Розділ без назви (2)

135.2. До впровадження карбованих монет у Лідії такими залізними рожнами користувалися замість грошей.

135.3. Цей Харакс був виноторговцем. В одному з своїх віршів Сапфо згадує про нього, але не в зв'язку з Родопідою.

136.1. Після Мікеріна царювали фараони IV династії, серед яких був Шепсескаф, котрого Геродот називає Асіхісом. Це міг бути також і Себеккара.

136.2. Не ясно, про яку цегляну піраміду тут ідеться. Цегляні піраміди є поблизу озера Мойріс, де сучасне місто Дашур, на півдні від великих пірамід у Гізе. ФараонаШепсескафа було поховано в цегляній мастабі, тобто гробниці в формі зрізаної піраміди з прямокутною основою.

137.1. У розділах 137-141 викладається перекручена історія Єгипту часів ассірійського панування (715-664 до н. є.), коли в Горішньому Єгипті були ефіопські фараони, а в Долішньому єгипетські фараони, підпорядковані ассірійцям.

Геродот обмежив XXV династію лише одним фараоном, але насправді їх було п'ятеро. Останнього з них прогнав ассірійський цар Асархаддон (680-669 до н. є.). З усіх ефіопських правителів тут згадується лише Сабакос, тобто Шабака.

137.2. Ця Геродотова розповідь базується на двох фактах, а саме що на Сході ув'язнення не було покаранням, а злочинець ставав рабом міста або держави і, по-друге, що note 20 міста будувалися на порівняно вищому рівні, ніж їхні околиці. Цегляні будинки легко руйнувалися, а їхні руїни використовувалися як підвалини для нових будинків.

138.1. Цей храм було розкопано, але його було настільки зруйновано, що не можна було перевірити опис Геродота. Проте можна сказати з певністю, що Геродот бачив його на власні очі.

138.2. Гермесом греки називали єгипетського бога Тота (Тховт), який був пов'язаний із культом Осіріса. Як грецький Гермес, він супроводжував душі померлих до підземної країни мертвих, де царем був Осіріс.

139,1. Шабака (Сабакос) був першим, а не останнім фараоном XXV династії.

140.1. Наведене тут число 700 суперечить іншим даним. Анісіс – невідомий із інших джерел правитель у Дельті (можливо, близько 715 до н. є., тобто з кінця XXIV династії 730-715 до н. є.), коли був фараоном Бокенранф. За Геродотом він правив після фараонів IV династії (2563 до н. є.), хоча невдовзі після цього фараоном став Псамметіх І (664– 610 до н. є.). Аміртей (Амюртайос), належний до XXVIII династії (404-399 до н. є.), виступив разом із Інаром проти персів. Отже, 700 років – вигадане число. Геродот, очевидно, поєднав два різних перекази, не помітивши, що вони суперечать один одному.

140.2. Острів Ельбо не згадується ніде в інших джерелах і його місцеположення невідоме.

141.1. Фараон Сетон не згадується в інших джерелах. Можливо, тут ідеться не про власне ім'я, а про титул якогось жерця.

141.2. Арабів ассірійський цар Сінаххеріб (704-681 до н. є.) і пізніше Камбіс (III, 5) використовували як проводирів через пустелю в походах, на Єгипет.

141.3. Тут, очевидно, йдеться не просто про гризунів, а про епідемію, яка вразила військо. Миші вважалися не лише носіями, але й символами всякої пошесті. Бог Аполлон був не тільки винищувачем дрібних гризунів, але і тим, хто надсилав пошесть, про що йдеться напочатку «Іліади» (його епіклеза Смінтеус «Мишачий»).

141.4. Ідеться про статую єгипетського бога Хора (Гора); серед тварин, пов'язаних із ним, були також миші, бо як сонячний бог сокіл або яструб він був винищувачем мишей. Це дало привід грекам ототожнити його з Аполлоном.

141.5. Написів такого змісту і такої форми не було в давньому Єгипті.

142.1. У розділах 142-146 Геродот ухиляється від основної теми, а далі в нього ідеться про XXVI династію (664-525 до н. є.). Щодо Єгипту та його мешканців він додержується таких думок: єгиптяни найдавніші люди на землі, греки запозичили своїх богів у єгиптян і греки неправильно гадають, ніби боги – це обожнені люди.

142.2. Перший цар Єгипту Мін, після нього нібито було до Мойріда, тобто Аменемхе-та III, фараона XII династії (2000-1785 до н. є.) і після нього ще 10 царів, про яких згадує Геродот.

142.3. Якщо сторіччя складається з трьох поколінь, то 341 покоління становлять приблизно 11 366 років.