Розділ без назви (2)

Легко також вони заволодівали іонійськими містами, що були на материку, але там уже так не ловили людей, бо це було неможливе.

32. Справді, перські стратеги не проминули здійснити свої погрози, якими лякали іонійців, на той час, коли виступили в похід проти них. Коли вони заволоділи містами, вони вибрали найуродливіших юнаків і їх оскопили, зробивши їх євнухами. І також найуродливіших дівчат вони послали до Царя. І не лише це зробили вони, також спалили міста разом із їхніми храмами. Так утретє були поневолені іонійці: вперше їх поневолили лідійці, а вдруге і втретє перси(1).

33. Виступаючи з Іонії, морське військо почало завойовувати всі узбережжя, що лежать ліворуч для того, хто впливає до Геллеспонту, бо міста, розташовані праворуч, їх уже підкорили перси, наступаючи на них із суходолу. Ті частини узбережжя Геллеспонту, що є на європейській стороні(1), це такі: Херсонес, на якому є багато міст, як Перінт і фракійські фортеці, і Селімбрія, і Візантій. Тоді там візантійці і ті, що навпроти них, калхедонці, не стали чекати на прибуття фінікійців, але залишивши свою вітчизну, подалися до Понту Евксін. І там оселилися в місті Месамбрії. А фінікійці спалили дотла ті міста, які я назвав, і згодом подалися до Проконнесу і Артака і, підпаливши також їх, знову відпливли до Херсонесу, щоб зруйнувати і решту міст, які вони ще не розграбували, коли перед тим приставали до них. Проте до Кізіка вони зовсім не приставали, бо ще до того, як фінікійці припливли до Геллеспонту, кізікенці добровільно підкорилися Цареві, склавши угоду з правителем Даскілея Ойобаром, сином Мегабаза. Всі інші міста на Херсонесі, за винятком Кардії(2), опинилися в руках персів.

34. До тих пір тираном цих міст був Мільтіад, син Кімона, сина Стесагора. Перед тим владу в цих містах мав Мільтіад, син Кіпсела, і одержав він її у такий спосіб. Цей Херсонес належав долонкам(1), фракійському племені. Отже, долонки, не маючи успіху у війні з апсін-тіями, послали своїх царів у Дельфи, щоб отримати оракул про війну. Піфія відповіла їм, що їм треба взяти в їхню країну як ойкіста того, хто після їхнього виходу з пророчого святилища перший запросить їх до себе гостювати. Пішли долонки Священним шляхом (2) і пройшли через Фокіду та Беотію і, оскільки ніхто їх не запрошував, збочили з шляху і попрямували до Афін (3).

35. На той час в Афінах урядував Пейсістрат(1), але значний вплив мав і Мільтіад, син Кіпсела. Він був із родини, яка утримувала квадриги, а вона походила від Еака із Егіни, але один із молодших предків його став афінянином, бо Філай(2), син Еанта, перший із цієї родини став афінянином. Цей Мільтіад, сидячи перед дверима свого будинку, побачив долонків, які проходили перед ним, і оскільки вони були одягнені не в місцевий одяг і тримали списи, він окликнув їх і, коли вони наблизилися, запропонував їм зупинитися в нього. Вони прийняли його гостинність і переказали йому все про оракул, і почали просити його послухатися бога. Мільтіад, щойно почув їхню пропозицію, погодився, бо йому було тяжко зносити тиранію Пейсістрата і він хотів податися кудись подалі. Не гаячи часу, він вирядився до Дельфів запитати в пророчому святилищі, чи треба йому зробити те, на чому наполягали долонки.

36. І коли Піфія заохотила його зробити це, Мільтіад, син Кіпсела, який перед тим був оголошений переможцем у змаганнях квадриг, узяв із собою всіх афінян, які хотіли взяти участь у його заповзятті(1), сів на кораблі разом із долонками і прийняв у володіння їхню країну, а вони зробили його своїм тираном. Насамперед він перегородив муром Херсо-неський перешийок (2) від міста Кардії до Пактії, щоб апсінтії не могли робити наскоків на його країну і грабувати її. Цей перешийок має завширшки тридцять шість стадій, а від цього перешийка до середини країни ввесь Херсонес має завдовжки чотириста двадцять стадій.

37. Коли Мільтіад перегородив муром цей перешийок Херсонесу і цим відігнав апсінтіїв, першими, проти яких він виступив із війною, були лампсакенці(1). Вони влаштували засідку і взяли його живим у полон. Але Мільтіад був у добрих стосунках із лідійським царем Крезом. І коли Крез дізнався про це, він послав вісника оголосити лампса-кенцям, щоб вони звільнили Мільтіада, а якщо вони цього не зроблять, то він загрожував повирубати їх впень, як сосну (2). Лампсакенці обговорювали між собою, але не могли з'ясувати, що означає ця загроза Креза, що він знищить їх, як сосну, коли нарешті це зрозумів один старий, і сказав їм, що це означає, бо серед дерев лише сосна, якщо її зрубати, не дає паростків, але всихає від кореня. Отже, лампсакенці злякалися Крезової загрози і відпустили Мільтіада на волю.

38. Отже, Мільтіад дякуючи Крезові врятувався, але пізніше помер без спадкоємця, передавши владу й усе майно Стесагорові, сину свого єдиноутробного брата, Кімона. І після того, як він помер, херсонесці почали приносити йому жертви, як це звичайно роблять на честь ойкіста(1), і влаштовувати гіппічні та гімнічні змагання, в яких жоден із лам-псакенців не мав права брати участі. Під час війни з лампсакенцями помер Стесагор, не залишивши нащадка. Його в пританеї вдарив сокирою в голову якийсь нібито перебіжчик, але справді він був ворогом і людиною запальної вдачі.

39. Коли загинув у такий спосіб Стесагор, тоді Пейсістратіди послали(1) на одній трієрі до Херсонесу Мільтіада, сина Кімона і брата покійного Стесагора, щоб він там одержав владу. Коли він був ще в Афінах, вони ласкаво поводилися з ним, начебто не вони спричинилися до вбивства його батька Кімона, про що я розповім в іншій частині мого оповідання(2). Коли прибув до Херсонесу Мільтіад, він не виходив із свого будинку, очевидно, шануючи пам'ять свого покійного брата Стесагора. Херсонесці, довідавшися про це, зібралися з усіх без винятку міст, це були найзнатніші з проводарів, і вони прийшли всі разом, щоб виразити йому співчуття, а він наказав їх схопити і ув'язнити. І тоді Мільтіад оволодів всім Херсонесом, маючи п'ятсот найманців і одружився з дочкою фракійського царя Олора (3) Гегесіпілою.

40. Отже , цей Мільтіад, син Кімона, скоро прибув на Херсонес, як його спіткали там нещастя, ще гірші за попередні. Бо за три роки до цих подій він був змушений тікати від скіфів. Адже ці кочовики скіфи, .яких розгнівав цар Дарій (2), зібралися і пройшли аж до Херсонесу, а Мільтіад не залишився там, щоб їх затримати, але віддалився з Херсонесу, поки скіфи не відступили звідти. І тоді його повернули туди долонки. Отаке сталося за три роки до того, як його спіткали інші нещастя.

41. Довідавшися(1), що фінікійці перебувають на Тенедосі, він навантажив на п'ять трієр усі цінні речі, що він їх мав, і відплив до Афін . І коли він вирушив із Кардії, то перетяв Меланську затоку. Він плив уздовж берегів Херсонесу, коли раптом на його кораблі напали фінікійці. Сам Мільтіад із чотирма кораблями втік на Імброс (3), але п'ятий корабель наздогнали й захопили фінікійці. Сталося так, що керманичем цього корабля був старший син Мільтіада, Метіох. Він був народжений не від дочки фракійського царя Олора, а від іншої жінки.

І його разом із кораблем захопили фінікійці, і коли довідалися, що він Мільтіадів син, відвели його до Царя, гадаючи, що той буде їм дуже вдячний, бо Мільтіад висловив серед усіх іонійців думку, що їм слід послухатися скіфів, коли скіфи наполегливо просили їх зламати плавний міст і відпливти на батьківщину. Але Дарій, коли фінікійці привели до нього Мільтіадового сина Метіоха, не завдав йому жодної шкоди і, навпаки, зробив йому багато доброчинностей: подарував йому будинок і маєток, і дав йому в жінки персіянку, від якої народилися діти, що були визнані персами.

42. Протягом цього року не було більш військових дій із боку персів проти іонійців. Навпаки, було застосовано заходи, дуже сприятливі для іонійців, а саме: правитель Сардів Артафрен покликав до себе представників іонійських міст і примусив їх скласти між собою угоди, щоб вони в судовому порядку(1) полагодили свої розбіжності і не захоплювали і не грабували землі один одного. Це він їх змусив зробити й, крім того, виміряв їхні ділянки в парасангах – так перси називають міри довжини в тридцять стадій – і згідно з цим виміром він призначив кожному місту розмір податків, які їм треба було виплачувати, і ці податки залишаються незмінними аж до мого часу, як їх призначив Артафрен. А втім він їх визначив майже в тому розмірі, як і було перед тим. І ці заходи були для них заходами мирного часу.

43. Коли настала весна, Цар відкликав із посад своїх стратегів, а Мардоній, син Гобрія, вирушив до моря з численним сухопутним, а також і морським військом(1). Він був молодий і нещодавно одружився з дочкою царя Дарія, Артозострою. На чолі цього війська Мардоній, щойно прибувши до Кілікії, сів сам на корабель і відплив із іншими кораблями, а сухопутне військо інші стратеги повели до Геллеспон-ту. Пропливаючи вздовж берегів Азії, він прибув до Іонії і тут я згадаю щось, що викликало здивування тих еллінів, які не хотіли йняти віри цьому: на раді сімох персів Отан висловив думку, що персам треба мати в Іонії демократичний державний устрій. Отже, він позбавив влади всіх іонійських тиранів, і Мардоній почав установлювати демократію в містах . Завершивши це, він швидко попрямував до Геллеспонту. І коли було зосереджено численне морське військо, було також зосереджено і численне сухопутне військо, і тоді перси перейшли через Геллеспонт на своїх кораблях і вступили в Європу, прямуючи до Еретрії та Афін.

44. Сказати правду, названі міста були лише приводом їхнього походу, а вони мали на меті підкорити якнайбільше еллінських міст. Так, по-перше, вони підкорили Тасосців, які навіть не зробили жодного опору, вони виступили проти них із флотом, а по-друге, їхнє сухопутне військо приєднало до вже підкорених народів ще й македонців , бо всі народи на схід від Македонії вже підпали під їхню владу. Із Тасосу вони перейшли на найближчий суходіл, пливучи вздовж берега до Аканта (2), а від Аканта вони спробували були обігнути Афон. Але коли вони огинали його, на них обрушився сильний північний вітер, божий гнів, і завдав їм великої шкоди. Багато кораблів викинув на

Афон. Кажуть, що кораблів, що загинули, було не менше трьохсот, а людей більше двадцяти тисяч. І оскільки море навколо Афона кишить акулами, декого вони пошматували, дехто розбився об скелі, а ті з них, хто не вміли плавати (3), загинули через це, а ще інші загинули від холоду у воді.

45. Отака доля спіткала морське військо. Що ж до Мардонія і сухопутного війська, коли вони проходили через Македонію, на них напало фракійське плем'я брігів(1) і ці бріги повбивали багатьох із них і навіть поранили самого Мардонія. Незважаючи на все це, македонці не уникли підкорення, бо Мардоній не віддалився з їхньої країни, поки не підкорив її. Хоч як там було, скоро він підкорив їх, після тяжких утрат сухопутного війська в битві з брігами і великої катастрофи флоту у водах поблизу Афона, він повернувся з рештою свого війська (2). Отже, так після недогоди цього походу, перське військо повернулося до Азії.

46. Наступного року(1) після цих подій Дарій послав вісника до тасосців, на яких звели наклеп їхні сусіди (2), ніби вони потай готують повстання, з наказом, щоб вони зруйнували свої оборонні мури і привели свої кораблі до Абдерів (3). Бо, справді, тасосці, коли їх обложив мілетянин Гістіай, мали великі прибутки і використали багато грошей, щоб побудувати військові кораблі, і побудували також навколо свого міста найміцніші мури (4). їхні прибутки походили з їхніх володінь на материку та з їхніх копалень. Із їхніх золотих копалень у Скапте-Гіле вони звичайно одержували вісімдесят талантів, а з копалень, розташованих на самому Тасосі, менше, але стільки, що, звільнені від податків на хліб, вони одержували з материка і з копалень щороку двісті талантів, а коли видобуток бував більший, то й триста талантів.

47. Ці копальні я й сам бачив і ті, що викликають найбільше за всі здивування, які знайшли фінікійці, котрі колонізували цей острів, що тепер має назву від імені фінікійця Таса(1). Ці фінікійські копальні розташовані в місцевостях, що називаються Айніра та Койніра навпроти Самофракії. Там є велика гора, яку перегорнули зверху на низ, шукаючи золото. Ось таке там є. А тасосці, оскільки це наказав Цар, і мури знесли, і всі кораблі свої привели до Абдерів.

48. Після цього Дарій спробував довідатися, чого бажають елліни^ чи воювати, чи піддатися йому. Отже, він послав вісників у всі краї Еллади, визначивши кожному певну область, і наказав їм вимагати землю і воду для Царя. Одні були послані в Елладу, а інші вісники послані до різних приморських міст, які вже виплачували йому податки, з наказом готувати військові кораблі та інші для перевезення коней.