Розділ без назви (2)

94. Отже, афіняни перебували в стані війни з епнцями, а Перс почав виконувати свої наміри. По-перше, його слуга постійно нагадував йому не забувати про афінян, по-друге, Пейсістратідн(1), що перебували біля нього, не переставали інтригувати проти афінян, а крім того, маючи все це за привід, він хотів підкорити всіх, тих еллінів, які не дали йому води та землі. Отже, коли він позбавив командування Мардонія, похід якого завершився так жалюгідно, і призначив інших стратегів, щоб вони виступили проти Еретрії і Афін, Датія, з походження мідійця, і Артаф-рена(1), сина Артафрена, свого небожа, він послав їх із наказом поневолити Афіни та Еретрію і щоб вони привели до нього мешканців цих міст як рабів.

95. Коли ці стратеги, яких призначив Цар, прибули на Алейську рівнину(1), ведучи з собою численне сухопутне військо, добре озброєне, і отаборилися там, туди прибуло і все регулярне військо, в якому були різні народи, туди прибули також і кораблі для перевезення коней. Минулого року Дарій попередив їх, щоб готувалися всі ті, що виплачували йому податки. Тоді вони навантажили на кораблі коней, посадили також на кораблі піхоту та попливли до Іонії на шестистах трієрах ~. Звідти вони не попливли вздовж узбережжя материка в напрямі до Геллеспонту і Фракії, але, вирушивши з Самосу, попливли повз острови до Ікарії, і це, як я гадаю, тому, що вони дуже боялися пливти біля Афона, бо минулого року, пропливаючи там, вони мали великі втрати. Крім того, їх змусив іти цим шляхом Наксос (3), який ще не було завойовано.

96. Коли вони проминули Ікарійське море і прибули на Наксос (бо, власне, він був першою метою персів), наксосці не забули про те, що сталося перед тим, і розбіглися, втікаючи на гори, не вчинивши опору. І перси забрали в полон усіх, кого встигли захопити, підпалили храми і місто. Так вони там зробили і відпливли до інших островів.

97. Поки це відбувалося, делосці також покинули Делос(1) і знайшли притулок на Теносі. Коли їхній флот покинув острів, Датій поспішив туди і не дозволив кораблям пристати до Делосу, але привів їх до Ренеї, що навпроти Делосу. А коли йому сказали, де перебувають делосці, він послав до них вісника і оголосив їм: «Люди священного острова, навіщо ви вирушили в путь? Чому ви погано про мене думаєте? В мене й в самого вистачає розуму, але я маю й наказ Царя не займати країни, де народилися боги, ні самої країни, ні її мешканців. Отже, повертайтеся до своїх домівок і будьте спокійні на вашому острові». Це переказав через вісника Датій делосцям. Потім він поклав на жертовник триста талантів пахощів і спалив їх як приношення богам.

98. Таке зробив Датій, а потім поплив спершу до Еретрії, маючи з собою й іонійців(1) і еолійців. Щойно він відплив звідти, як на Делосі стався землетрус. А за словами делосців на цьому острові це був перший і останній раз до моїх років, що там стався землетрус (2). Я гадаю, що бог цим явищем попереджав про нещастя, які мали відбутися. Адже за царювання Дарія (3), Гістаспового сина, та Ксеркса, Дарієвого сина, та Артаксеркса, Ксерксового сина, отже за три поспіль ці покоління, Еллада зазнала більше нещасть, ніж за три інші покоління, що передували царюванню Дарія. Одні нещастя були від персів, інші від проводирів самих еллінів, які боролися між собою за владу. Так, зовсім не було дивним, що на Делосі стався землетрус, на острові, що перед тим був зовсім нерухомим. (Також і в якомусь оракулі було сказано про це:

«Делос я потрушу, хоч на ньому іще не було землетрусів»).

В еллінській мові ці перські імена мають такі значення (4):

Дарій – «захисник», Ксеркс – «войовник», Артаксеркс – «великий войовник». Отже, цих царів так могли б називати елліни своєю мовою і такий переклад був би правильним.

99. Варвари, відійшовши від Делосу, попрямували до островів, набравши на них військо і разом із тим узявши заручниками дітей острів'ян. Коли вони об'їхали так усі острови, вони пристали до Каріста(1) (бо карістійці не схотіли видати персам заручників і відмовилися виступити проти сусідніх міст, а саме проти Еретрії та Афін) і почали облягати місто і спустошувати їхню країну, поки карістійці не підкорилися персам.

100. Еретрійці, довідавшись, що перський флот простує до них, попросили афінян прийти і допомогти їм. Афіняни не відмовилися прислати їм допомогу, яку ті просили, і послали їм на допомогу чотири тисячі воїнів, що були клерухами(1) на землях халкідських гіппоботів (2).

Проте такий намір еретрійців, здається, зовсім не був правильним, бо, з одного боку, вони покликали афінян, а з іншого – в них не було згоди між собою. Одні з них думали покинути місто і податися в гори Евбеї, а інші сподіваючись що матимуть особисту користь від персів, були готові піти на зраду. Дізнавшись про обидва ці наміри, які вони були, Айсхін, син Нотона, один із знатних людей в Еретрії, з'ясував афінянам, що прийшли туди, яке було становище в місті, і водночас умовив їх повернутися до їхньої країни, щоб не загинути разом із еретрійця-ми. І афіняни послухалися поради Айсхіна.

101. Отже, вони з Евбеї перепливли до Оропу і так урятувалися. А перси пристали на своїх кораблях до області Еретрії, до місцевостей Тамінас(1), Хойреас і Айгілії, там вони причалили і одразу почали вивантажувати коней і готуватися до нападу на ворогів. У намір еретрійців не входило давати бій поза мурами міста, але оскільки одержала перевагу думка, що не треба покидати міста, їх турбувала думка, як вони могли б оборонити свої мури. Відбувся навальний приступ на мури, і за шість днів загинуло багато людей із обох сторін. На сьомий день Евфорб, син Алкімаха, і Філагр, син Кінея, знатні еретрійські громадяни, передали місто персам. А ті, щойно зайшли до міста, насамперед кощун-но порозграбували храми і спалили їх як покарання за спалення храмів у Сардах, а крім того, забрали в рабство людей за наказом Дарія.

102. Здобувши Еретрію, вони пробули там кілька днів, а потім відпливли до берегів Аттіки, занепокоївши афінян, які гадали, що перси зроблять із ними те, що вони зробили з еретрійцями. І оскільки Марафон(1) був місцем Аттіки, найбільш підходящим для дій кінноти і досить близьким до Еретрії, туди повів персів Гіппій, Пейсістратів син. А коли про це довідалися афіняни, то поквапилися й вони до Мара-фона, щоб оборонити свою країну.

103. На чолі війська були десятеро стратегів і серед них Мільті-ад. Сталося так, що його батько Кімон, син Стесагора, був вигнаний із Афін через невизнання тиранії Пейсістрата, сина Гіппократа. Цей Кімон, бувши у вигнанні, одержав перемогу в змаганні квадриг в Олімпії і цією своєю перемогою здобув собі славу(1), як і одноутробний його брат Мільтіад. Пізніше на наступній Олімпіаді він переміг, виступивши з тими ж кобилами, і дозволив оголосити переможцем Пейсістрата, і через те, що він передав честь перемоги Пейсістратові, за його порукою він повернувся на батьківщину. Ще під час інших олімпійських змагань він переміг із тими ж кобилами, а потім його було вбито синами Пейсістрата, коли самого Пейсістрата вже не було в живих. Вони влаштували засідку і вбили його поблизу пританея (2). Кімона було поховано за містом біля шляху, що перетинає передмістя Койлу. Навпроти нього поховано і тих кобил, із якими він тричі одержав перемогу на Олімпіадах. Саме таке до тих пір це було ще з іншими кобилами Евагора з Лаконіі, проте більше перемог не одержували інші кобили. Старший син Кімона Стесагор на той час перебував у свого дядька, брата свого батька, Мільтіада, на Херсонесі, а молодший – у самого Кімона в Афінах. Ім'я його було Мільтіад від імені того Мільтіада, який колонізував Херсонес.

104. Отже, цей Мільтіад, що прибув із Херсонесу і двічі уник смерті, був тоді афінським стратегом. Спершу фінікійці(1), які його переслідували аж до Імбросу, хотіли за всяку ціну схопити його і привести до Царя, а згодом, коли він утік від них і прибув до своєї країни, де гадав, що вже перебуває в безпеці, його вороги добре прийняли його і повели його на суд, обвинувативши його в тому, що на Херсонесі він поводився як тиран. Але він урятувався і від них і був призначений афінським стратегом, обраний на цю посаду більшістю голосів.

105. І насамперед, коли ці стратеги перебували в місті, вони послали до Спарти вісника, Фейдіппіда(1), афінського громадянина і до того ще й скорохода, таке ще було в нього ремесло. Треба сказати, що його, як сам він розповідав і як він заявив афінянам, біля гори Партенія (2), що над Тегеєю, зустрів Пан. Пан його покликав, назвавши його на ім'я Фейдіп-під, і наказав йому запитати афінян від його імені, чому вони нехтують ним, коли він бажає афінянам добра і до цих пір у багатьох випадках виявився їм корисним, і ще в майбутньому принесе їм користь. Коли справи для них повернули на добре, афіняни повірили цьому, що це правда, і побудували під Акрополем святилище Пана (3) і, одержавши таке попередження, звертаються до Пана по допомогу, і шанують його щорічними жертвами і бігом із смолоскипами (4).

106. І тоді цей Фейдшшд, якого стратеги послали в Спарту, і який казав, що побачив Пана, прибув до Спарти наступного дня(1) після того, як вийшов із Афін, він з'явився до архонтів і звернувся до них: «Шановні лакедемонці! Афіняни просять вас допомогти їм і не дозволити, щоб було поневолено варварами місто, яке є одним із найдавніших міст Еллади, бо нині поневолено Еретрію і Еллада стала слабкішою, бо втратила таке значне місто». Він переказав їм доручення, що було йому дано, а вони готові були подати допомогу афінянам, але не той час це було для них неможливим, бо вони не хотіли порушити закон. А тоді був дев'ятий день (2) місяця і цього дев'ятого дня, відповіли, вони не вирушають у похід, оскільки ще не було повні.

107. Отже, вони чекали, щоб стався місяць у повні, а тим часом Гіппій, Пейсістратів син, вів варварів до Марафону. Він попередньої ночі бачив сон: йому снилося, ніби він спав із своєю матір'ю. І він зробив висновок із цього сновидіння, що він повернеться до Афін, знову одержить владу і помре в старості в своєму місті. Отакий висновок він зробив із свого сновидіння. По-перше, він наказав рабів, яких було взято в Еретрії, висадити на Стірейському острові, що називається Айгілія, по-друге, він наказав кораблям прибути до Марафону і визначив, де висадитися варварам і де їм отаборитися. І коли він обладовував усі ці справи, він чхнув сильніше, ніж йому доводилося колись це робити і, оскільки він був людиною похилого віку, більшість його зубів хиталася і один із них від сильного кашлю випав з рота. Зуб упав на пісок і він хотів за всяку ціну його знайти, і оскільки не зміг його відшукати, глибоко зітхнув і сказав присутнім там: «Ця земля не наша і ми не зможемо її освоїти: ту частину її, що належала мені, нею тепер володіє мій зуб».

108. Отже, так витлумачив собі Гіппій своє сновидіння. Тим часом афіняни зайняли позиції в священній окрузі Геракла(1) і їм на допомогу прибули платейці з усім своїм військом. Це тому, що платейці вже були на стороні афінян(2), а ті вже неодноразово захищали їх у багатьох небезпечних обставинах. Ось через які обставини платейці приєдналися до афінян. Пригноблювані фіванцями платейці звернулися по допомогу до Клеомена, Анаксандрідового сина, і до всіх лакедемонців, що були тоді разом із ним. Але лакедемонці не погодилися і сказали: «Ми живемо досить далеко від вас і для вас наша допомога була б ні до чого, бо ваші вороги встигли б уже багато разів вас приневолити до того, як хтось із нас дізнається про це. Ми радимо вам звернутися по допомогу до афінян, які є вашими сусідами і можуть вас захистити». Таку пораду дали їм лакедемонці, не стільки через співчуття до платейців, скільки тому, що вони хотіли, щоб виснажилися афіняни, які постійно воювали з беотійцями. Отже, таку пораду лакедемонці дали платейцям і ті послухалися їх, а на той час афіняни приносили жертву дванадцятьом богам (3) і платейці прийшли як благальники, сіли біля жертовника і віддалися на милість афінян. Коли фіванці довідалися про це, вони виступили проти платейців, а афіняни поспішили на допомогу до платейців. Проте, коли обидві сторони вже готувалися до бою, втрутилися корінфяни, які були присутні при тому, і запропонували обом своє посередництво, і так замирили їх, і визначили прикордонну смугу кожної сторони з умовою, що фіванці залишать вільними тих беотійців, які не хочуть приєднатися до беотійського Союзу. Отже, таке рішення прийняли корінфяни і віддалилися, але коли відступали афіняни, на них напали беотійці, але під час битви, що сталася при нападі, беотійці зазнали поразки. Афіняни перейшли за кордон платейців, який визначили були корінфяни (4), і встановили кордоном фіванців із боку Платей та Гісіїв річку Асоп. Отже, таким чином, як я сказав, платейці приєдналися до афінян і прийшли на Марафон, щоб допомогти афінянам.

109. Думки афінських стратегів поділилися: одні не хотіли вступити до бою (бо вони казали, що їхнє військо нечисленне порівняно до війська мідійців), а інші, серед який був і Мільтіад, наполягали на тому, щоб дати бій. Оскільки між стратегами не було згоди і йшлося до того, що могла мати перевагу гірша думка, тоді, бо існував ще одинадцятий стратег із правом голосу, якого було обрано на посаду полемарха(1) (бо за давніх часів (2) афіняни дали право голосу поряд із стратегами поле-мархові), а полемархом тоді був Каллімах із дему Афіднів, і до нього пішов Мільтіад і, знайшовши його, сказав: «Тепер від тебе залежить, Каллімахе, чи будуть поневолені Афіни, чи вони залишаться вільними, і тоді ти прославишся на віки, доки існуватимуть люди, прославишся навіть більше, ніж Гармодій та Арістогейтон (3). Бо сьогодні, май це на увазі, афіняни наражаються на найбільшу небезпеку, якої не зазнавали вони ніколи, відтоді коли було засновано Афіни, і відомо, що з ними станеться, якщо ними заволодіють мідійці і передадуть Гшпієві. Навпаки, якщо це місто буде врятовано, воно може стати першим в Елладі. Тепер, ти скажеш, як це може статися і як саме від тебе залежить остаточний вирок у цій справі, я тобі це з'ясую. Думки нас, стратегів, поділилися надвоє – одні наполягають на тому, щоб відбулася битва, а нас десятеро, а інші заперечують. Отже, якщо ми не дамо битви, я боюся, що між нами виникне велика незгода і завагаються думки афінян, і вони перейдуть на бік мідійців(1). Проте, коли ми дамо битву ще перед тим, як у деяких афінян виникне такий злочинницький намір, тоді, якщо боги будуть безсторонні, ми зможемо вийти переможцями з битви. Отже, все це тебе обходить і від тебе залежить. Якщо, я хочу сказати, ти пристанеш до моєї думки, тоді твоя вітчизна залишиться вільною і буде першим містом серед міст Еллади. Проте якщо ти волієш краще пристати до думки тих, які хочуть, щоб не відбулася битва, тоді ти матимеш наслідки, протилежні до тих, які я тобі назвав».