Розділ без назви (2)

17. А фокеєць Діонісій, як побачив, що для іонійців усе вже загублено, захопив три ворожих кораблі і поплив уже не до Фокеї, бо був певний, що вона, як і вся Іонія, засуджена на рабство, але безпосередньо вирушив до Фінікії і там, пустивши на дно кілька торговельних кораблів і забравши багато товарів, відплив на Сіцілію(1) і, використовуючи її як базу, зробив піратські наскоки (2) на карфагенян і на тірсенів, але не потривожив жодного елліна.

18. Коли перси в морській битві з іонійцями виявилися переможцями, обложивши Мілет із суходолу й з моря і підвівши підкопи під його мури, і, використавши всі облогові машини, заволоділи містом на шостий рік(1) Арістагорового повстання і обернули на рабів його мешканців. Так ця загибель виправдала оракул, що його було дано колись про Мілет.

19. Справді, коли аргосці просили оракул у Дельфах(1), як може врятуватися їхнє місто, їм було дано оракул, що стосувався і до інших, почасти до самих аргосців, але між іншим і до мілетян. Що ж до оракула про аргосців, коли я дійду до тієї частини мого оповідання, я його наведу, а слова оракула, які стосувалися мілетян, котрих там не було, були ось такі:

«Ось, що буде з тобою, Мілете підступно злочинний,

Станеш ти стравою для багатьох, подарунком розкішним.

Митимуть ноги дружини твої волохатим чужинцям,

Інші в Дідімському храмі вже стануть творити обряди».

Тоді й справді сталося таке з мілетянами, бо більшість чоловіків повбивали перси, що мали довге волосся (2), а їхніх жінок і дітей узяли в рабство, а святилище в Дідімах (3) і храм, і пророче святилище було розграбовано і спалено. Про скарби, що були в цьому святилищі, я вже згадував багато разів в інших місцях мого оповідання.

20. Потім усіх мілетян, що було взято в полон живими, їх було перевезено до Сусів і, не завдавши жодної шкоди, цар Дарій переселив їх до так званого Червоного моря(1) в одне місто: в Амбу, поблизу якого протікає ріка Тігр і вливається в море. А область Мілета, навколо міста і рівнину заселили перси, а нагірну частину вони подарували карійцям, мешканцям Педаса (2).

21. Коли мілетян спіткало це нещастя від персів, сібаріти, вигнані з батьківщини і переселені в Лаос(1) і Скідр, не відплатили мілетянам за їхню колишню доброчинність. Отже, коли кротонці заволоділи Сібарі-сом, усі мілетяни від малого до великого поголили свої голови і заглибилися в жалобу, бо обидва ці міста були щільно зв'язані узами взаємної приязні та гостинності(2), які тільки можуть бути, наскільки я знаю. Афіняни повелися зовсім інакше. Вони щиро виявили свій глибокий смуток у зв'язку з здобуттям Мілета в багато різних способів, і насамперед у такий. Коли Фрініх написав трагедію «Здобуття Мілета» (3) і розучив її з акторами, глядачі зайшлися плачем і за це автора було оштрафовано на суму в тисячу драхм, бо він нагадав їм про народне нещастя і, крім того, на майбутнє було строго заборонено виставляти цю трагедію.

22. Отже, Мілет збезлюднів. А більш-менш заможним самосцям зовсім не сподобалося те, що зробили їхні стратеги з мідійцями, але одразу після морської битви вони зібралися і вирішили, перш ніж їх знову пригнічуватиме тиран Еак, від'їхати і заснувати колонію і не залишатися, щоб стати невільниками мідійців та Еака. Бо саме на той час занклейці(1) на Сіцілії послали посланців до Іонії і запрошували іонійців прибути на «Добрий Берег» (2), де вони хотіли заснувати іонійське місто. Цей край, що називається Добрий Берег, розташований на землі сікеліотів, на тому боці Сіцілії, що навпроти Тірсенії. На це їхнє запрошення із іонійців пристали лише самосці та разом із ними ті з мілетян, Що врятувалися (3).

23. Саме тоді самосці, переїжджаючи на Сіцілію, прибули до країни Епізефірійських локрів(1) і на той час занклейці на чолі з їхнім царем, якого звали Скіт, облягали одне з міст сікеліотів, яке вони хотіли знищити. Про це дізнався тиран міста Регія Анаксілай (2), що був тоді не в лад із занклейцями і встановив зв'язок із самосцями, і вмовив їх залишити осторонь Добрий Берег, куди вони йшли захопити Занклу, де тоді не було чоловіків. Самосці послухалися його і захопили Занклу, а занклейці, щойно довідалися, що їх місто захоплено, поспішили на допомогу і покликали допомогти їм тирана Гели, Гіппократа (3), бо він був їхнім союзником. Коли Гіппократ із своїм військом прибув на допомогу, він, закутого в кайдани Скіта, проводиря занклейців, бо він спричинився до загибелі міста, та його брата Пітогена, послав до міста Ініка (4), а решту занклейців, домовившися з самосцями і обмінявшися з ними клятвами, видав самосцям. Як винагороду самосці призначили йому половину рухомого майна і рабів, що були у місті, а все, що було поза містом, одержав Гіппократ як свою ділянку. Занклейців він закував у кайдани як рабів, а триста найзнатніших він передав самосцям, щоб ті їх зарізали. Але, сказати правду, вони цього не зробили.

24. Проте Скіт, проводир занклейців, спромігся втекти з Ініка і знайшов притулок у Гімері(1), а звідти подався до Азії і прийшов до царя Дарія. Цю людину Дарій уважав за найщирішу з усіх, хто приходив до нього з Еллади, бо, будучи відпущеним Царем, він поїхав до Сіцілії і потім повернувся з Сіцілії до Царя і, нарешті, помер від старості дуже багатий в Персії. А самосці, які врятувалися від мідійців, без труда виявилися власниками прекрасного міста Занкли (2).

25. Після морської битви, що відбулася перед Мілетом, фінікійці за наказом персів повернули на Самос Еака, сина Сілосонта, людину, яка виявилася дуже цінною для них і зробила їм багато послуг. І лише з усіх, хто повстав проти Дарія, як винагороду за те, що їхні кораблі покинули морську битву, перси не спалили ні їхнього міста, ні святилищ. Щойно було здобуто Мілет, перси одразу завоювали і Карію(1). Деякі міста добровільно підкорилися, а інші було здобуто силоміць.

26. Такі тоді відбулися події. До мілетянина Гістіая, коли він був біля Візантія і захопив торговельні кораблі іонійців, що поверталися з Понту, дійшла відомість про події в Мілеті. Тоді він доручив управління містами на Геллеспонті Бісалтові, сину Аполлофана, з Абідоса, а сам із лесбосцями попрямував на Хіос(1), і, оскільки хіоські вартові не мали наміру допустити його, він уступив із ними в бій в місцевості цього острова, що називається Койла. Багатьох із них він повбивав і з допомогою лесбосців заволодів і всім Хіосом, мешканці якого були виснажені після морської битви. Як базу своїх заповзять він використовував містечко Поліхну (2) на Хіосі.

27. Часто божество повідомлює знаменнями, коли йдеться про великі нещастя в якомусь місті або для якогось народу. Отже, і хіосцям перед їхніми нещастями з'явилися зловісні знамення. Перше, коли вони послали в Дельфи сто юнаків для участі у виставі, з них лише двоє повернулися, а дев'яносто вісім загинуло від джуми. Друге нещастя, що тоді сталося незадовго перед морським боєм, це коли в місті діти навчалися в школі, на них упав дах і з ста двадцяти лише один урятувався. Отакі знамення показав їм бог як попередження. І після цього сталася морська битва, що поставила городян на коліна, і ще після битви прибув Гістіай із лесбосцями, і оскільки люди були виснажені, легко їх підкорив.

28. Звідти Гістіай з численним військом іонійців і еолійців вирядився в похід на Тасос(1). Коли він облягав Тасос, до нього дійшла відомість, що фінікійці відпливли від Мілета, щоб напасти на решту міст Іонії. Коли Гістіай довідався про це, він покинув Тасос, навіть не завоювавши його, а сам спішно відплив на Лесбос із усім своїм військом (2). Із Лесбосу, оскільки його військо голодувало, він вирушив далі, щоб зібрати збіжжя Атарнея (3), а разом із ним ще й із рівнини Каіка, що належала місійцям. Проте в тих краях саме тоді перебував перс Гарпаг, стратег чималого війська. Ледве Гістіай зійшов з корабля, як він напав на нього, захопив його в полон і знищив більшу частину його війська.

29. Ось як було захоплено Гістіая. Почалася битва еллінів і персів в місцевості Атарнея Малені і їхня битва тривала довго, поки не виступила перська кіннота і не напала на еллінів. Тоді завершення битви було справою цієї кінноти, а коли елліни кинулися навтіки, Гістіай, сподіваючись, що Цар не позбавить його життя через повстання, яке він підняв, удався до такого викруту, рятуючи своє життя і коли він тікав, до нього наблизився один перс і ледве не заколов його, Гістіай видав себе і сказав перською мовою, що він є мілетянин Гістіай.

30. Отже, коли його було взято живим, його повели до царя Дарія, і я гадаю, що той не завдав би йому жодного лиха і навіть вибачив би йому його хибу. Проте сталося так на той час, що Артафрен, правитель сардів, спільно з Гарпагом, який його захопив, відвели його під вартою в Сарди, щоб він не утік і не ввійшов би знову в милість у Царя. Там вони посадили його на кіл(1), а його голову, набальзамувавши, відіслали в Суси цареві Дарію. Але Дарій, довідавшися, що вони зробили, посварив їх за те, що вони зробили, і за те, що вони не привели його живого до нього, і дав наказ вимити голову Гістіая, причепурити її і поховати, як голову людини, яка зробила стільки послуг йому і всім персам. Таке сталося з Гістіаєм.

31. Морське військо персів, перезимувавши біля Мілета, наступного року(1) відпливло звідти і легко заволоділо островами, що лежать поблизу материка, Хіосом, Лесбосом і Тенедосом. Щоразу, коли вони заволодівали якимсь островом, варвари ловили людей наче риб у сіті . І ось у який спосіб вони ловили людей. Варвари, захопивши острів, брали один одного за руки, від північного берега переходячи до південного, і виловлювали людей.