Розділ «НА ЕМІҐРАЦІЇ»

Мої спостереження із Закарпаття

З великими втратами повернувся перший чехо-словацький самостійний батальйон до Бузулуку, де його членів зустріла прикра несподіванка.

“На пропозицію командування чсл. батальйону Президія Верховної Ради СССР нагородила орденами і медалями 84 чехів і жидів, котрі взагалі в бою не були, а надпоручника Отакара Яроша, що згинув в церкві - героєм СССР. Закарпатські українці як гарматне м'ясо залишилися без спостереження”.[113]

Таке наставлення команди чсл. батальйону прискорило створення ОУН в чехо-словацькій заграничній армії в СССР.

“Завдання організації було дуже важке і смертельно небезпечне. Організація працювала надзвичайно успішно, глибоко конспіровано перед очима ворога. Ця моральна допомога ОУН уможливила перетривати страшні муки і знущання большевицьких злочинів, доконуваних руками командування чсл. батальйону”.[114]

В тому часі, коли совєтський уряд дав згоду на формування більшої військової одиниці - бригади, уряд Бенеша в Лондоні не погоджувався на це, роблячи різні інтриги. Прихильники Бенеша старалися впливати на наших закарпатців, підриваючи довір'я до чсл. армії в СССР. Але закарпатські українці не пішли на цю провокацію бенешівців.

І так влітку 1943 року була зформована перша самостійна чехо-словацька бригада, яка мала такий національний склад: 307 чехів, 3 мадярів, 344 жидів, 19 словаків і понад 7,260 закарпатських українців. Просто - в бригаді розмовлялося по-українському. Військо на вправах або деінде в поході співало українські пісні. Освідомлююча праця все більше проявлялася поміж українськими вояками. Це добре відчували чехи, словаки і жиди. Вони були свідомі того, що без закарпатських українців не було б чсл. заграничної армії в СССР. Але не дивлячись на таку чисельну перевагу українців, в тих обставинах, вони опинилися під великим тиском москалів, жидів і чехів. Словаки симпатизували з українцями.

“ОУН за короткий протяг часу спромоглася виплекати глибоку національну солідарність, національно свідомих людей і таких героїв, яким був член її проводу, герой СССР надпоручник Степан Вайда, та багато інших”.[115]

Через зв'язки чеського генерального секретаря К. Готвалда, який стало перебував у Москві, командування чсл. бригади починало здобувати симпатії і зрозуміння совєтського уряду. Під час відвідин полк. Свободи 28 квітня 1943 року в Кремлі чсл. бригада дістала похвали за її лояльність до совєтів.

“Подивіться, - каже президент Калинін, як поступив польський лондонський уряд Сікорського. Мимо того, що ми вишколили і озброїли сім польських дивізій, коли ми просили, щоб три польські дивізії допомогли нам в Сталінграді, щоб ми могли зискати час на підготовку нашої офензиви, генерал Андерс волів відійти зі своїми дивізіями з СССР, ніж нам помогти, бо польський лондонський уряд припускав, що совєти впадуть”.[116]

Після літнього вишколу перша чсл. самостійна бригада в СССР пересунулася 30 вересня 1943 року в Прилуки біля Києва, де її включено до складу 38 совєтської армії. З Прилук бригада підтягнулася на 40 км від Києва, а від 18-22 жовтня 1943 року переправилася на західній берег Дніпра, на півночі від Києва. Закарпатці пішли визволяти Київ.

Два батальйони закарпатських українців-автоматчиків, підтримуваних танками, артилерією, мінометами та ракетометами несподівано наглою атакою о 4-ій годині осягнули житомирське шосе, а о 7-ій годині вечора, після дуже тяжких боїв, закарпатці перші ввірвалися в центр Києва і зайняли головний двірець. “Вони сповнили історичне завдання, майже по 700 роках визволили свою столицю і знов навіки приєднали Закарпаття до України. Визволили серце України - Київ! Текла з них кров, але в душі хоч мали якийсь біль, але й радість. Вони якбудьто закарпатські сироти знову знайшлися зі своєю матір'ю. З тою матір'ю, що протягом історії їм дала так мало уваги і піклування. Закарпатці в боях за Київ показали велике геройство”.[117]

Первісним большевицьким пляном було поставити чсл. Бригаду у здобутті Києва виконувати другорядну функцію.

“На бажання закарпатських українців їхній комендант звернувся до командуючого 38 совєтською армією генерала Чибітова дати чсл. бригаді бути авангардом бою за Київ. По розвазі, командуючий 38 армією погодився на це”.[118]

У своїй книжці генерал Л. Свобода багато розписується про бої за Київ. Він захоплений положенням Києва, його красою і архітектурою, порівнює його з положенням Праги. Він закликав своїх вояків воювати за Київ так, як за Прагу, чи Братиславу.

“За успішне здобуття Києва, Найвища Рада СССР нагородила бригаду з його командуючим орденом Суворова 2-го ступеня, а 139 вояків і старшин - різними відзначеннями. Однак - честь і слава належить передусім нашим 30 вбитим і 80 пораненим воякам”.[119]

Чсл. бригада ніколи не дармувала, вона весь час була в русі. Ще не скінчилося одне завдання, а вже треба було розпочинати друге.

“Якраз ми були дуже змучені чотириденним походом до крайності вичерапані; прийшов наказ далі пересунути нашу бригаду в околиці Білої Церкви, що була від нас віддалена яких 34 клм. Ще одна ніч без відпочинку”. “Бої за Білу Церкву тривали 4 дні і закінчилися 4 січня 1944 р. Чсл. незалежна бригада була згадувана в денному наказі Сталіна, а совєтський уряд нагородив бригаду орденом Богдана Хмельницького І-го ступеня. Була то тяжка битва. Наші страти були - 66 вбитих, 270 ранених і 75 невідомих. Страти ворога 1,050 вбитих”.[120]

Тепер порівняймо цей опис битви під Білою Церквою з розповіддю українського учасника:

“За сталих перекидувань бригади на найгірші відтинки фронту та постійне ангажування її на головний удар, бригада фізично до крайности була виснажена. Не звертаючи на це увагу, бригаду перекинуто 30 грудня 1943 р. на Білу Церкву. Німцям в Білій Церкві загрожувало оточення. Наша танкова частина була відряджена до розпорядження 74-ої совєтської дивізії. Тому тепер без допомоги танків і артилерії бригада мусіла штурмом взяти ріку Рось і переправитися на другий бік. Головний удар мала зробити перша чсл. бригада, перетинаючи відступовий шлях німцям з Білої Церкви. По правій стороні чсл. бригаду мав підтримувати 764 полк, а з лівої сторони 163 совєтська дивізія”.[121]

Чсл. бригада неочікувано досягнула дорогу відступу о год. 3:45 ранку. Це сталося на Новий Рік 1944.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мої спостереження із Закарпаття» автора Химинец Юлиан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НА ЕМІҐРАЦІЇ“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи