. Коли вони досягли шлюбного віку, він обдарував їх найбагатішим посагом і дав кожній можливість вибрати з усіх афінян, якого вона схоче чоловіка, і за нього він видав її заміж).

123. Алкмеоніди так само були ненависниками тиранів, хоч трохи менше, ніж він. Отже, для мене цілком незрозуміло і я не можу повірити цьому наклепові, ніби саме вони подали сигнал щитом, вони, які поки існували тирани, жили на засланні(1), а крім того, саме через їхні інтриги Пейсістратіди змушені були позбавитися влади. І вони, на мою думку, стали визвольниками Афін, без сумніву, з більшим праЕОм, ніж Гармодій та Арістогейтон. Отже, ті розгнівали Пейсістратідів убивством Гшпарха, але не зробили нічого більше, щоб покласти кінець їхній тиранії. Навпаки, очевидно, що Алкмеоніди визволили місто, коли справді саме вони вмовили Піфію, щоб вона наказала лакедемонцям визволити Афіни, як я вже сказав вище (2).

124. Але хтось може сказати, що вони були якось скривджені афінським народом і через це хотіли зрадити свою батьківщину. Хоч як воно там було, принаймні в Афінах не було інших осіб більш шанованих і які б користувалися з більшої поваги(1). Отже, нема підстав гадати, що вони з метою, яку їм приписують, могли подати сигнал, піднісши щит. Нема сумніву в тому, що щит було піднесено, в цьому ніхто не може сумніватися, бо так воно було. Проте, хто був той, хто його підніс, щодо цього я більше нічого не можу сказати.

125. Алкмеоніди(1) спрадавна славилися в Афінах, але починаючи від Алкмеона і потім після Мегакла, вони стали найславнозвіснішими. По-перше, тому, що Алкмеон, Мегаклів син, допоміг лідійцям, які прийшли з Сардів від Креза, щоб одержати пораду в дельфійському святилищі, і охоче підтримав їх. І Крез, довідавшися від лідійців, які часто відвідували пророчі святилища, про зроблені йому послуги, запросив Алкмеона в Сарди і, коли той прийшов, запропонував йому в дар усе золото, яке він за один раз зможе віднести на собі. Алкмеон, щоб використати таку нагоду і взяти запропонований йому подарунок, вигадав таке: він одягся в широкий хітон і зробив так, щоб у ньому була глибока пазуха, взув найбільші, що він їх міг знайти, котурни і пішов до скарбниці, куди його повели. Там він наштовхнувся на велику купу золотого піску і насамперед наповнив до краю золотом усі свої котурни, потім наповнив золотом усю свою пазуху, посипав золотим піском волосся на своїй голові, набрав його собі в рот і так вийшов із скарбниці, ледве волочачи свої котурни, і скидався на що завгодно, але не на людину, бо й рот у нього був забитий золотом, і ввесь він із ніг до голови розпух від золота. Коли його побачив Крез, він затрусився від сміху і дозволив йому взяти все це, і ще подарував йому не менше. В такий спосіб отримала велике багатство ця родина і через це Алкмеон міг утримувати квадригу і одержав нагороду на олімпійських змаганнях.

126. Після нього в наступному поколінні Клейстен, сікіонський тиран, настільки підніс цю родину, що вона стала ще славнозвіснішою, ніж була перед тим. У Клейстена, сина Арістоніма, Міронового внука і правнука Андрея(1), народилася дочка, яку звали Агаріста. Він хотів знайти для неї найкрашого з усіх еллінів і за нього видати її заміж. Отже, під час олімпійських змагань, на яких він переміг із своєю квадригою, Клейстен наказав вісникові оголосити, хто з еллінів уважає себе за гідного стати затем Клейстена, той нехай приїде до Сікіона на шістдесятий день або ще раніше, бо Клейстен має намір призначити весілля за рік від цього шістдесятого дня. Відтоді всі елліни, що пишалися своєю особою і своєю вітчизною, почали приходити свататися. Для них Клейстен із цієї нагоди наказав спорудити стадіон та палестру.

127. Отже, з Італії(1) прибули Сміндірід(2), син Гіппократа з міста Сібаріса. Він напевне перевершував усіх щодо сластолюбства (на той час Сібаріс був у найбільшому розквіті), також і Дамас, син Амірія, відомого мудреця з міста Сірія. Вони прибули з Італії. З берегів Іонійської затоки прибув Амфімнест, син Епістрофа з Епідамна. Він із берегів Іонійської затоки. З Етолії прибув брат Тіторма, якого ніхто з еллінів не перевершував тілесною силою, але він віддалився на самий край ето-лійської землі, Тітормів (4) брат Малес. Із Пелопоннесу прибув Леокед, син аргоського тирана Фейдона(5), того Фейдона, який установив на Пелопоннесі міри і який допустив без сумніву найбільше зухвальство, ніж будь-хто інший із еллінів, бо прогнав розпорядників змагань в Елеї і сам почав розпоряджатися олімпійськими змаганнями. Отже, прибув його син і ще з Трапезунта в Аркадії прибув Аміант, син Лікурга, а з міста Пайон в Азанії прибув Лафан, син Евфоріона, того, який, згідно з аркадійським переказом, прийняв у своєму домі Діоскурів і відтоді гостинно приймав усіх подорожан. І, нарешті, з Еліди прибув Ономаст, син Егея. Отже, оці прибули з Пелопоннесу. Із Афін прибули Мегакл, син Алкмеона, того, який відвідав Креза, і ще один інший, Гіппок-лейд, син Тейсандра, який був в Афінах першим щодо багатства та краси. Із Еретрії, що на той час була в розквіті, прийшов Лісаній. Він єдиний із Евбеї. З Краннона в Фессалії прийшов Діакторід із родини Скопадів, а з країни молоссів (6) Алкон. Стільки було женихів.

128. Коли вони прибули в призначений час, Клейстен спершу запитав їх про їхню батьківщину і про родину кожного з них. Потім він затримав їх на рік і випробував їх, щоб виявити гідність кожного, його освіту та його характер, розмовляючи з кожним окремо, а іноді з усіма вкупі. Молодших із них він виводив, щоб вони робили тілесні вправи і те, що було важливішим, він випробував їх за спільною трапезою. Увесь час, що він їх утримував у себе, він це робив і водночас розкішно частував їх. І найбільш за всіх женихів йому, здається, подабалися ті, що прийшли з Афін, а серед них найбільше сподобався йому Гіппоклейд Тейсандрів син, який вирізнявся і своєю гідністю і тим, що за своїм походженням він був спорідненим із корінфськими Кіпселідами.

129. Коли настав день, призначений для шлюбного бенкету, на якому мав бути сам Клейстен і оголосити, кого він обрав із усіх, він приніс у жертву сто биків, поставив столи для женихів і для всіх мешканців Сікіона. Коли закінчився бенкет, женихи почали розважатися музикою(1) і переказом анекдотів у присутності всіх гостей. Поки ще тривало пиття вина, Гіппоклейд, який викликав загальне захоплення, наказав флейтистові награвати йому мелодію для танцю, флейтист почав грати, а Гіппоклейд танцювати. Він сам, я гадаю, був дуже задоволений своїм танцем, але Клейстен, бачачи такі його фіглі, почав дивитися на нього з незадоволенням. Згодом Гіппоклейд ненадовго зупинився і після попросив, щоб йому принесли стіл і, коли його принесли, він спершу почав викидати на ньому всякі лаконські колінця (2), потім аттицькі і, нарешті, обіперся на нього головою, а ногами почав теліпати в повітрі. Клейстен, поки Гіппоклейд виконував свої перший і другий танці, хоч і почув огиду від його танців та від його безсоромності і не хотів, щоб Гіппоклейд став його зятем, стримувався, не хотів своїм обуренням пошкодити йому, але коли побачив, що той виробляв ногами, вже не міг стриматися і сказав йому: «Ну, сине Тейсандра, своїм танцем ти втратив наречену». А Гіппоклейд сказав йому у відповідь: «Це байдуже Гіппок-лейдові». Від цієї події виникло таке прислів'я.